Новоромантизм

Стильова хвиля модернiзму, що виникла в украïнськiй лiтературi на
початку XX ст., пойменована Лесею Украïнкою новоромантизмом.
Визначальною рисою новоромантизму, на противагу романтизму з його
концептуальним розривом мiж iдеалом та дiйснiстю, виявилася
конструктивна спроба подлати протистояння цих конфлiктно непереробних
опозицiй, завдяки могутнiй силi волi зробити сподiване, можливе дiйсним,
не опускаючи цього можливого до рiвня iнертного животiння. Найповiнше
неоромантизм окреслився у лiрицi та в драматичних творах Лесi
Украïнки, яка вважала реалiстичний спосiб фотографувати довкiлля
униженням свого хисту, зважувалася боронити прапор модернiзму i не
зректися прапора новоромантичного, витворюючи своïм поривом у
блакить основу для естетичних та нацiотворчих осяянь в украïнськiй
поезiï. Могутнiй життєлюбний заряд цього новоромантизм
наснажував потiм поколiння розстрiляного вiдродження (О. Влизько, М.
Йогансен, Ю. Яновський та iн.) та празькоï школи (Олена Телiга, О.
Ольжич та iн.), виявляв водночас i своï вiдмiнностi вiд
революцiйного романтизму. Творчiсть украïнських письменникiв
перегукувалася з творчiстю Р. Кiплiнга, Р.-Л. Стiвенсона, Етель-Лiлiан
Войнич, Г. Iбсена, К. Гамсуна, Дж. Лондода, М. Гумiльова, предстанивкiв
Молодоï Польщi.