Я и моя мова

У цей час ми спостерiгаємо тенденцiю до змiни напрямку освiтнього
процесу в школi. Висувається на перший план завдання виховання
людини
Який внесок можуть внести вчителi рiдноï мови в становлення
особистостi учнiв, виховання ïхнiми патрiотами? Давайте змiнимо
погляд на процес навчання, або, iнакше кажучи, зробимо предметом
вивчення не систему мови- мовлення, а людини, що опановує мовою й
мовленням
Для цього вчителевi необхiдне знання особливостей сприйняття мови-
мовлення й правильна органiзацiя процесу навчання
Учителевi важливо знати, що, навчаючи рiдноï мови, ми не просто
вчимо тому, чим дитина неусвiдомлено володiє з дитинства, а
формуємо його язикову свiдомiсть, або, iнакше кажучи,
будуємо язикову картину миру
Головним елементом системи мови й одночасно язиковоï свiдомостi
є слово. Тому, говорячи про слово, ми говоримо й про всю систему
мови, про пристрiй усього язиковоï свiдомостi. За словом коштують
не тiльки окремi предмети, процеси, властивостi, але й подання людей про
цi феномени зовнiшнього миру, а також емоцiï, якi викликає в
людини його взаємодiя з миром, iншими людьми, iз самим собою
Язикова свiдомiсть можна представити як пам'ять про рiзноманiтнi
предмети, процеси, властивостi, ситуацiях, поданнях, оцiнках i емоцiях
людей
Така внутрiшня структура “образа миру”, що є в кожного
носiя мови, але вiн може залишатися неусвiдомлюваним протягом всього ,
життя
Один зi шляхiв виховання особистостi культурноï людини —
усвiдомлення свого “Я”, навколишнього свiту й свого мiсця в
цьому свiтi. Усвiдомлення власного “Я” можливо в процесi
розумiння власного тексту, або, iнакше кажучи, розумiння значень
використовуваних у власному мовленнi слiв. Це досить складний процес i
вимагає спецiального научения, першим щаблем якого є
навчання розумiнню мовлення спiврозмовника
Усякий процес розумiння висловлення мiстить у собi й мовну, i розумову
дiяльнiсть. Створення такоï ситуацiï можливо на уроцi-
комунiкацiï, що сублiмує двi моделi комунiкацiï, такi,
як “Я — Вiн”, i “Я — Я”,
користуючись термiнами Ю. М. Лотмана. Комунiкацiйна система “Я
— Вiн” забезпечує передачу деякого обсягу
iнформацiï. Як зауважує дослiдник, повiдомлення й iнформацiя,
що втримується в ньому, у цьому випадку залишаються незмiнними, а
в системi “Я — Я”, при спiлкуваннi iз самим собою,
повiдомлення переформулюється й набуває нового сенсу,
приводить до перебудови самого “Я”. Справа в тому, що в
комунiкацiйнiй системi “Я — Вiн” адресант
передає повiдомлення адресатовi, а сам залишається
незмiнним, а в системi “Я — Я” повiдомлення
передається самому собi, i якщо сутнiсть особистостi трактувати як
набiр соцiально значимих кодiв, то в цей момент саме й
вiдбувається змiна цього набору
Кожний учитель знаком з першою комунiкацiйною системою, на уроцi це може
бути бесiда з учнями по певнiй темi, а навчанню рефлексiï, що
вчиться, — другоï моделi комунiкацiйноï системи —
у нинiшнiй школi не придiляється належноï уваги. Розглянемо
приклад використання двох комунiкацiйних систем на уроцi формування
граматичного поняття “Загалькатегорiальне значення дiєслова
як частини мови” в VI класi. У шкiльному пiдручнику для V-IX
класiв В. В. Бабайцевой i Л. Д. Чесноковой про дiєслово говориться
наступне:
“Поняття оглаголе.
