ПАРЕНТЕТИЧНI КОНСТРУКЦIÏ У РЕЧЕННЄВIЙ СТРУКТУРI IРОНIЧНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ: ÏХ ОЗНАКИ ТА ФУНКЦIÏ
Розвязання проблем, якi розробляються в украïнському мовознавствi,передбачає, перш за все, виявлення та аналiз чинникiв, що формують
семантику речення, i зясування диференцiйних ознак, iз сукупностi яких
складається тип його структурно-семантичноï органiзацiï.
Рiзноманiтнi граматичнi форми, якi ранiше розглядалися розрiзнено i
формально, сучасна синтаксична наука розглядає комплексно, у
взаємозвязку форми i змiсту речення як багатоаспектноï
одиницi. Це стосується i поняття вставностi та вставленостi
конструкцiй, якi займають у структурi речення позицiю граматично не
звязаних з реченням компонентiв. Iншими словами, внесення, вставляння у
речення додаткових компонентiв, якi спiввiдносяться зi змiстом основного
складу речення, виходить за межi пiдрядних, сурядних, детермiнантних чи
предикативних звязкiв i називається парентезою. Парентеза (гр.
parenthesis) це внесення чи вставлення у реченнєву структуру будь-
яких елементiв, що спiввiдносяться зi змiстом базового складу
Речення або ж його конструктивних частин i якi виходять за межi
усталених синтаксичних звязкiв, котрi можуть реалiзуватися мiж
компонентами основного змiсту [Беляев 2001, с. 289].
Парентетичнi конструкцiï досить рiзноманiтнi за функцiєю та
структурою, проте обєднанi загальною функцiєю: внесення
субєктивноï модальностi, яке передається особливою субєктивно-
модальною формою (чи конструкцiєю), тобто передає ставлення
мовця до повiдомлюваного, а також привнесення у загальний план змiсту
речення додатковоï iнформацiï, принагiдного авторського
зауваження.
Беручи до уваги тi чи iншi модально-смисловi ознаки, розташування в
структурi речення, Ю. Бєляєв видiлив чотири характернi
ознаки вставностi конструкцiй: функцiя вираження оцiнки, ставлення мовця
до повiдомлюваного; лексико-семантична узагальненiсть, абстрактнiсть;
морфологiчна строкатiсть слiв i розмаïття синтаксичноï
структури складникiв; вiльна позицiя в базовому реченнi (пре-, iнтер-,
постпозицiя) [Бєляєв 2001, с. 291-292].
Ознаками ж вставленостi, за А. Загнiтком, є: 1) неможливiсть
займати препозицiï щодо реченнєвоï структури; 2)
можливiсть самостiйного вираження обєктивного змiсту i вiльного
вживання поза межами речення (тобто йому притаманна наявнiсть
параметрiв, характерних для власне-реченнєвого утворення
(предикативнiсть, iнтонацiйне та смислове оформлення, структурна
членованiсть, формальна органiзованiсть); 3) здебiльшого виокремлення
дужками або тире [Загнiтко 2001, с. 257].
Вивченням синтаксичноï природи вставлених конструкцiй займалося
чимало мовознавцiв (I. Вихованець, А. Загнiтко, А. Грищенко, К.
Городенська, Н. Гуйванюк та iн.), проте у тлумаченнi синтаксичного явища
вставленостi ще й досi немає одностайностi, а тому це питання
є актуальним на сьогоднi. Однi лiнгвiсти вiдносять його до
конструктивного рiвня речення, iншi до комунiкативного. А. Загнiтко
вважає, що варто розрiзняти два варiанти явищ, до яких
застосовується термiн вставленiсть: 1) факти письмового мовлення,
в яких визначальну функцiю вiдiграє пунктуацiя; 2) факти, в яких
визначальну роль вiдiграє синтаксична структура. Цi факти
збiгаються тiльки частково. Щодо першого, то вставлена конструкцiя це
будь-яка частина тексту, вмiщена у дужки. Це може бути слово, член
речення, група речень. За другим варiантом, вставлення це частина
висловлення, особливим способом спiввiднесена з iншими його частинами
(на письмi може позначатися по-рiзному дужками або тире) [Загнiтко 2001,
с. 253].
Про диференцiацiю вставних та вставлених компонентiв К. Шульжук
зазначає: На вiдмiну вiд вставних слiв, словосполучень i речень,
що виражають субєктивне ставлення того, хто говорить, до
висловленоï ним думки, вставленi слова, словосполучення i речення
виражають такi додатковi повiдомлення чи побiжнi асоцiативнi зауваження,
якi доповнюють, уточнюють, розвивають змiст висловлення, вказуючи на
якiсть деталi чи новi факти, що не були передбаченi в перший момент
формулювання думки [Шульжук 2004, с. 169]. Вставленi конструкцiï
бiльш самостiйнi i бiльш вiддаленi вiд субєктивно-модальних
значень, характерних для вставних конструкцiй. Чимало побiжних зауважень
i асоцiативних доповнень безпосередньо не повязуються зi змiстом
основного повiдомлення. Це дає пiдставу деяким мовознавцям
стверджувати, що структури iз вставленими конструкцiями оформлюються як
специфiчнi складнi речення iнтерпозицiйним або постпозицiйним
приєднуванням [Жайворонок 1980, с. 16-17]. Тобто особливiстю цих
одиниць є й те, що вони не можуть стояти на початку речення,
оскiльки особа, яка говорить, не може наперед уточнювати своï
думки. Однак вони можуть розташовуватися за межами основного речення,
наприклад: Говорiть. Я весь увага, як заряджений стрiчкою магнiтофон
Але я знаю, що ви, коли навiть говорите правду, самi дуже
сумнiваєтесь в цьому. (Бо у ваших устах правда таке ж рiдкiсне
явище, як гаманець, набитий премiєю) (О. Чорногуз).
Однак iнодi, на думку О. Галайбiди, вставнi слова наближаються довставлених, коли вони: а) служать засобом вираження емоцiйноï
оцiнки повiдомлюваних фактiв чи явищ дiйсностi; б) вказують на джерело
повiдомлення; в) сприяють дiалогiзацiï вислову [Галайбiда 1998, с.
81].
А. Загнiтко говорить про наближенiсть вставлених конструкцiй до
парцельованих i приєднувальних, якi також порушують цiлiснiсть
реченнєвоï структури. Подiбнiсть вставлених конструкцiй до
приєднувальних виявляється в ïх додатковостi, а до
парцельованих в ïх асоцiативному типi звязку з основним виявом
речення [Загнiтко 2001, с. 511].
На досить високий стилiстичний потенцiал вставлення конструкцiй звернув
увагу А. Кунiн, зазначаючи, що цей прийом є одним iз художнiх
засобiв, який використовується для пiдвищення експресивностi та
емоцiйностi висловлення [Кунiн 1973, с. 13]. При створеннi iронiï
використання вставних i вставлених конструкцiй вносить ще й iмплiцитну
субєктивно-оцiнну модальнiсть.
