Образ Iвана Котигорошка з повiстi И. Коцюбинського Дорогою цiною

Iз теорiï лiтератури ми добре знаємо, що в кожному творi бувають головнi та другоряднi персонажi. Мабуть, так само, як i в життi. Але другоряднiсть персонажа найчастiше не робить його образ менш цiкавим читачевi. Саме таким є герой повiстi М. Коцюбинського Iван Котигорошко. Вiн дiє протягом усього твору поруч iз головними персонажами Остапом та Соломiєю. I викликає в мене не менш щире захоплення, нiж головнi героï твору. Це людина, яка так само готова пожертвувати усiм, дорого сплатити за власну волю. Але не менш за волю важливi для цього кремезного чоловiка щастя своïх друзiв, взаємодопомога, власна честь.
Ми не знайдемо в образi Котигорошка складних психологiчних елементiв, вагань, трагедiйних ефектних монологiв. Ця людина, здається нам, проста. Але
у нiй позiрнiй простотi ховається сила духу, чеснiсть i прямота, невикривленi життєвi принципи.
Остап та Iван родом з одного повiту, навiть з близьких сiл Але головне вони родом з одних i тих самих переконань, саме це ïх об'єднує навiть бiлььше, нiж спiльнiсть малоï батькiвщини. Iван Котигорошко життєлюб, але вiн дуже швидко стає не просто вдалим образом, наслiдком лiтературного таланту письменника- творця, а нiби живою особою, тож ми хвилюємося за нього та поважаємо його, мабуть, так само, як поважали б живу, реально iснуючу людину.
Iван Котигорошко не вагається, коли необхiдно прийти на допомогу своïм друзям. Вiн готовий вiддати життя за волю, але зiзнається, що за друзiв хоч в пекло. Вiн прямо говорить, що йому не страшно вмерти, рятуючи близьким духом людей. Читач, долаючи хвилювання, викликане пригодницьким сюжетом, усiма небезпеками, що чатують на героïв, одразу замислюється: а чи таке саме ставлення до дружби маю i я? Чи стане в мене душевноï сили, аби хоча б теоретично промовити такi слова? Цi роздуми необхiднi й в будь- якому разi кориснi. Не тiльки питання волi, а й питання дружби, кохання , взаємодопомоги порушує Михайло Коцюбинський . Це справжня галерея людських характерiв, тут є чого повчитись i про що подумати.
Менi симпатичний Iван Котигорошко своєю простотою, силою i не доберу iншого слова природнiстю. Його погляди на життя не продиктованi якоюсь високою фiлософiєю, вони не криються у красивих фразах. Складається враження, що вiн народився таким, тобто його життєва позицiя закладена природою, саме таке ставлення до людей i до життя закладає природа у здорову людську душу… але чи виживе здорова душа у хворому, деформованому суспiльствi? На жаль, або й собi деформується, викривиться, зрадить саму себе, або загине. Так i сталося з Iваном Котигорошком: вiн гине, але гине смiливо, гине, рятуючи своïх друзiв, а разом з тим рятуючи вiчнi цiнностi людських стосункiв. Але вiн не зникає безслiдно з цього твору, не зникає з серця Остапа, який пам'ятатиме свого вiрного товариша. Не зникне Iван Котигорошко й з серця читачiв, частина з яких, безумовно, матиме його за зразок краси i сили людського духу, природностi та щиростi