Хто винен у смертi Грегора Замзи?

Двадцяте столiття переробило природу людини, i саме життя на землi
опинимося на межi зникнення. Двi свiтовi вiйни, концтабори, загибель
мiльйонiв стали причиною того, що людське життя перестало бути найвищою
цiннiстю. Франц Кафка фiзично був вiдiрваний вiд суспiльства. Письменник
сам загнав себе у глухий кут самотностi, але зраненою душею тонко
вiдчував природу людини, ïï сутнiсть i у творах намагався
показати своє бачення всього, що вiдбувалося навколо. Герой новели
Перевтiлення — порядна i добра людина. Грегор Замза багато
працює, всi грошi вiддає сiм'ï, а найближчi люди радо
приймають вiд нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навiть не
замислюючись над тим, що у молодого здорового чоловiка має бути
власне життя: свiй дiм, дружина, дiти. Грегор рано встає, тяжко
працює, i його заробiтки дали можливiсть сiм'ï жити в
достатках, мати прислугу, не замислюватися над майбутнiм. Та одного дня
сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху, його перестали
розумiти батьки i i гетра. Вiн в одну мить втратив iлюзiю, що його життя
має неабияку цiннiсть не тiльки для нього, а й ще хоча б для
декiлькох людей у цьому свiтi.
Фiрма уособлює усе суспiльство. Керiвник фiрмою залишився глухим
до благань найстараннiшого робiтника вислухати його, зглянутися на його
безпомiчний стан i не виганяти з роботи. Фiрма, а значить, i суспiльство
вiдвернулися пiд Замзи.
Найближчi Грегору люди теж залишилися глухими до горя сина i брата.
Батько, побачивши, на яке страховисько перетворився син, схопив палицю i
став запихати його в кiмнату, а потiм кидав у нього твердi великi
яблука, доки не покалiчив. Мати спочатку зомлiвала, коли бачила сина, а
потiм неначе змирилася з його нещастям i перестала цiкавитися станом
Грегора. Єдиною людиною, яка насправдi спiвчувала, була сестра,
зовсiм молода дiвчина, але мине небагато часуi вона першою заговорить
про те, що Грегора треба якось позбутися. Вона не могла точно знати,
розумiє ïï брат, але навiть дверей вiтальнi не зачинила,
щоб вiн бодай не почув ïï вироку. Сiм'я формально неначе ще
пiклувалися про Грегора: ставили ïжу, прибирали у кiмнатi. Але
нiхто не поцiкавився, чому вiн нiчого не ïсть, а кутки кiмнати були
устеленi пилюкою. I все ж герой не тiльки не ображався на батькiв i
сестру, вiн iз задоволенням пригадував, скiльки встиг зробити для родини
i що ще сподiвався зробити найближчим часом, якби не трапилося з ним
такого лиха. Вiн мрiяв вiддати сестру до консерваторiï, адже вона
любила музику й добре грала на скрипцi. Своє щастя Грегор бачив у
тому, щоб його сiм'я жила заможно, без матерiальних проблем.
I ось комаха тихо помирає в своïй кiмнатi, а сiм'я полегшено
зiтхнула, адже тепер вони можуть жити тiльки своïм життям.
Виявилося, що в них є невеликi кошти для того, щоб протриматися
деякий час, не думаючи про злиднi. Батько забув про свою старiсть i
знову пiшов працювати, мати, хоча й хвора на астму, але ще в змозi
прикласти руки до роботи, сестра заробляла непоганi грошi в крамницi.
Нiхто не впав у вiдчай, свiт не перевернувся вiд того, що померла людина-
комаха. Все залишилося так, як i було.
Хто ж винен у цiй смертi? Суспiльство? Родина? Нi! Адже нiхто не хотiв,
щоб iз Грегором Замзою трапилося таке нещастя. Вiн як людина, як
особистiсть, як вище Боже створiння помер не у мить перетворення, а
тодi, коли вирiшив забути про себе, про своє життя. Не можна
присвячувати своє життя будь-кому чи будь-чому. Треба хоч трiшки
любити себе, думати про свою душу, i тодi людська природа не дасть
перетворитися будь-кому на комаху.