Iсторiя украïнського народу на сторiнках художнiх творiв

Iсторична тема одна iз традицiйних, провiдних тем в украïнськiй
лiтературi. Уже пам'ятка давньоï лiтератури Слово о полку Iгоревiм
вiдбиває подiï, пов'язанi з походом князя Iгоря проти
половцiв.
У багатьох своïх творах, особливо в поемi Гайдамаки, Т. Шевченко
звертався до звитяжноï доби в iсторiï украïнського народу
козаччини, вiдтворю-вав подiï гайдамацького руху. Великий Кобзар
змалював образи Богдана Хмель-ницького, Iвана Ґонти, Максима
Кривоноса, Байди Вишневецького.
Першим iсторичним романом украïнськоï лiтератури є роман
Чорна рада П. Кулiша. Iсторiю рiдного народу i його боротьбу за
незалежнiсть змальовано у художнiх творах I. Франка (Захар Беркут), М.
Старицького (Останнi орли, Оборона Бушi). Iз творiв I. Франка, Ю.
Федьковича, В. Гжицького, Г. Хотке-вича дiзнаємося про
опришкiвський рух i славного ватажка опришкiв Олексу Довбуша.
XX столiття внесло в iсторичну долю украïнського народу своï
драматичнi подiï, на якi вiдгукнулися поети, прозаïки,
драматурги. Через лiтературнi твори пройшло осмислення подiй I та II
свiтових воєн, революцiï 1905 та 1917 рокiв, голодомору i
репресiй 20-30-х рокiв.
Особливе мiсце в украïнськiй лiтературi вiдведено подiям
революцiï 1905 року, ïï поразки. I Леся Украïнка, i
М. Вороний, i В. Винниченко , i О. Олесь у своïх творах висловили
своï надiï, сподiвання на революцiю 1905 року. Чимало творiв
малих форм присвятив цим подiям i М. Коцюбинський . Серед них
Intermezzo, Конi не виннi, Смiх, Подарунок на iменини, Вiн iде та iн.
Твором свiтовоï слави став роман I. Багряного Сад Гетсиманський, в
якому передано трагедiю украïнського народу у зв'язку з репресiями,
нищенням украïнськоï iнтелiгенцiï. Змальовуючи жахiття
бiльшовицького терору, безглуздiсть звинувачень, огиднi методи НКВДистiв
пiд час катувань в'язнiв, I. Багряний в образi головного героя Андрiя
Чумака показує незламну волю до життя, утверджує романтику
вiтаïзму. На цю ж тему написаний I. Багряним i роман Тигролови
(перша назва Звiролови).
Проблеми iсторичноï долi вiд часiв козаччини i до проголошення незалеж-
ностi Украïни по-своєму осмислює Р. Iваничук у романi
Орда. Варто пiдкре-слити, що у своïх творах Р. Iваничук
розробляє переважно iсторичну тему.
До iсторичних подiй неодноразово звертався у своïй поетичнiй
творчостi М. Бажан. У 1942 роцi пiд час вiйни з фашистською Нiмеччиною
поет пише свою поему Данило Галицький. В основу написаного твору лягли
подiï 700-лiтньоï давностi перемога русичiв пiд керiвництвом
князя Данила Галицького над тевтонським орденом мечоносцiв.
Iсторичну тематику впродовж усiєï творчостi розробляє
П. Загребель-ний. Його перу належить роман Диво, тема якого пов'язана iз
будiвництвом Софiйського собору. Роксолана твiр про полонянку
легендарноï слави Настю Лiсовську iз Рогатина. Роман Я, Богдан
належить до кращих творiв украïнськоï лiтератури.
Сьогоднi стає вiдомою заґратована творчiсть шiстдесятникiв.
Народження незалежноï Украïни також знайшло своє
художнє осмислення у творчому доробку письменникiв. Поет вiрив у
своє повернення на Батькiвщину. Важливим для нього було те, що вiн
зможе чесно подивитися Ïй у вiчi, як син, який до кiнця виконав
свiй обов'язок.
Мужнiсть i стiйкiсть лiричного героя у нерiвнiй боротьбi зi злом i
неправдою (на прикладi поезiï Василя Стуса)
У В. Стуса є прекраснi слова про поета: Поет це людина.