Метою нашоï науковоï розвiдки є визначити роль
парентетичних конструкцiй у створеннi iронiчного ефекту, проаналiзувати
ïх функцiï i ознаки у формально-граматичному аспектi та з
погляду прагматики.
Вставленi конструкцiï повязуються з комунiкативно-прагматичними
iнтенцiями мовця, з намiрами пiдтвердити, уточнити висловлене
доповненням його власних оцiнок. Використовуються вони i з метою
привнесення додаткового повiдомлення, зiставлення, спостереження,
принагiдного зауваження, що виникають у процесi мовленнєвого акту.
У загальний змiст висловленоï оцiнки чи у змiст самого вставленого
повiдомлення може бути вкладено також певний вiдтiнок змiсту, котрий
органiчно доповнюватиме основне повiдомлення. Маємо на увазi
передусiм iронiчний смисл, вкладений в субєктивно-модальнi форми,
що супроводжують змiст речення, наприклад: Перша делегацiя з
викладеною на паперi i завчасно виготовленоюпетицiєю (у клунi на
пшеничних збоïнах цiлий тиждень готували) Прибула з хутора Ладури
(О. Ковiнька). У наведеному прикладi вставлена конструкцiя мiстить
iронiзування автора над укладачами петицiï. Без такого вставленого
компонента iронiчного ефекту досягнуто не було б.
Можемо зазначити, що при розглядi вставлених конструкцiй з iронiчним
значенням автосемантичнiсть посiдає другорядну позицiю. На перший
план виводиться комунiкативний аспект. Як зазначає С. Походня, i
формально автосемантичнi, i синсемантичнi речення, прочитанi окремо, за
смислом будуть неiронiчнi (як все речення). Лише поєднання
основного i вставного чи вставленого компонентiв, зображення
ситуацiï i вияв авторського ставлення до неï дає
можливiсть правильно оцiнити спiввiдношення теми i реми висловлювання i
адекватно декодувати його. Рема ж несе в собi модальнiсть i є
таким чином комунiкативним центром такоï конструкцiï [Походня
1989, с. 42].
Щодо механiзму створення iронiï в реченнях, ускладнених вставленими
конструкцiями, то вiн будується за загальним принципом побудови
iронiчного висловлення: буквальний змiст висловленого суперечить засобам
його передачi. Для iлюстрацiï вiзьмемо приклад: I як наставала
весна, то газда Семен Непийвода мусив був на своïх ланах
широкополих (аж два з половиною морги!) Сiяти (Остап Вишня).
Вставлена конструкцiя Аж два з половиною морги Є авторським
уточненням, в якому зосереджено iронiю над невеликою кiлькiстю землi
(порiвн.: в головнiй частинi речення ïï названо Ланами
широкополими). Отже, при взаємодiï прямого значення
речення С1 (вся змiстово-фактична iнформацiя головного речення, тобто
смисл, значення умовне позначення С наше. Ю. П.) i контекстуального
смислу речення С2 (змiна смислу всього висловлювання пiд впливом
вставленоï конструкцiï) виникає авторська пiдтекстова
субєктивно-оцiнна модальнiсть С3 (iмплiцитне вираження насмiшки
над предметом мовлення).
На наш погляд, вставлення з метою iронiзування є додатковим i
необовязковим (адже конструкцiю, ускладнену вставленням, можна замiнити
побудовою iншого простого чи складного речення) компонентом висловлення,
який вiдноситься до загального змiсту речення опосередковано, як-от:
Все можуть королi (як королев дома немає!) (Перець, 8),
Грошей кури не клюють (просто курей немає, грип!) (Перець,
12). I хоч вставленi конструкцiï легко можна трансформувати у
пiдряднi частини складнопiдрядних речень, однак ïх пунктуацiйне
видiлення (дужками) вiдiграє особливу роль у створеннi iронiчного
ефекту дужки нiби створюють ефект пiдтекстностi, вiддаленого вiд
основного змiсту, проте влучного доповнення до нього.
Вставленi конструкцiï з iронiчним значенням можна витлумачити таким
чином: конструкцiя, що вставляється в основне речення за допомогою
сполучника (А. Загнiтко вважає, що є всi пiдстави такi факти
вiдносити до псевдоскладного речення, оскiльки друга предикативна
частина поєднується з першою опосередковано [Загнiтко 2001,
с. 254]. Iронiя в таких реченнях може мiститися:
А) виключно у вставленому компонентi: Стратон Стратонович бачив на
своєму вiку рiзних нахаб (Та й Сам не дуже контрастував з
ними), але на такого, як Благоуханний, — мiг заприсягтися,
— натрапив уперше
(О. Чорногуз); В Ньютона було три закони, у Ховрашкевича —
три теорiï. Третя теорiя Ховрашкевича
(Якими були двi першi — нiхто не знав) прирiвнювалися за
своєю смiливiстю й оригiнальнiстю хiба що до
теорiï Дарвiна — людина походить вiд мавпи, а не навпаки
(О. Чорногуз);
Б) у всьому висловленнi (вставленою конструкцiєю iронiя тiльки
пiдсилюється): Теща його, прекрасна
завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку,
Ласкаво i привiтно (Як i завжди теща)
говорить, сильно натискаючи при розмовi на шиплячо-свистячi
приголоснi(Остап Вишня); Григорiй
Покотило встав i, випинаючись Знаннями Консультанта (Коли, як i кого
має щiльнiше за зябра брати),
доводив щось хлопяку(О. Ковiнька);
В) у синтаксично самостiйних частинах словах висловлення, групах слiв
тобто синтаксичних
конструкцiях, граматично не повязаних з основним реченням. Наприклад:
Вставши з постелi вранцi (Втiм,
ранком цей час можна було б назвати тiльки десь на берегах Атлантики
поблизу Лiсабона чи
Гiбралтара, куди мрiями не раз сягав Сiдалковський), Євграф
любиввипити чашку кави (О. Чорногуз). У
зазначеному висловлюваннi iронiя досягається завдяки вiддаленостi
iнформацiï, яка подається у вставленiй
конструкцiï.
Оригiнальними у планi досягнення iронiï є вставленi
конструкцiï, в яких виявляється комунiкативна настанова, експресивно-
емоцiйний характер, наприклад: А тепер знову звернiмо погляди перед
себе: ондечки ще одна реабiлiтована Кавалерiдзевська княгиня Ольга з
каррарського мармуру (Питання, чим тодi батькам мiста не вгодив був,
наприклад, сiмферопольський, гадаю, назавжди залишиться риторичним: а
ви, якби мали до вибору мiж вiдрядженням до Iталiï й до
Сiмферополя, то куди б, вибачте, поïхали?)(О. Забужко). Iронiю
зосереджено в питальному реченнi. …I якраз на тому горiшньому
без Меня… Спорскала в таке страхiтливе
ґлiсандо, чи, по-простому сказавши, такого пускало пiвня, наче
рипiло цвяхом по Склу, бр-р, Ще й досi зуби ниють, як
згадаю…(Можливо, це був цiлком умисний художнiй прийом, щоб
слухачi вiдразу втямили, чому мужчина, до якого так нiжно
звертається героïня, накивав од неï ПЯтами: не
всякi бо нерви здолають витримати подiбний голосочок!) (О.
