Хазяïн Карпенка-Карого

Франко не бачив драматурга, рiвного Карпенку-Карому. У його творах
яскраво втiлились народницькi iдеали i патрiотизм письменника. Творча
спадщина Карпенка-Карого складається з вiсiмнадцяти творiв.
Найкращою пєсою творчого доробку драматурга є комедiя
Хазяïн.
Хазяïн це своєрiдна хронiка життя родини Терентiя Пузиря.
Героï твору це його рiднi, знайомi найближчi помiчники. Дiя
розгортається таким чином, що ми бачимо, як крутиться хазяйське
колесо. Для Терентiя Пузиря, головного героя комедiï, грошi є
тим, заради чого вiн жив. Його життєвий принцип: Аби бариш, то все
можна! За цим принципом вiн i став мiльйонером, володарем безмежних
земель. Але нi на себе, нi на свою родину Пузир грошей не
витрачає, Вiн отримує задоволення у самому процесi
примноженяя багатства. Його кожух торохтить i сильно лоєм тхне,
його навiть не пустили одного разу до банка, прийнявши за старця, його
халат дружина латає щоранку; але це не обходить Пузиря.
Пiдручнi Пузиря Феноген i Лiхтаренко сприйняли його науку i тепер уже
майже нiчим не вiдрiзняються вiд самого хазяïна. Обдурювати,
збагачуватися будь-якою цiною така мета життя цих людей. Комедiя
Хазяïн була поставлена на сценi на початку столiття, але тип,
змальований у -творi, не зник i по сьогоднi.
. Карпенко-Карий корифей украïнськоï драматургiï, його
iдеï не вмерли, вони живуть помiж людьми i, намагаючись втiлитись
у живi форми, прибрати реального змiсту, нагадують ïм про того,
хто ïх витворив, кому вони завдячують своєю появою на
свiт… (Симон Петлюра). I. Я. Франко назвав I. Карпенка-Карого
першим майстром на нивi украïнськоï драматичноï
лiтератури.
Межi обєктiв творчостi драматурга украïнське село , бiдне,
обшарпане, з тисячами злиднiв, що визирають з кожноï хати. Чорнi
духи зробили з цього села пекло, з якого так тяжко вийти селяниновi.
Творча спадщина I. Карпенка-Карого багата на комедiï, чiльне мiсце
серед яких посiдає комедiйна трилогiя, до якоï входять
Розумний i дурень, Сто тисяч , Хазяïн.
У цих творах на перше мiсце автор ставить не проблему обшарпаного
украïнського села, а проблему блискавичного збагачення хижака-
хазяïна. Хто вiн, хижак-хазяïн? Нещодавно селянин, а в епоху
розвитку капiталiзму в Украïнi, нiчим не гребуючи, хоче посiсти
мiсце колишнiх помiщикiв.
Кращою комедiєю, на мiй погляд, у цiй трилогiï є
пєса Хазяïн, головний герой якоï Терентiй Гаврилович
Пузир. Ця пєса засвiдчує нову сторiнку в iсторiï
украïнськоï драматургiï XIX ст. На основi чого ми
стверджуємо думку про те, що Хазяïн видатне досягнення
драматичного твору?
На мiй погляд, на перше мiсце треба поставити реалiстичне вiдтворення
дiйсностi на сторiнках комедiï. Ця дiйснiсть вiддзеркалюється
в образi Пузиря. Вчорашнiй Калитка, Терентiй Гаврилович має бiльше
землi, нiж у нашiм герцогствi. У нього декiлька економiй, де працюють
робiтники; вiн має тисячi
пудiв зерна, випасає на своïх полях отари чужих овець, за
якими доглядають не тiльки чабани, а й iноземний спецiалiст. В молодостi
Пузир багато працював, разом з дружиною йшов наослiп, з усього користь
брав. I ось тепер вiн мiльйонер. Здавалося б, треба зупинитись. Та не
такий Терентiй Гаврилович. Жадоба до наживи керує кожним його
кроком. Вiн удосконалює механiзм збагачення: розробляє
методику дешевого робiтника, поступається етичними нормами
стосункiв у сiмï, всiляко принижує тих, хто поряд з ним. Його
хазяйське колесо викувало феногенiв, лiхтаренкiв, для яких у свiтi
наживи нiчого святого немає. Вони, як i ïх хазяïн,
хочуть користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть.
Досить правдиво, на мiй погляд, драматург говорить про життєвi
принципи Пузиря: обдирати, обдурювати, грабувати, оббирати. При чому,
слiд вiдзначити, цi ж принципи вiн в спадщину передає своïм
пiдлеглим. Пузир переконаний в тому, що в цьому свiтi, свiтi нових соцiально-
економiчних стосункiв, всi крадуть, кругом крадуть, обкрадають i його.