Насамперед. А людина це добродiй. Коли ж довкола тебе зло, сваволя,
наруга i беззаконня, то ти людина-добродiй мусиш протистояти злу. I В.
Стус протистояв злу. За його крилатими словами вчинки, за ними дорога
болю, невизнання, ув'язнення, брежнєвськi табори. В. Стус мужньо
перенiс всi випробування долi i в смертi повернувся до життя.
Його лiрика одкровенна розмова добровiльного вигнанця, полiтв'язня, який
до кiнця був переконаний в тому, що правда i добро здолають зло. Розумiв
поет й iнше: без боротьби у державi напiвправди, напiвпiтьми добро не
восторжествує.
Фiлософiя життя i смертi не є позою поета i вiн переконав нас у
цьому осо-бистим прикладом, повернувшись на Батькiвщину в трунi.
Без каяття, чесно пронiс вiн свiй хрест, не похитнувся нi перед суддями,
нi перед стражданням. Пiдсумовуючи пережите, В. Стус писав: Як добре те,
що смертi не боюсь я i не питаю, чи тяжкий мiй хрест, що перед вами,
суддi, не клонюся в передчуттi недовiдомих верств, що жив, любив i не
набрався скверни, ненавистi, прокльону, каяття….
Таке сходження на Голгофу гiдне подиву. Та для В. Стуса важлива не слава
заради слави. Його стiйкiсть у неймовiрно важких таборових умовах пiдкреслю-
вала правильнiсть обраного шляху, вселяла вiру iншим у можливiсть
перемоги. Тому ув'язнення не зламало духу поета, не поставило його на
колiна. Навпаки, з кожним днем вiн ставав все бiльш фiзично
загартованим, ше краще усвiдомлював свою мiсiю борця проти
тоталiтарноï системи.
У творах В. Стуса в'язничного перiоду немає конкретних випадкiв
соцiальноï кривди чи зла. Лiричний герой поета пiдноситься над
особистими прорахунками iз суспiльством. Навiть у вiршi, присвяченому
пам'ятi художницi Алли Горськоï, яка стала жертвою
кадебiстськоï жорстокостi, В. Стус пiдноситься над власним болем за
втраченим другом. Передає його як бiль всiєï
Украïни у чорнiй стужi сонце Украïни…. До власноï
музи тут лише єдине благання: Ярiй, душе! Ярiй, а не ридай!
Автор висловлює думку, що час молитов i сподiвань на добро,
поряднiсть, чеснiсть минув. Украïна , на думку поета, нiколи не
стане демократичною держа-вою вiльних громадян, нацiональне свiдомих
патрiотiв, якщо лише пасивно вболi-вати над власною недолею. Мужнi духом
повиннi приймати хресну дорогу протистояння i боротьби. Глибока любов до
Украïни, прагнення бачити ïï вiльною поглиблювали
вимогливiсть поета до спiввiтчизникiв брати на себе вiдповi-даль-нiсть
за долю держави. Ганебна мовчанка осмислюється поетом як великий
грiх.
Без сумнiву, фiзичнi страждання В. Стуса у снiгах Сибiру, тюрмах i
таборах Мордовiï були безмежними. Його виснажувала виразка шлунку,
яка загострю-валася в умовах в'язничного життя, та карцернi
випробовування, яким пiддавали не раз непокiрного тюремному режимовi
поета. Та вiн здолав неподоланне. Вороги вбили його фiзично, але
героïчний чин його духу приборкати не зумiли. Адже поетовi байдуже
було, що буде з його власним життям, коли йшлося про духовнi iдеали. З
цього приводу вiн писав: …я вiдчуваю власну смерть живою, як i
загибель сам о вороттям. Вiн щодня був готовий гiдно зустрiти смерть,
хоча за життя боровся активно. В. Стуса бiльше турбував стан
власноï душi. Нацiональна свiдомiсть, голос духу засвiдчували його
усвiдомлений патрiотизм
Поет вiрив у своє повернення на Батькiвщину. Важливим для нього
було те, що вiн зможе чесно подивитися Ïй у вiчi, як син, який до
кiнця виконав свiй обов'язок.