Забужко) // вставлена конструкцiя побудована за зразком складного
речення з рiзними видами звязку (головна частина речення ускладнена
вставним словом, перебуває у логiчному звязку з пiдрядними зi
значенням мети, зясувальною,
Присубстантивною означальною). Iронiю створює остання предикативна
одиниця, яка виражена окличним реченням. Вставленi конструкцiï
можуть бути побудованi за схемою рiзних типiв речень, а саме:
- двоскладного простого речення: Але таких золотокосих, довгообразих
красунь на Подiллi уже не було. Вони округлялися на обличчi, ставали
схожими на круглолицих, рум'янощоких i чорнявих украïнок, хоч
подекуди у них ще прозирало щось польське: тi ж золотавi коси, щедро
розсипанi по плечах (Сiдалковському вони чомусь завжди бачились
тiльки на подушках)(О. Чорногуз);
- односкладного речення: З одного боку, вiн i сам, всупереч
своєму вихованню i поглядам на життя, переконаний, що Самусевi
справдi треба було давно вже набити морду (Ах, який усе ж таки не
парламентський зворот!) (П. Загребельний);
- предикативноï одиницi складного речення: а) сурядноï частини
складносурядного речення: Ви
заплющуєте очi. А що як зараз ухопить ïï (дружину.
Ю. П.) За комiр i, затулившись нею (А вона може
затулити навiть двох) вiзьме й вискочить на вулицю (О. Чорногуз)
// вставленi конструкцiï такого типу, як
правило, мають приєднувальний вiдтiнок; б) пiдрядноï
частини: Оскiльки ж серед наших героïв багато таких,
що кажуть правди не на гривню, а на калитку (Навiть якщо калитка
порожня!), то й ми не смiємо оминути
правди, яка розмислу потребує чи не
потребує…(Є. Гуцало) // пiдрядна частина зi
значенням зумовленостi.
- складнопiдрядного речення: Ходiть же, куме Терешку, я вам нашого
генiя покажу. Бачте, он голова, як у коня! То ж усе розум…
Шкода, що спить, а то б вiн вам показав (Що показав би, невiдомо,
може, дулю) (Г. Черiнь) // iз зясувальним значенням; Коли
пiдкотив автобус, коли на яблунiвську землю ступила Вiвдя Оберемок, то
Мартоха кинулась до самогонницi, наче вогонь до сухоï соломи.
Вихопила клапоть Мессаджеро чи Оррор, упялась очима-беркутами в
iталiйськi чи французькi фрази (всi яблунiвськi молодицi добре
знаються на iноземних мовах, Хоча нiколи й не вивчали ïх)
(Є. Гуцало) // пiдрядна частина складнопiдрядного речення зi
значенням допустовостi;
- складнопiдрядного речення ускладненоï будови: Ще трохи
погомонiвши про мистецтво для худоби (Не Сумнiваючись, що поп-
музика тут не прищепиться, як i всякi авангардистськi течiï),
ми вийшли з хлiва надвiр (Є. Гуцало) // пiдрядне речення зi
значенням зясувальним та порiвняльним. Далi, вже й так добре
налякавши вас (Вiн на цьому не зупиняється, бо, бачте,
турбується про вас, як рiдний брат), вiн починає на
додачу наводити ще й статистичнi данi, якi показують, що смертнiсть
вiд апендициту вища, нiж вiд операцiй на серцi i трепанацiй черепа,
разом узятих (О. Чорногуз) // пiдрядне речення причини, ускладнене
напiвпредикативним зворотом.
Останнiй приклад особливо яскраво демонструє читачевi iронiчне
використання вставленоï конструкцiï у структурi висловлення,
адже сама по собi вона не несе iронiï, але в сукупностi з основним
реченням створює iронiчний ефект (герой лякає свого хворого
товариша фактами високоï смертностi, бо Пiклується про
нього, як рiдний брат).
Як переконує мовна практика, вставлятися з метою iронiï
можуть не тiльки окремi речення чи ïх частини, а й кiлька речень,
вставленi тексти, як наприклад: Депутати раптом збагнули, що можуть
натиснути не ту кнопку; пiшов поголос, що та система не дає
достатнiх гарантiй вiд ошуканства, — мовляв, уможливлює
голосування чужими картками, а це означає обдурювання широких мас
(Невже депутати мають один одного за спритних шахраïв? Нiколи б не
повiрив. Вони ж наш цимес i квiт порядностi!) (Перець, 11);
Всяка культура говорить мовою знакiв, у тому числi й найдрiбнiших,
найневиднiших, якi наскрiзь просякають повсякденне життя. Коли вам
щоденно торочать у тому-таки метрополiтенi, що в ньому, бачте,
забороняється перше, i друге, i третє, й парканадцяте
(Зокрема й геть уже фантастичне входити без взуття. Треба розумiти, по
вулицях кияни знай товчуться босонiж, як мусульмани по мечетi, а от
вступаючи в метро, мусять, хоч-не-хоч, виймати з торбин кирзяки…
От би знати, хто автор цього шедевра?), коли звiдусюди лине це
забороняється, значить вашу свiдомiсть, непомiтно для вас,
обкладають червоними прапорцями: не Влезай! (О. Забужко).
Узагалi завдання того, хто iронiзує, полягає в тому, щоб
висловити своє категорично негативне чи помякшено глузливе
ставлення до того чи iншого явища дiйсностi у непрямий спосiб, тобто
створити так звану приховану модальнiсть. Вставленi компоненти можуть
здiйснити задум мовця зiронiзувати, вони надають висловлюванням
певноï субєктивно-оцiнноï модальностi, iронiчного
уточнення, пояснення, конкретизацiï, перебуваючи у позицiï
реми вiдповiдно до теми , що виражається головним реченням, як-от:
Жiнки: А все-таки церква так воно не те, що вашi читанки та спiви пiд
повiткою! Iншi: Пiд повiткою?!!, Церква?! Пiп, мабуть, пiдморгує?!
(Мiсцевi батюшечка дуже слабкi щодо адамових реберцi i мало не щотижня
за ту Слабкiсть платять власними святими ребрами) (I. Нечуй-
Левицький). У цьому прикладi вставлене речення iмплiцитно виражає
негативну характеристику персонажа, що є невiдємною ознакою
iронiï.