Дiєслово називає дiï предметiв. Майже в кожному реченнi
є дiєслово, тому що повiдомлення про дiï предмета
характеризує предмет
Вiтер по морю гуляє
И кораблик пiдганяє;
Вiн бiжить собi у хвилях
На роздутих вiтрилах
А. Пушкiн
Вiдомий росiянин письменник А. М. Толстой писало: “Дiєслово
є основою мови. Знайти вiрне дiєслово для фрази — це
значить дати рух фразi”. Слово дiєслово в Древнiй Русi
позначало мовлення взагалi. Так, у словнику В. Даля ми читаємо:
“Дiєслово — це мовлення людини, розумний говiр, мова
”.
Дiєслово — самостiйна частина мови, що позначає дiю й
вiдповiдає на питання що робити? що зробити? (що робить? що
зробить? що робив? що зробив? i т.д.).
Дiєслово, як i iншi частини мови, характеризується
наступними ознаками: 1) загальним граматичним значенням; 2)
морфологiчними ознаками; 3) синтаксичними ознаками
Загальне граматичне значення дiєслова — це дiя
Дiєслова називають рiзнi дiï:
1) дiï, пов'язанi iз трудовою дiяльнiстю: рубати, копати, в'язати,
шити й
ДР.;
2) дiï, пов'язанi з розумовою й мовною дiяльнiстю: думати,
спостерiгати, уявляти, говорити, вирiшувати й iн.;
3) дiï, що називають перемiщення й положення в просторi: iти,
летiти, стояти, лежати, сидiти й iн.;
4) дiï, що називають рiзнi стани: сумувати, любити, ненавидiти,
болiти, спати й iн.;
5) дiï, що називають те, що вiдбувається в природi:
пiдморозилася, свiтає, смеркне й др.
Морфологiчнi ознаки дiєслова — змiна по нахиленнях, часах, особах, числам i родам i др.
Синтаксичнi ознаки дiєслова — у реченнi дiєслово
звичайно є присудком i утворить разом з пiдлягаючу граматичну
основу речення. Наприклад, у реченнi Вiтер по морю гуляє й
кораблик пiдганяє (А. Пушкiна) дiєслова гуляє,
пiдганяє є присудками й погодяться з пiдметом вiтер в ед. ч.
Дiєслова в реченнi можуть поширюватися iншими частинами мови,
частiше iменниками й прислiвниками, образуя словосполучення. Наприклад:
Темнi швидко над морем. Як неслися? (швидко неслися); неслися де? над
чим? (неслися над морем)”.
Прочитавши це визначення, ми одержали iнформацiю про слова, що
ставляться до дiєслова як частини мовлення
Дуже довго ми, учителi, залишалися в полонi iлюзiï, що докладне
визначення того або iншого поняття, дане в пiдручнику, дозволяє
сформувати подання про лiнгвiстичнi категорiï в учнiв. Але практика
показує, що нашi учнi не завжди вмiють читати, тим бiльше
самостiйно органiзовувати навчальну дiяльнiсть
Прочитавши це визначення, учень може запитати себе, що менi робити iз
цiєю iнформацiєю, де неï застосовувати, навiщо вона
менi потрiбна, як вона придасться в життi?
Якщо ми навчаємо учня системi мови, те далi ми застосовуємо
отриманi вiдомостi на практицi, якщо ж метою нашого навчання є
сама людина i його свiтосприймання, те зазубривания отриманих фактiв
недостатньо. Завдання вчителя — органiзувати процес
миследеятельности учнiв, нацiлений на розумiння отриманоï
iнформацiï
Для цього, читаючи назву параграфа, визначаємо тему, мету
майбутньоï розмови, уточнюємо подання, якi зложилися в нас у
процесi навчання в початковiй школi. Потiм переходимо до читання
першоï фрази параграфа: “Дiєслово називає
дiï предметiв. Майже в кожному реченнi є дiєслово, тому
що повiдомлення про дiï предмета характеризує предмет”.
Iнформацiя, що втримується в першому реченнi, нам вiдома, а в
другому втримуються якiсь новi вiдомостi, якi ще має бути
зрозумiти й перевiрити