Мiй чотириногий друг

Вона примружує очi, лiниво потягується, а потiм несподiвано плигає прямо менi на зошит. Сидить i виразно дивиться на мене, неначе про щось хоче сказати. Я вже знаю, про що, тому кладу ручку i покiрливо йду на кухню, щоб нагодувати мою маленьку чотириногу подругу. Не встигаю озирнутися вона вже сидить бiля своєï миски i дзвiнко муркотить. Ïï звуть Орися, i це iм'я було придумане мною ще задовго до появи маленького кошеняти у нашiй сiм'ï. Я дуже хотiла кiшечку, з багатьох варiантiв вибрала вже для неï найкраще iм'я, а батьки нiяк не погоджувались ïï купити. Та одного разу в кущах я побачила, як ворушиться якась сiренька рукавичка. Придивилася i побачила свою Орисю. Зараз дивовижним чином ця замурзана рукавичка перетворилась на грацiозну темно-срiблясту кiшку з великими i мудрими зе-леними очима, чорними вусами i нiжно-рожевими подушечками на лапках. Дивно, але жодного разу вона нiкого не дряпнула, хоча дуже любить гратися i плигати на ноги, коли входиш у кiмнату. Навпаки, якщо хтось захворiв, Орися лягає поруч або (якщо буде дозволено) на нього i починає лiкувати своïми пiснями. А ще вона не дозволяє, щоб у квартирi з'явився чужак: буде полювати на муху або павука, доки не зловить чи не вижене. Незважаючи на таку собi нелюбов до чужих, Орися завжди рада гостям. Хто б не прийшов до нашого дому, вона всiх зустрiчає своïм неповторним муркотiнням, починає кружляти навколо нiг гостя, а потiм довiрливо лягає йому на колiна. Ось така є у мене подруга — красуня, яку я дуже люблю i яка вiдповiдає менi такою ж нiжною та вiрною любов'ю.