Проаналiзувавши вставленi конструкцiï з iронiчним значенням, можемо
визначити цiлий ряд функцiй, що характеризують лексико-синтаксичний
алогiзм з базовою структурою:
1) Пояснювальна функцiя Вставлених конструкцiй з iронiчним значенням:
Якщо Зося не бiжить по цигарки для Стратона Стратоновича (Це чи
не єдине ïï заняття у Фiндiпошi), то читає i
при цьому так
Млосно зiтхає, що з календаря з перекладними листочками
сторiнки вiдриваються самi i, як осiннi листочки, опускаються на
пiдлогу бiля кошика для паперiв (О. Чорногуз);
2) Уточнювальна функцiя: А о першiй годинi мушу вже бути знов у
компанiï, у школi писарськiй, — там ти обучую двадцяти
чотирьох ïх писати i читати по-нiмецьки (Руснакiв та волохiв
по-нiмецьки!) (Ю. Федькович); Назовнi письменники всi в
штанях, iнодi дуже добрих, iнодi дуже дiрявих (Залежно вiд
таланту), мають вони (Як уже говорилось) довге волосся (Остап
Вишня);
3) Причиново-мотивацiйна функцiя: Водночас ви хочете (Не хотiли б,
а хочете), щоб ваша дружина Була: найсимпатичнiша,
найакуратнiша, найрозумнiша (Це для людей, для вас це найстрашнiше,
а тому подумайте про себе) (О. Чорногуз); Зупиняйте свiй
погляд на предметi вибору (дiвчинi. Ю. П.) Не тiльки пiзно
ввечерi чи вночi (Тодi всi дiвчата гарнi), але й при свiтлi, на
свiжому повiтрi (О. Чорногуз);
4) Конкретизувальна функцiя: А тракторiв? Та ще й якi! Навiть
Кiровець -703є, i два Т-150 (Обидва поламанi,
щоправда, але завод обiцяє гарантiйно полагодити), а дрiбнiших
— без лiку (П. Загребельний); Вiтаючи шанобливих гостей,
хуторянка Варвара Вередлива од захоплення губернаторськi ж свiтила
прителiпалися - спочатку розгубилася (О. Ковiнька); 5) Модально-
оцiнна: Вiн (дядько Зновобрать — Ю. П.) Одверто
насмiхався i цим вiдбивав у супротивникiв будь-яку охоту до
згадування про давню конфронтацiю (Ох i словечко ж симпатичне, надто
для села над Днiпром!) (П. Загребельний); - Хто це? питаю.
— Сашко! От Сукин Син! (Найвищий в
украïнцiв вияв захоплення ким-небудь) (Остап Вишня). Цю
функцiю ми вважаємо чи не найважливiшою, оскiльки вираження
субєктивноï модальностi, на наш погляд, є основним
завданням iронiчного висловлення.
Як ми зазначали на початку статтi, серед парентетичних, окрiм вставлених
конструкцiй, видiляють також i вставнi. Про функцiï вставних
конструкцiй у Синтаксисi украïнськоï мови К. Шульжука
зазначається, що вставнi слова, словосполучення i речення
вiднесено до синтаксично iзольованих частин речення, якi хоч i належать
до речення за своïм змiстом, синтаксично не повязуються з жодним
членом даного речення i, таким чином, залишаються поза синтаксичними
звязками мiж членами речення [Шульжук 2004, с. 166].
Аналiз висловлень iз вставно-модальними компонентами в планi
синтаксичноï номiнацiï дозволяє стверджувати про ïх
двопланову iнформативнiсть, про тiсну єднiсть диктуму i модусу у
структурi речення. Тобто висловлення iз вставними конструкцiями мiстять,
крiм пропозицiйноï семантики повiдомлення про реальну подiю, факт,
фрагмент чи ситуацiю обєктивноï дiйсностi, ще й власну
пропозицiю мовця, його ставлення до висловленого [Гуйванюк 1999, с.
256].
Субєктивно-модальнi значення, що виражаються вставними словами,
словосполученнями та реченнями, широкi й рiзноманiтнi. А оскiльки
основне значення вставноï конструкцiï полягає у
вираженнi ставлення мовця до повiдомлюваного, то цiлком виправданим
є використання вставних конструкцiй з метою iронiзування над
чимось (кимось) у процесi мовлення. Наприклад: Хаблак до редактора:
Гаразд усе, тiльки от нещастя братовi хлопчаки рукописом мого роману
обклеïли хату, до слiз шкода. Свята наïвнiсть, —
озирнувся Iван на Гуляйвiтра та Дзядзька. Звiсно, украïнська
лiтература в жалобi…(В. Дрозд). Iронiя досягається тут
характеристикою персонажа Свята наïвнiсть Та реплiкою-
шпилькою з приводу знищеного роману. Вставне слово пiдсилює в
цьому випадку iронiчне звучання цiєï фрази.
Однак варто зауважити, що найчастiше вставнi конструкцiï виконують
допомiжну роль у створеннi iронiï в структурi речення, адже цiлком
очевидною є ïхня контекстна зумовленiсть. Знаходимо лише
поодинокi приклади, в яких iронiю створено за допомогою вставного слова
чи словосполучення, як-от: Сидiв-сидiв у хуторiв, двадцять лiт не
показував на свiт нова, раз вирвався, та й то, Дякувати землячкам, посадили-
таки (до вязницi Ю. П.) (В. Винниченко ). Iронiя зосереджена
у подяцi (у формi вставноï конструкцiï) персонажа землякам за
своє увязнення.
Класифiкацiï семантико-функцiональних рiзновидiв вставних
конструкцiй ґрунтуються на ïх семантицi та вмiщенiй у них
оцiнцi повiдомлюваного мовцем. Для характеристики iронiчних висловлень,
ускладнених вставними конструкцiями, скористаємося
класифiкацiєю за типом привнесеного вставними компонентами у
речення значення.
5. Вставнi слова, словосполучення й речення для вираження ступеня
вiрогiдностi, достовiрностi повiдомлюваного: За сумiсництвом йому
(Антоновi Iвановичу кочегару Ю. П.) Було доручено
керувати ще й Музпрокатом на тiй, Очевидно, пiдставi, що й пiанiно,
i роялi робляться з сухого дерева i добре горять (Остап Вишня);
Зi звертанням до карєриста: Iване Iвановичу! Воiстину ви
зразкова людина нашоï безпримiрноï епохи, i ваше iмя,
Очевидно, буде фiгурувати в пантеонi Червоних дощок! (М.
Хвильовий); // iронiя у цих висловленнях створюється
очевиднiстю явищ, що описуються (кочегар розумiється на роялях,
бо вони з дерева, як i дрова, якими вiн палить; карєрист перша
кандидатура на дошку пошани), яка пiдкреслюється вставним
словом; Депутат бiзнесом може й не займатися, Звичайно, якщо
зможе (Перець, 5); Любий, я тебе i пiд вербою любитиму.
Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зрiжуть (О.
Чорногуз). Iронiчнiсть висловлень, ускладнених вставним словом
Звичайно, Досягається через нейтралiзацiю його
первинного значення, тобто: типове значення лексеми Звичайно
вираження неминучостi, переконаностi у тому, що має вiдбутися.
В iронiчних висловленнях це слово означає нереальнiсть
подiï, впевненiсть у тому, що вона не вiдбудеться.
У наступних прикладах вставнi конструкцiï служать для пiдсилення
iронiчного ефекту висловлень: Чиновники Камiнь-Каширського
держлiсгоспу, примiром, притягнули до адмiнiстративноï
вiдповiдальностi людину, яка десять рокiв тому… померла.
Притягнули, Звiсно ж, за браконьєрськi дiï з лiсом нашим
багатством, як любили ранiше писати на щитах по узлiссях (Перець,
8); От ви заходите в установу. Сидить собi така собi людина.
Солiдна, ясна рiч, людина, бо вона або в окулярах, або в перманентi,
або така, що не має нi окулярiв, нi перманенту, а проте людина
серйозна (Остап Вишня); Ясна рiч, нiяких темникiв зараз Не
може бути, а тому запамятовуйте, про що писати, а про що нi (Перець,
8) // у цьому висловленнi iронiю створює протирiччя явищ
Темникiв нема / Записуйте, що казати, вставне слово тiльки
пiдсилює загальний iронiчний ефект висловлення.
2. Вставнi слова, словосполучення й речення, що вживаються для вираження
ступеня гаданостi, недостовiрностi, невпевненостi: Цiкаво, за
рахунок чого досягається така чоловiча краса? Щось у ньому
є вiд коня Пржевальського. Щелепа вiдтягнута. Ложкою, Мабуть,
не користується, рiдкi страви сьорбає так (О.
Чорногуз); Сiдалковський Граковi-ветеринару: Менi завжди подобався
ваш лексикон, Грак. Кажуть, Хлiвнюк злигався…Це,
Здається, теж ваше ветеринарне слово? Так от, злигався з
Чадюком i Нещадимом (О. Чорногуз); - Що ж, вiтаю, —
весело каже брат, повертаючи ïй (Тонi) листа. Тiльки тепер сама
опановуй морзянку… Хоча наступного листа вiн тобi, Мабуть,
уже складе не морзянкою, а знаками давнiх iнкiв (О. Гончар).
3. Вставнi конструкцiï на позначення звязку думок, послiдовностi
викладу ïх чи логiчного завершення цього викладу, пiдкреслення,
видiлення окремих компонентiв, на якi припадає вираження
iронiï: Це значило, що Мiй герой сьогоднi буде уважно
ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безмятежною
дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, По-
перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосно) Марфа
Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, По-друге, Iван
Iванович певний був, що його комосередок нiколи не зрадить iнтересiв
пролетарiату (М. Хвильовий).
4. Вставнi конструкцiï, якi виражають почуття мовця, його емоцiйну
оцiнку повiдомлюваного: Пiсля перегляду фiльму…, На щастя,
Кiноглядачi виносять вас на своïх плечах аж на Вулицю (О.
Чорногуз).
5. Вставнi конструкцiï на позначення джерела повiдомлення: За
останнiми даними, тридцять срiбникiв у всi часи були вiльно
конвертованою валютою (Перець, 9); А Париж, Як вiдомо,
диктує всi моди… А Кобилятин, Як ви знаєте, нi
вiд кого нi в чому не хоче вiдставати. Навiть вiд Парижа (О.
Чорногуз).
6. Вставнi конструкцiï на позначення ставлення мовця до способу
оформлення висловлень, ïх стилю, тону й емоцiйного забарвлення:
Тепер соцiологи за фахом несподiвано для себе вперше в свiтi,
Можна сказати, в домашнiх умовах, схрестили пiвнiчно-американську
ондатру з украïнським звичайним ïжаком i цим самим довели,
що у свiтi немає нiчого неможливого (О. Чорногуз). 7.
Вставнi конструкцiï зi значенням активiзацiï
спiврозмовника, привернення уваги до повiдомлюваного: I у
взаєминах мiж ними було зареєстровано не тiльки звертання
Куме, але й Подумайте тiльки Дорогий куме! (П. Загребельний)
// iронiчнiсть зазначеного висловлення полягає в
акцентуацiï уваги на звертаннях мiж кумами-ворогами, а вставна
конструкцiя пiдкреслює вже створену iронiю.
7. Вставнi конструкцiï зi значенням ступеня звичайностi
повiдомлюваного: За переписуванням iсторiï
йде, Як правило, переписування географiï (Перець, 6).
Iнодi для створення iронiчного ефекту у висловлюваннi використовують
цiлу низку вставних конструкцiй для досягнення особливого iронiчного
змалювання того чи iншого обєкта, як-от: Для народу ми вже, по
сутi, так би мовити, в принципi, розвязали цю прокляту проблему, i в
цьому сенсi буржуазна наука мусить капiтулювати перед марксизмом (М.
Хвильовий). У наведеному прикладi iронiя перетворюється на
сарказм, а нанизування вставних конструкцiй покликане iронiчно
загострити створений образ некомпетентноï у справах,
пустослiвноï, але дуже амбiтноï, з намаганнями панi
висловлюватись по-модному.
Отже, будучи зумовленими контекстом, вставнi конструкцiï найчастiше
служать для пiдсилення iронiчностi у вже змодельованому iронiчному
висловленнi мовця. Роль вставних компонентiв полягає у тому, щоб
створити iронiчно маркованi деталi епiзоду (фрази). Це
зумовлюється ïх структурними особливостями: i в смисловому, i
в синтаксичному планi вони повязуються зi змiстом речення.
Пiдсумовуючи, можемо зазначити, що внутрiшня суперечливiсть, яка
притаманна парентетичним конструкцiям з iронiчним значенням (вона
проявляється, з одного боку, у структурнiй незалежностi
(послаблених чи формально не виражених синтаксичних звязках), а з
другого боку, в семантичному, смисловому та логiчному звязку з основною
частиною речення), зумовлює ïх ситуативну маркованiсть.
Двоплановiсть зображення досягається наступним шляхом: формально
незначна, вторинна в синтаксичному планi конструкцiя, яка мiстить таку ж
вторинну iнформацiю, перетворюється на комунiкативний, експресивно-
модальний центр висловлення, тобто механiзму реалiзацiï iронiï
притаманна невiдповiднiсть мiж традицiйно i ситуативно значущим.
