Художнi прийоми у соцiально-побутових казках та анекдотах

Соцiально-побутовi казки як твори вiдносно пiзнього походження дещо
вiдходять вiд умовно-метафоричного, фантастичного сприймання дiйсностi.
Вони бiльш реалiстичнi, нiж чарiвнi казки, але в них свiт
зображається крiзь призму народного бачення та розумiння.
Переважна бiльшiсть цих казок виявляє гумористично-сатиричне
ставлення ïх творцiв до життя, тому основними художньо-стильовими
засобами соцiально-побутових казок є рiзноманiтнi прийоми комiзму
(вiд гр. komikos смiшний).
Комiзм може бути рiзним вiд посмiшки до саркастичного висмiювання
негативних явищ родинного та суспiльного життя. Комiзм вiдрiзняє
соцiально-побутову казку вiд чарiвноï, де лише iнколи на пiзнiших
етапах ïï побутування трапляються елементи гумору. Але вiн
стає невiд´ємною частиною соцiального епосу.
Гумор як рiзновид комiзму виявляється у вiдображеннi смiшного
незначних недолiкiв, вад у людських характерах, стилi поведiнки, явищах
родинного життя. Вiн передбачає добродушний смiх над окремими
негативними рисами загалом позитивних персонажiв та явищ. Щирим народним
гумором сповненi казковi оповiдi про ледарiв, хвалькiв, балакунiв. Смiх
слухачiв викликають образи впертоï жiнки, яка ладна втопитись, аби
довести своє (Стрижено! Стрижено!); ледачоï невiстки, яку
вчать працювати (Учи лiнивого не молотом, а голодом, Хто не робить, той
не ïсть, Як чоловiк кiшку вчив працювати); нерозумного чи
нерозторопного чоловiка, що не може дати лад у господарствi (Кому
труднiш правитись?, Як чоловiк волiв продавав); спритного та дотепного
наймита, селянина, винахiдливу жiнку, яка прагне позбутись своïх
залицяльниикiв. Гумористично змальованi персонажi, що постають у
смiшних, навiть безглуздих ситуацiях, не викликають негативного
ставлення до себе. Навпаки до них часто виявляють симпатiю i оповiдач, i
слухачi.
По-iншому сприймаються образи та явища, представленi сатирично, оскiльки
сатира (вiд лат. satira сумiш, всяка всячина, мiшанина) передбачає
гостре, рiзке, осудливе висмiювання негативного. Сатира
використовується з метою викриття серйозних особи-апiсних та
суспiльних вад, до яких народ ставиться з непримиреннiстю. Серед
недолiкiв людського характеру це пiдлiсть, пiдступнiсть, зрадництво,
захланнiсть, лицемiрство та iн.; з-помiж явищ суспiльного життя
пiдлабузництво, пiдкупнiсть, хабарництво, деспотизм тощо. Сатирично
висмiюються несправедливi суддi, немилосерднi пани, бездушнi чиновники,
неправеднi священнослужителi.
Яскравим i часто вживаним з метою осмiяння художнiм прийомом в
украïнських казках є iронiя. Iронiя (вiд гр. еiгопеiа
лукавство, глузування, удавання) це засiб, що будується на основi
замаскованоï насмiшки, у якiй виражається глузливо-критичне
ставлення до людини, предмета чи явища. Iронiчними є серйознi
слова, у яких криється прихований змiст, пiдтекст яких
полягає у протилежному до сказаного. Наприклад, у казцi Про попа,
наймита i пса Муцика пiп вiддає свого пса до школи у Львовi, де
той повинен навчитись писати, читати, говорити по-вченому. На
розпитування попа про справи Муцика наймит Олекса серйозно
вiдповiдає: Ой отче, та вiн не лише вмiє писати, а й
говорити по-латинськи навчився, Ой, ой отче, як пес змудрiв! Я прийшов,
а вiн зi мною привiтався i просив вам уклiн передати. А пiсля
пропозицiï попа взяти грошi, щоб завести Муцика з учителем до
ресторану, Олекса говорить: Отче, ви дуже добрi i щирi. Треба ïх
почастувати. Усi фрази є прихованим глузуванням iз дурного попа,
його безглуздих вчинкiв та марнотратства.
