Лiтературна дискусiя

Лiтературна дискусiя (лат. discussio дослiдження, розгляд) публiчнi
обговорення назрiлих, звичайно спiрних питань про шляхи розвитку
лiтератури чи iсторико-теоретичних проблем, зумовленi потребою пошукiв
iстини. Лiтературна дискусiя незрiдка виявлала поворотнi пункти у
складнiй еволюцiï естетичноï свiдомостi в досить широких
загальноєвропейських та свiтових масштабах, як, принаймнi,
бурхлива полемiка мiж прихильниками романтичноï художньоï
концепцiï (А. та Ф. Шлегелi, Ж. де Сталь, С.-Д. Колрiдж та iн.),
якi наполягали на першорядному значеннi митця в iррацiональних
свiтотворчих процесах та рацiоналiстичних, замкнених на собi принципiв
класицизму (кiнець XVIII початок XIX ст.). Украïнська лiтература
пережила також ряд вiдповiдальних дискусiй. Однiєю з перших
вважається хвиля полемiк XVII ст., яка торкалася передовсiм
проблеми вiри, мала конфесiйне, а не лiтературне спрямування. Суто
художню проблематику порушувала дискусiя мiж оборонцем традицiйноï
версифiкацiï, канонiчноï християнськоï зааганжованостi
Варлаамом Ясинським та Лазарем Барановичем, точнiше його збiркою
Аполлонова лютня, яка була виповнена духом iррацiональноï естетики
бароко, загадковостi та кончетизму. Не спромоглася розв'язати
поставлених перед собою серйозних питань дискусiя 1873-1878, що точилася
на сторiнках львiвського часопису Правда. Започаткована М. Драгомановим,
вона швидко зазнала пiдмiни понять, бо йшлося не про розвиток
украïнськоï лiтератури на iманентнiй основi, а про те, що
вона, мовляв, є дитина Росiï XIX в., як писав М. Драгоманов ,
що викликало справедливий протест серед украïнського письменства.
Ця лiтературна дискусiя виявилася безперспективно. Ïï помилки
були повторенi у 1925-1928. Поставши з усвiдомлення потреби пiдвищення
мистецькоï майстерностi, орiєнтацiï на європейську
класику та вивiльнення вiд залежностi з-пiд московськоï
диригентськоï палички на теренах украïнського письменства,
вона не змогла розкрити не тiльки цi важливi для творчостi аспекти, а й
основну, порушену нею онтологiчну проблему всенацiонального значення:
бути чи не бути. Справа не лише в тому, що знову вiдбулася груба пiдмiна
понять, цього разу естетичних полiтичними, в експансивнiй бiльшовицькiй
редакцiï. Рiч у тiм, що М. Хвильовий та чимало iнших учасникiв
цiєï дискусiï намагалися розв'язати долю Украïни на
хибних засадах нацiонал-комунiзму. Тому вона була приречена на поразку,
дарма що неокласики намагалися дисциплiнувати ïï хаотичнi
потоки, цiлеспрямувати ïх. Упродовж XIX ст. виникали i локальнi
лiтературнi дискусiï, якi стосувалися безпосередньо лiтературного
життя, як-от: полемiка мiж прихильниками реалiстичного мiмезису, часто в
народницькому розумiннi, та модернiстами на початку XX ст., зокрема мiж
С. Єфремовим та Лесею Украïнкою, С. Єфремовим та Г.
Хоткевичем, мiж газетою Рада та часописом Украïнська хата та iн.
Привертає увагу i полемiка мiж Молодою Музою, М. Вороним та I.
Франком, котрий поступово вiдходив вiд позитивiстських настанов у
мистецтвi, але й не сприймав новiтнiх художнiх концепцiй, хоч сприяв
збiркою Зiв'яле листя чи студiєю Iз секретiв поетичноï
творчостi ïхньому утвердженню на теренах украïнськоï
лiтератури. Чимало лiтературних дискусiй, якi висвiтлювали частковi
моменти лiтературного процесу (про романтизм у 20-тi чи про призначення
митця в емiграцiйному середовищi, що турбувало поетiв празькоï
школи та емiгрантiв перiоду МУРу тощо), попри минущi вульгарно-
соцiологiчнi нашарування, привносили у творчий процес i конструктивнi
елементи, хоч деякi з них, як-от епатажнi декларацiï панфутуристiв
чи надумана проблематика соцiалiстичного реалiзму, попри всi домагання
на дискусiйнiсть, так i лишилися безплiдними.