Оповiдання

Невеликий прозовий твiр, сюжет якого заснований на певному (рiдко
кiлькох) епiзодi з життя одного (iнодi кiлькох) персонажа. Невеликi
розмiри оповiдання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолiнiйного,
чiткого за побудовою сюжету. Характери показанi здебiльшого у
сформованому виглядi. Описiв мало, вони стислi, лаконiчнi. Важливу роль
вiдiграє художня деталь (деталь побуту, психологiчна деталь та
iн.). Оповiдання дуже близьке до новели. Iнодi новелу вважають
рiзновидом оповiдання. Вiдрiзняється оповiдання вiд новели бiльш
виразною композицiєю, наявнiстю описiв, роздумiв, вiдступiв.
Конфлiкт в оповiданнi, якщо є, то не такий гострий, як у новелi.
Розповiдь в оповiданнi часто ведеться вiд особи оповiдача. Генеза
оповiдання в сагах, нарисах, оповiдних творах античноï
iсторiографiï, хронiках, легендах. Як самостiйний жанр оповiдання
оформилось у XIX ст. З того часу й до сьогоднi це продуктивний жанр
художньоï лiтератури.
Засновником i фундатором украïнськоï просвiтницькоï
прози, яка визначила проблематику й стиль усiєï
украïнськоï прози дошевченкiвського перiоду, судилося
виступити Г. Квiтцi-Основ'яненку.
Вирiшальний вплив на формування естетичного iдеалу Квiтки-Основ'яненка
справила iдея народностi лiтератури. Започаткована новою
украïнською лiтературою тенденцiя протиставлення морально-етичних
принципiв трудового народу моралi панства набуває у творчостi Квiтки-
Основ'яненка (за всiх його хитань i спроб знайти iдеал у дворянському
середовищi) характеру iдейно-художньоï закономiрностi. Як i в
багатьох просвiтникiв, у Квiтки ставлення до народу, його звичаïв i
культури не було однозначним. Однак у засадi уявлення про iсторичне й
сучасне життя народу з усiм комплексом його культурних явищ, долаючи
негативне ставлення до простонародноï неосвiченостi, забобонностi й
грубостi, розвиваються через захоплення природною безпосереднiстю,
наïвнiстю й поетичною красою усноï поезiï як позитивне
знання, що сприяло розумiнню тогочасного життя народних мас у гуманiстично-
демократичному дусi. Пiзнання народного життя, естетичне освоєння
фольклору як одного з формантiв новоï украïнськоï
лiтератури, з одного боку, сприяло загальнiй реабiлiтацiï народних
мас, а з iншого прискорило вiдхiд вiд класицизму до формування рис
просвiтницького реалiзму, вiд класицистичного конфлiкту мiж особистими
iнтересами та обов'язком, людиною й долею до спiввiднесення людини й
суспiльства, до концепцiï розумного суспiльного влаштування, що
спирається на природний стан людини як норму. Ця
переорiєнтацiя не лише базувалася на iдеï природноï
рiвностi людей, а й ставила в центр уваги звичайну маленьку людину,
вiдкривала самоцiннiсть особистостi та шлях у художнiй творчостi до
створення iндивiдуальних характерiв. Змiнюються у зв'язку з цим i стиль
та характер пафосу в творах Квiтки-Основ'яненка вiд класицистичноï
сатири до бурлеску, народного гротеску та сентиментальноï
розчуленостi й iдеалiзацiï позтивного героя як уособлення
властивостей природноï людини.
Стильова орiєнтацiя повiстей на емоцiйний вплив, на
спiвпереживання читача не тiльки потребувала нового образного слова, а й
вели до заглиблення в особисте життя персонажiв, посилення
психологiчного аналiзу, спроб показати особистiсть iзсередини (у
ïï найпотаємнiших прагненнях, думках, почуттях,
настроях), а зрештою й до окреслення iндивiдуального образу-характеру.
Продуктивно використовуючи жанровi можливостi великоï епiчноï
форми, письменник робить тут помiтний крок порiвняно зi своïми
попередниками в новiй украïнськiй лiтератури.
Лiтературне Просвiтництво в Украïнi не обмежується першою
половиною ХIХ ст. Пройшовши стадiю своєрiдного симбiозу iз
сентименталiзмом та романтизмом, просвiтницький реалiзм спiвiснує
з реалiзмом критичним майже до самого кiнця ХIХ ст. Живиться вiн
переважно народницьким спрямуванням лiтератури, коли письменники
пiдпорядковують ïï просвiтницьким завданням, вихованню народу
чи iнтелiгенцiï, що неминуче в художнiй структурi твору приводить
до примату логiчноï iдеï.