Для Пузиря несумiснi поняття хазяйнувати i поняття честi, порядностi,
щиростi, сумлiння. Котляревський йому без надобностi, в степах Гоголя
вiн не бував. А якщо й здав незначну суму на дитячий притулок, то не
тому, що був гуманним, а тому, що честолюбство заговорило: на шиï
всi побачать нагороду, якщо пiдстригти бороду. Новаторство I. Карпенка-
Карого, як менi здається, i в тому, що вiн у пєсi
порушує через образи Калиновича, учителя гiмназiï, i Сонi
проблему просвiтительства. Проте глибокого тлумачення ця проблема не
набула.
Звернути увагу хочу ще на одну iнновацiю в пєсi Хазяïн:
зображення протирiч мiж хазяями-мiльйонерами i тими, хто на них
працював. До цiєï проблеми зверталися i попередники I.
Тобiлевича, проте саме вiн надає ïй нового звучання. Хлопець
Зозуля позасценiчний образ, однак ми сприймаємо його як чесну,
працездатну людину. Зозуля стає жертвою наклепу, його поряднiсть,
невмiння постояти за себе привели юнака на ганебний шлях. Хлопець
покiнчив життя самогубством. Автор, думаю, вмотивовує цей вчинок
сiльського парубка соцiальними протирiччями. Прийде час, i селянин бiльш
упевнено заявить про своï права на землю.
Реалiстичне вiдтворення життя украïнського села в перiод бурхливого
розвитку капiталiзму, по сутi, сформувало тему пєси, яку автор
визначив сам: стяжання заради стяжання без жодноï iншоï мети.
Пєса актуальна i сьогоднi. I, можливо, саме сьогоднi, а нiяк не
ранiше. В наш час багатьма людьми оволодiло стяжання заради стяжання.
Перекреслюються iдеали, духовнiсть, менталiтет, в кiнцi кiнцiв,
майбутнє Украïни.
До чого ж ми дiйдемо? Пєса закiнчилася фiзичною i моральною
загибеллю головного персонажа. Причина цього дiï наослiп. Чи не
треба негайно, тим, хто по трупах йде до збагачення, задуматися над
завтрашнiм днем?!
Найоригiнальнiшим досягненням Карпенка-Карого в пєсi Хазяïн
є образ Пузиря. Його не можна вважати цiлком негативним
героєм, бо яскраво вираженi в характерi персонажа i позитивнi
риси. Слiд зазначити, що в сiмï Терентiя Гавриловича панує
злагода, в цьому є i його заслуга. Пузир любить свою дочку,
пишається ïï розумом та освiченiстю, хоч до кiнця
зрозумiти Соню йому не дозволяє спрямованiсть на збагачення.
Мабуть, найбiльша його позитивна якiсть умiння господарювати. Вiн
працьовитий, дбайливий, непосидючий, iнiцiативний. Хiба не
зворушує, коли вiн, смертельно хворий, пiклується про двох
овечок. У Пузиря був талант господаря-аграрiя, який, на жаль, за
тодiшньоï системи породжував зло та розорення сотень i тисяч людей.
В образi Пузиря Карпенко-Карий викривав павукiв-стяжателiв i художньо
переконливо доводив, що не в багатствi щастя. Адже щасливим мiльйонер не
був, його життєвi принципи зазнають краху: хижацькi методи
господарювання викликають бунт робiтникiв; дочка має намiр вийти
замiж, не рахуючись з волею батька; за участь у шахрайствi його
притягають до вiдповiдальностi, а непомiрна зажерливiсть призводить до
трагiчного кiнця. Отже, Пузир став жертвою своïх же мiльйонiв. Для
яскравiшого змалювання образу головного героя письменник майстерно
змалював людей, мiж якими жив i з якими спiлкувався Пузир.
Двоє з них Феноген i Лiхтаренко сприйняли його науку i тепер
своïми принципами та життєвою метою нiчим не вiдрiзняються
вiд хазяïна.
Образ Золотницького драматург увiв, щоб показати перемогу буржуазiï
в економiчному змаганнi з дворянством.
Образи Сонi i Калиновича свiдчать про небайдужiсть iнтелiгенцiï
того часу до людськоï долi. Цими образами автор комедiï
утверджує, висловлюючись його власними словами, iдею любовi, iдею
щастя, iдею економiчного благосостоянiя народу. Письменник виявляє
глибоку впевненiсть у тому, що свiт неправди i зла приречений на
загибель, що в майбутньому восторжествують Вищi iдеали загального добра;
зникнуть причини, якi народжують егоïзм, жаднiсть i ворожнечу мiж
людьми.
Отже, твiр Карпенка-Карого соцiальна сатирична комедiя, в якiй
висмiюються й засуджуються явища, народженi капiталiстичним ладом,
викриваються володарi життя капiталiсти, пiдкреслюється
аморальнiсть ïх вчинкiв. У пєсi пiддаються висмiюванню й
окремi побутовi явища, що виникли як наслiдок потворних вiдносин в
експлуататорському суспiльствi.
Хоч у комедiï драматург i не створив позитивного героя, який би
рiзко протистояв хижаку-мiльйонеру, а представники народних мас
виступають лише епiзодично, однак iдеал автора досить виразний.
Викриваючи та висмiюючи, вiн водночас стверджував те позитивне,
справедливе, носiєм якого був народ.