Юлiя Пацаранюк
На наш погляд, вставлення з метою iронiзування є додатковим i
необовязковим (адже конструкцiю, ускладнену вставленням, можна замiнити
побудовою iншого простого чи складного речення) компонентом висловлення,
який вiдноситься до загального змiсту речення опосередковано, як-от:
Все можуть королi (як королев дома немає!) (Перець, 8),
Грошей кури не клюють (просто курей немає, грип!) (Перець,
12). I хоч вставленi конструкцiï легко можна трансформувати у
пiдряднi частини складнопiдрядних речень, однак ïх пунктуацiйне
видiлення (дужками) вiдiграє особливу роль у створеннi iронiчного
ефекту дужки нiби створюють ефект пiдтекстностi, вiддаленого вiд
основного змiсту, проте влучного доповнення до нього.
Вставленi конструкцiï з iронiчним значенням можна витлумачити таким
чином: конструкцiя, що вставляється в основне речення за допомогою
сполучника (А. Загнiтко вважає, що є всi пiдстави такi факти
вiдносити до псевдоскладного речення, оскiльки друга предикативна
частина поєднується з першою опосередковано [Загнiтко 2001,
с. 254]. Iронiя в таких реченнях може мiститися:
А) виключно у вставленому компонентi: Стратон Стратонович бачив на
своєму вiку рiзних нахаб (Та й Сам не дуже контрастував з
ними), але на такого, як Благоуханний, — мiг заприсягтися,
— натрапив уперше
(О. Чорногуз); В Ньютона було три закони, у Ховрашкевича —
три теорiï. Третя теорiя Ховрашкевича
(Якими були двi першi — нiхто не знав) прирiвнювалися за
своєю смiливiстю й оригiнальнiстю хiба що до
теорiï Дарвiна — людина походить вiд мавпи, а не навпаки
(О. Чорногуз);
Б) у всьому висловленнi (вставленою конструкцiєю iронiя тiльки
пiдсилюється): Теща його, прекрасна
завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку,
Ласкаво i привiтно (Як i завжди теща)
говорить, сильно натискаючи при розмовi на шиплячо-свистячi
приголоснi(Остап Вишня); Григорiй
Покотило встав i, випинаючись Знаннями Консультанта (Коли, як i кого
має щiльнiше за зябра брати),
доводив щось хлопяку(О. Ковiнька);
В) у синтаксично самостiйних частинах словах висловлення, групах слiв
тобто синтаксичних
конструкцiях, граматично не повязаних з основним реченням. Наприклад:
Вставши з постелi вранцi (Втiм,
ранком цей час можна було б назвати тiльки десь на берегах Атлантики
поблизу Лiсабона чи
Гiбралтара, куди мрiями не раз сягав Сiдалковський), Євграф
любиввипити чашку кави (О. Чорногуз). У
зазначеному висловлюваннi iронiя досягається завдяки вiддаленостi
iнформацiï, яка подається у вставленiй
конструкцiï.
Оригiнальними у планi досягнення iронiï є вставленi
конструкцiï, в яких виявляється комунiкативна настанова, експресивно-
емоцiйний характер, наприклад: А тепер знову звернiмо погляди перед
себе: ондечки ще одна реабiлiтована Кавалерiдзевська княгиня Ольга з
каррарського мармуру (Питання, чим тодi батькам мiста не вгодив був,
наприклад, сiмферопольський, гадаю, назавжди залишиться риторичним: а
ви, якби мали до вибору мiж вiдрядженням до Iталiï й до
Сiмферополя, то куди б, вибачте, поïхали?)(О. Забужко). Iронiю
зосереджено в питальному реченнi. …I якраз на тому горiшньому
без Меня… Спорскала в таке страхiтливе
ґлiсандо, чи, по-простому сказавши, такого пускало пiвня, наче
рипiло цвяхом по Склу, бр-р, Ще й досi зуби ниють, як
згадаю…(Можливо, це був цiлком умисний художнiй прийом, щоб
слухачi вiдразу втямили, чому мужчина, до якого так нiжно
звертається героïня, накивав од неï ПЯтами: не
всякi бо нерви здолають витримати подiбний голосочок!) (О.
Забужко) // вставлена конструкцiя побудована за зразком складного
речення з рiзними видами звязку (головна частина речення ускладнена
вставним словом, перебуває у логiчному звязку з пiдрядними зi
значенням мети, зясувальною,
Присубстантивною означальною). Iронiю створює остання предикативна
одиниця, яка виражена окличним реченням. Вставленi конструкцiï
можуть бути побудованi за схемою рiзних типiв речень, а саме:
- двоскладного простого речення: Але таких золотокосих, довгообразих
красунь на Подiллi уже не було. Вони округлялися на обличчi, ставали
схожими на круглолицих, рум'янощоких i чорнявих украïнок, хоч
подекуди у них ще прозирало щось польське: тi ж золотавi коси, щедро
розсипанi по плечах (Сiдалковському вони чомусь завжди бачились
тiльки на подушках)(О. Чорногуз);
- односкладного речення: З одного боку, вiн i сам, всупереч
своєму вихованню i поглядам на життя, переконаний, що Самусевi
справдi треба було давно вже набити морду (Ах, який усе ж таки не
парламентський зворот!) (П. Загребельний);
- предикативноï одиницi складного речення: а) сурядноï частини
складносурядного речення: Ви
заплющуєте очi. А що як зараз ухопить ïï (дружину.
Ю. П.) За комiр i, затулившись нею (А вона може
затулити навiть двох) вiзьме й вискочить на вулицю (О. Чорногуз)
// вставленi конструкцiï такого типу, як
правило, мають приєднувальний вiдтiнок; б) пiдрядноï
частини: Оскiльки ж серед наших героïв багато таких,
що кажуть правди не на гривню, а на калитку (Навiть якщо калитка
порожня!), то й ми не смiємо оминути
правди, яка розмислу потребує чи не
потребує…(Є. Гуцало) // пiдрядна частина зi
значенням зумовленостi.
- складнопiдрядного речення: Ходiть же, куме Терешку, я вам нашого
генiя покажу. Бачте, он голова, як у коня! То ж усе розум…
Шкода, що спить, а то б вiн вам показав (Що показав би, невiдомо,
може, дулю) (Г. Черiнь) // iз зясувальним значенням; Коли
пiдкотив автобус, коли на яблунiвську землю ступила Вiвдя Оберемок, то
Мартоха кинулась до самогонницi, наче вогонь до сухоï соломи.
Вихопила клапоть Мессаджеро чи Оррор, упялась очима-беркутами в
iталiйськi чи французькi фрази (всi яблунiвськi молодицi добре
знаються на iноземних мовах, Хоча нiколи й не вивчали ïх)
(Є. Гуцало) // пiдрядна частина складнопiдрядного речення зi
значенням допустовостi;
- складнопiдрядного речення ускладненоï будови: Ще трохи
погомонiвши про мистецтво для худоби (Не Сумнiваючись, що поп-
музика тут не прищепиться, як i всякi авангардистськi течiï),
ми вийшли з хлiва надвiр (Є. Гуцало) // пiдрядне речення зi
значенням зясувальним та порiвняльним. Далi, вже й так добре
налякавши вас (Вiн на цьому не зупиняється, бо, бачте,
турбується про вас, як рiдний брат), вiн починає на
додачу наводити ще й статистичнi данi, якi показують, що смертнiсть
вiд апендициту вища, нiж вiд операцiй на серцi i трепанацiй черепа,
разом узятих (О. Чорногуз) // пiдрядне речення причини, ускладнене
напiвпредикативним зворотом.