Iронiя часто близька до парадоксу, оскiльки вади та недолiки виявляються
через протилежнi ïм достоïнства, про якi говориться, i цим ще
бiльше увиразнюються негативнi риси та явища. Нерiдко iронiчне ставлення
досягається за допомогою каламбурiв (вiд франц. calembour гра
слiв) художнiй засiб та вид комiчноï ситуацiï, побудований на
основi паронiмiï чи багатозначностi. Так, у казцi Кругленьке
словечко дурнуватому нареченому, що йде свататись до дiвчини, радять
сказати за столом кругле слiвце, i вiн вигукує Обруч! Обруч!;
цигана кличуть молотити, запевняючи, що робота не важка досить пшеницi
цiпа показати, i вiн, показавши цiпа, лягає спати (Як циган
молотив); гуцул, який найнявся у попа за те, Що той буде його одягати i
годувати, вимагає буквального виконання Цiєï угоди (Як
гуцул наймався у попа); Панас, якому наказано робити все точно так, як
сказав пан, рубає колесо на куски i складає в мiшок, бо
має принести його, щоб нiхто не бачив, а коли пан спересердя
наказує: Най вже тебе бачить цiле село: i пiп, i дяк, i вся
громада лише неси, вiн бере колесо i заходить у всi хати, щоб сказати,
що вiн Несе колесо, i цей обхiд завершується аж на другий день,
коли пан i розлючена громада людей, яких вiн розбудив уночi, знайшли
його на кiнцi села бiля хати дяка (Дивакуватий Панас). Комiзм цих
ситуацiй побудований на основi рiзного трактування однiєï
фрази, розумiння ïï у прямому та переносному значеннях. Ще
гострiшим викривально-сатиричним засобом, що широко
використовується в соцiально-побутових казках, є бурлеск.
Бурлеск (вiд iтал. burlesque вiд burla жарт) вид комiзму, де свiдомо
створюється невiдповiднiсть мiж змiстом та формою, тобто серйозно
говориться про смiшне, або смiшно про серйозне чи навiть трагiчне.
Народний епос сповнений бурлескних картин: наймит топить пана з родиною,
вiдправляючи ïх на той свiт в гостi до дiдича (Як Iван водив панiв
на тамтой свiт); слуга, з метою збагачення тричi викопує покiйну
тещу пайового брата, прилаштовуючи ïï у найабсурднi-ших
ситуацiях з лопатою в руках серед пшеницi; у панськiй кожушанцi з
повними жменями грошей у скринi, чим викликає жах людей, якi
вiрять, що вона повертається з того свiту (Два брати).
Нерiдко, як в останньому випадку, бурлеск досягає рiвня гротеску.
Гротеск (вiд франц. grotesque химерне), незвичайне, де передбачено
поєднання комiчного з трагiчним, поетичного з грубо
натуралiстичним, огидним. Наскрiзь гротескною є казка Бiдний Iван
i попадя. Тут попадя хоче позбутися своïх коханцiв, щоб не дiзнався
чоловiк, i вирiшує зробити це руками Iвана, який прийшов найматись
на роботу. Отруïвши i зав´язавши у мiшки, вона по черзi
дає ношу наймитовi, наказуючи втопити в рiчцi, говорячи, що це
мертвий батюшка, остання воля якого була бути похованим у рiчцi. Щоразу,
коли Iван повертається, попадя дає йому наступний мiшок,
кажучи, що пiп повернувся. Втопивши останнього полюбовника, Iван
зустрiчає батюшку, вигукує: А, так я тебе ношу однiєю
дорогою, а ти тiкаєш додому другою, i топить його, повiсивши
камiнь на шию.
Гротеск комiчний тодi, коли вiн, як i все комiчне, закриває
духовне начало i викриває недолiки. Вiн стає страшним, коли
це духовне начало в людинi знищується. Тому по-страшному комiчними
можуть бути зображення божевiльних. Такi образи дурних, що бездумно
обдурюють, шахрують, вбивають, теж зустрiчаються в украïнських
казках.
Не менш поширенi в народнiй прозi такi сатиричнi прийоми змалювання явищ
як пародiя (вiд гр. parodia пiсня навиворiт, переробка на смiшний лад)
та карикатура (вiд iтал. caricatura, вiд сагiсаге перебiльшувати,
перевантажувати). Вони є смiшним уподiбненням, розгорнутим
зображенням гостро викривального характеру, де явище навмисне
перекручується, його негативнi риси гiперболiзуються, непомiрно
перебiльшуються. Украïнський соцiально-побутовий епос, як i
фольклор iнших слов´янських народiв, перепов нений пародiями на
рiзноманiтнi соцiальнi явища несправедливий суд, пiдкупне чиновництво,
лжесвященство, лженауку тощо. Смiх виникає внаслiдок викриття
внутрiшньоï слабкостi зображуваного.