Останнiй приклад особливо яскраво демонструє читачевi iронiчне
використання вставленоï конструкцiï у структурi висловлення,
адже сама по собi вона не несе iронiï, але в сукупностi з основним
реченням створює iронiчний ефект (герой лякає свого хворого
товариша фактами високоï смертностi, бо Пiклується про
нього, як рiдний брат).
Як переконує мовна практика, вставлятися з метою iронiï
можуть не тiльки окремi речення чи ïх частини, а й кiлька речень,
вставленi тексти, як наприклад: Депутати раптом збагнули, що можуть
натиснути не ту кнопку; пiшов поголос, що та система не дає
достатнiх гарантiй вiд ошуканства, — мовляв, уможливлює
голосування чужими картками, а це означає обдурювання широких мас
(Невже депутати мають один одного за спритних шахраïв? Нiколи б не
повiрив. Вони ж наш цимес i квiт порядностi!) (Перець, 11);
Всяка культура говорить мовою знакiв, у тому числi й найдрiбнiших,
найневиднiших, якi наскрiзь просякають повсякденне життя. Коли вам
щоденно торочать у тому-таки метрополiтенi, що в ньому, бачте,
забороняється перше, i друге, i третє, й парканадцяте
(Зокрема й геть уже фантастичне входити без взуття. Треба розумiти, по
вулицях кияни знай товчуться босонiж, як мусульмани по мечетi, а от
вступаючи в метро, мусять, хоч-не-хоч, виймати з торбин кирзяки…
От би знати, хто автор цього шедевра?), коли звiдусюди лине це
забороняється, значить вашу свiдомiсть, непомiтно для вас,
обкладають червоними прапорцями: не Влезай! (О. Забужко).
Узагалi завдання того, хто iронiзує, полягає в тому, щоб
висловити своє категорично негативне чи помякшено глузливе
ставлення до того чи iншого явища дiйсностi у непрямий спосiб, тобто
створити так звану приховану модальнiсть. Вставленi компоненти можуть
здiйснити задум мовця зiронiзувати, вони надають висловлюванням
певноï субєктивно-оцiнноï модальностi, iронiчного
уточнення, пояснення, конкретизацiï, перебуваючи у позицiï
реми вiдповiдно до теми , що виражається головним реченням, як-от:
Жiнки: А все-таки церква так воно не те, що вашi читанки та спiви пiд
повiткою! Iншi: Пiд повiткою?!!, Церква?! Пiп, мабуть, пiдморгує?!
(Мiсцевi батюшечка дуже слабкi щодо адамових реберцi i мало не щотижня
за ту Слабкiсть платять власними святими ребрами) (I. Нечуй-
Левицький). У цьому прикладi вставлене речення iмплiцитно виражає
негативну характеристику персонажа, що є невiдємною ознакою
iронiï.
Проаналiзувавши вставленi конструкцiï з iронiчним значенням, можемо
визначити цiлий ряд функцiй, що характеризують лексико-синтаксичний
алогiзм з базовою структурою:
1) Пояснювальна функцiя Вставлених конструкцiй з iронiчним значенням:
Якщо Зося не бiжить по цигарки для Стратона Стратоновича (Це чи
не єдине ïï заняття у Фiндiпошi), то читає i
при цьому так
Млосно зiтхає, що з календаря з перекладними листочками
сторiнки вiдриваються самi i, як осiннi листочки, опускаються на
пiдлогу бiля кошика для паперiв (О. Чорногуз);
2) Уточнювальна функцiя: А о першiй годинi мушу вже бути знов у
компанiï, у школi писарськiй, — там ти обучую двадцяти
чотирьох ïх писати i читати по-нiмецьки (Руснакiв та волохiв
по-нiмецьки!) (Ю. Федькович); Назовнi письменники всi в
штанях, iнодi дуже добрих, iнодi дуже дiрявих (Залежно вiд
таланту), мають вони (Як уже говорилось) довге волосся (Остап
Вишня);
3) Причиново-мотивацiйна функцiя: Водночас ви хочете (Не хотiли б,
а хочете), щоб ваша дружина Була: найсимпатичнiша,
найакуратнiша, найрозумнiша (Це для людей, для вас це найстрашнiше,
а тому подумайте про себе) (О. Чорногуз); Зупиняйте свiй
погляд на предметi вибору (дiвчинi. Ю. П.) Не тiльки пiзно
ввечерi чи вночi (Тодi всi дiвчата гарнi), але й при свiтлi, на
свiжому повiтрi (О. Чорногуз);
4) Конкретизувальна функцiя: А тракторiв? Та ще й якi! Навiть
Кiровець -703є, i два Т-150 (Обидва поламанi,
щоправда, але завод обiцяє гарантiйно полагодити), а дрiбнiших
— без лiку (П. Загребельний); Вiтаючи шанобливих гостей,
хуторянка Варвара Вередлива од захоплення губернаторськi ж свiтила
прителiпалися - спочатку розгубилася (О. Ковiнька); 5) Модально-
оцiнна: Вiн (дядько Зновобрать — Ю. П.) Одверто
насмiхався i цим вiдбивав у супротивникiв будь-яку охоту до
згадування про давню конфронтацiю (Ох i словечко ж симпатичне, надто
для села над Днiпром!) (П. Загребельний); - Хто це? питаю.
— Сашко! От Сукин Син! (Найвищий в
украïнцiв вияв захоплення ким-небудь) (Остап Вишня). Цю
функцiю ми вважаємо чи не найважливiшою, оскiльки вираження
субєктивноï модальностi, на наш погляд, є основним
завданням iронiчного висловлення.
Як ми зазначали на початку статтi, серед парентетичних, окрiм вставлених
конструкцiй, видiляють також i вставнi. Про функцiï вставних
конструкцiй у Синтаксисi украïнськоï мови К. Шульжука
зазначається, що вставнi слова, словосполучення i речення
вiднесено до синтаксично iзольованих частин речення, якi хоч i належать
до речення за своïм змiстом, синтаксично не повязуються з жодним
членом даного речення i, таким чином, залишаються поза синтаксичними
звязками мiж членами речення [Шульжук 2004, с. 166].