За допомогою карикатури народ викриває i особистiснi, i суспiльнi
недолiки. У казках типу Чи можна жiнкам казати правду подано карикатуру
на таке негативне явище як плiткарство. Чоловiк, щоб переконатись, чи
його дружина не розносить по селу чуток про домашнi справи, говорить
ïй, що у нього з рота вилетiла ґава. Жiнка по секрету
говорить це сусiдцi, а до вечора чоловiк чує, що по селу ходять
чутки, що в нього з рота вилетiло двiстi ґав (за iншими версiями
вiн говорить, що знiс яйце, а чутки переростають у бiльшi цифри i
доходять до триста).
Карикатурою на панський спосiб життя й безмiрну пристрасть до коней
є казка Заморське яйце, герой якоï ладен на все, лиш би
отримати найкращого в околицi скакуна. Знаючи його слабкiсть, йому на
базарi за шаленi грошi продають баклажан, переконавши, що з цього
заморського яйця пан може висидiти небаченоï краси коня. I вiн
всерйоз береться за цю справу.
Антиклерикальною карикатурою на захланнiсть та хабарництво духовенства
навiть серед його верхiвки є казка Аби грошi грiха не буде. У нiй
священик за грошi з почестями ховає панського улюбленого пса на
цвинтарi, а владика за торбу золота висвячує панського цапа у
попи, ще й дає документ i обiцяє парафiю.
Цi прийоми побудованi на основi надмiрноï гiперболiзацiï зу-
мисного перебiльшення вад та недолiкiв, якi висмiюються. Усi вони можуть
сягати рiвня абсурду (вiд лат. absurdus безглуздий), за допомогою якого
пiдкреслюється алогiзм, безглуздiсть дiй, вчинкiв чи ситуацiй; або
набирати форми буфонади (iтал. buffonata блазнювання). Наприклад, у
казцi злодiй виряджається ченцем, i, опинившись на мiсцi
вкраденого коня, каже господаревi, що це вiн був зачарованим за грiхи
конем, i той щиро вiрить, вiдпускає його; а, побачивши свого коня
на ринку, спiвчуває нещасному ченцевi, що знов прогрiшився (Злодiй
ченцем нарядився). Абсурдними є дiï, вчинки та ситуацiï:
Потенцiйно все, що вiдбувається, могло би мати мiсце. Але
подiï, про якi розповiдається, настiльки незвичайнi, що
фактично нiколи не могли вiдбуватися в дiйсностi, i саме цим вони
збуджують iнтерес, i на цьому будується ïх комiчнiсть. Абсурд
як абсолютна неправдоподiбнiсть у виглядi хаотичного нагромадження
парадоксiв, безглуздих ситуацiй основний засiб у небилицях. Часто комiзм
оповiдi досягається ще й за допомогою пiдтексту та оригiнального
вживання мови. Наприклад, у казцi Багач та хлопець iз села Розумовичiв
головний герой говорить хазяïновi, у якого зупинився на нiчлiг, про
панiв Хлiбовського та Гусаковського, Що перейшли у село Торбинцi, та про
замiну пана Чоботовського на пана Постоловського; вранцi ж виявилось, що
парубок втiк, вкравши хлiб, гусака та панськi чоботи, на мiсцi яких
залишив своï постоли, i багач зрозумiв, чому хлопець справдi був iз
села Розумовичiв.
Є у народних соцiально-побутових казках i ряд художнiх засобiв, не
пов´язаних iз комiчною формою зображення. Вони частiше
зустрiчаються в серйозних епiчних творах повчально-дидактичного та
притчевого характеру. Окрiм традицiйних епiтетiв, порiвнянь,
паралелiзмiв, часто зустрiчаються уособлення (персонiфiкованi образи
Долi, Злиднiв, Бiди, Чуми тощо). Метафори творяться у розгорнутому
виглядi картин образiв-персонажiв. Такими є Слiпа Правда, якiй
викололи очi злi люди (Казка про Правду та Кривду); украдене Щастя, яке
негiдник забирає з хорошоï сiм´ï (Украдене Щастя)
тощо. Подекуди зустрiчаються навiть окситорони (зокрема назва казки Про
бiдного багача). Усi цi засоби дають приклади рiзнобiчного сприйняття
дiйсностi, збагачують народнопоетичне мовлення, сприяють слухачам у
кращому засвоєннi елементiв народноï моралi, фiлософiï,
психологiï. Згодом з усноï народноï творчостi вони
переносяться у писемну лiтературу.