Аналiз висловлень iз вставно-модальними компонентами в планi
синтаксичноï номiнацiï дозволяє стверджувати про ïх
двопланову iнформативнiсть, про тiсну єднiсть диктуму i модусу у
структурi речення. Тобто висловлення iз вставними конструкцiями мiстять,
крiм пропозицiйноï семантики повiдомлення про реальну подiю, факт,
фрагмент чи ситуацiю обєктивноï дiйсностi, ще й власну
пропозицiю мовця, його ставлення до висловленого [Гуйванюк 1999, с.
256].
Субєктивно-модальнi значення, що виражаються вставними словами,
словосполученнями та реченнями, широкi й рiзноманiтнi. А оскiльки
основне значення вставноï конструкцiï полягає у
вираженнi ставлення мовця до повiдомлюваного, то цiлком виправданим
є використання вставних конструкцiй з метою iронiзування над
чимось (кимось) у процесi мовлення. Наприклад: Хаблак до редактора:
Гаразд усе, тiльки от нещастя братовi хлопчаки рукописом мого роману
обклеïли хату, до слiз шкода. Свята наïвнiсть, —
озирнувся Iван на Гуляйвiтра та Дзядзька. Звiсно, украïнська
лiтература в жалобi…(В. Дрозд). Iронiя досягається тут
характеристикою персонажа Свята наïвнiсть Та реплiкою-
шпилькою з приводу знищеного роману. Вставне слово пiдсилює в
цьому випадку iронiчне звучання цiєï фрази.
Однак варто зауважити, що найчастiше вставнi конструкцiï виконують
допомiжну роль у створеннi iронiï в структурi речення, адже цiлком
очевидною є ïхня контекстна зумовленiсть. Знаходимо лише
поодинокi приклади, в яких iронiю створено за допомогою вставного слова
чи словосполучення, як-от: Сидiв-сидiв у хуторiв, двадцять лiт не
показував на свiт нова, раз вирвався, та й то, Дякувати землячкам, посадили-
таки (до вязницi Ю. П.) (В. Винниченко ). Iронiя зосереджена
у подяцi (у формi вставноï конструкцiï) персонажа землякам за
своє увязнення.
Класифiкацiï семантико-функцiональних рiзновидiв вставних
конструкцiй ґрунтуються на ïх семантицi та вмiщенiй у них
оцiнцi повiдомлюваного мовцем. Для характеристики iронiчних висловлень,
ускладнених вставними конструкцiями, скористаємося
класифiкацiєю за типом привнесеного вставними компонентами у
речення значення.
5. Вставнi слова, словосполучення й речення для вираження ступеня
вiрогiдностi, достовiрностi повiдомлюваного: За сумiсництвом йому
(Антоновi Iвановичу кочегару Ю. П.) Було доручено
керувати ще й Музпрокатом на тiй, Очевидно, пiдставi, що й пiанiно,
i роялi робляться з сухого дерева i добре горять (Остап Вишня);
Зi звертанням до карєриста: Iване Iвановичу! Воiстину ви
зразкова людина нашоï безпримiрноï епохи, i ваше iмя,
Очевидно, буде фiгурувати в пантеонi Червоних дощок! (М.
Хвильовий); // iронiя у цих висловленнях створюється
очевиднiстю явищ, що описуються (кочегар розумiється на роялях,
бо вони з дерева, як i дрова, якими вiн палить; карєрист перша
кандидатура на дошку пошани), яка пiдкреслюється вставним
словом; Депутат бiзнесом може й не займатися, Звичайно, якщо
зможе (Перець, 5); Любий, я тебе i пiд вербою любитиму.
Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зрiжуть (О.
Чорногуз). Iронiчнiсть висловлень, ускладнених вставним словом
Звичайно, Досягається через нейтралiзацiю його
первинного значення, тобто: типове значення лексеми Звичайно
вираження неминучостi, переконаностi у тому, що має вiдбутися.
В iронiчних висловленнях це слово означає нереальнiсть
подiï, впевненiсть у тому, що вона не вiдбудеться.
У наступних прикладах вставнi конструкцiï служать для пiдсилення
iронiчного ефекту висловлень: Чиновники Камiнь-Каширського
держлiсгоспу, примiром, притягнули до адмiнiстративноï
вiдповiдальностi людину, яка десять рокiв тому… померла.
Притягнули, Звiсно ж, за браконьєрськi дiï з лiсом нашим
багатством, як любили ранiше писати на щитах по узлiссях (Перець,
8); От ви заходите в установу. Сидить собi така собi людина.
Солiдна, ясна рiч, людина, бо вона або в окулярах, або в перманентi,
або така, що не має нi окулярiв, нi перманенту, а проте людина
серйозна (Остап Вишня); Ясна рiч, нiяких темникiв зараз Не
може бути, а тому запамятовуйте, про що писати, а про що нi (Перець,
8) // у цьому висловленнi iронiю створює протирiччя явищ
Темникiв нема / Записуйте, що казати, вставне слово тiльки
пiдсилює загальний iронiчний ефект висловлення.
2. Вставнi слова, словосполучення й речення, що вживаються для вираження
ступеня гаданостi, недостовiрностi, невпевненостi: Цiкаво, за
рахунок чого досягається така чоловiча краса? Щось у ньому
є вiд коня Пржевальського. Щелепа вiдтягнута. Ложкою, Мабуть,
не користується, рiдкi страви сьорбає так (О.
Чорногуз); Сiдалковський Граковi-ветеринару: Менi завжди подобався
ваш лексикон, Грак. Кажуть, Хлiвнюк злигався…Це,
Здається, теж ваше ветеринарне слово? Так от, злигався з
Чадюком i Нещадимом (О. Чорногуз); - Що ж, вiтаю, —
весело каже брат, повертаючи ïй (Тонi) листа. Тiльки тепер сама
опановуй морзянку… Хоча наступного листа вiн тобi, Мабуть,
уже складе не морзянкою, а знаками давнiх iнкiв (О. Гончар).
3. Вставнi конструкцiï на позначення звязку думок, послiдовностi
викладу ïх чи логiчного завершення цього викладу, пiдкреслення,
видiлення окремих компонентiв, на якi припадає вираження
iронiï: Це значило, що Мiй герой сьогоднi буде уважно
ловити кожне слово i нi разу не задрiмає тiєю безмятежною
дрiмотою, коли певний, що можна спокiйно трохи поспати, бо, По-
перше, в потрiбний момент (коли голосують одноголосно) Марфа
Галактiонiвна легенько штовхне його пiд бiк, i, По-друге, Iван
Iванович певний був, що його комосередок нiколи не зрадить iнтересiв
пролетарiату (М. Хвильовий).
4. Вставнi конструкцiï, якi виражають почуття мовця, його емоцiйну
оцiнку повiдомлюваного: Пiсля перегляду фiльму…, На щастя,
Кiноглядачi виносять вас на своïх плечах аж на Вулицю (О.
Чорногуз).
5. Вставнi конструкцiï на позначення джерела повiдомлення: За
останнiми даними, тридцять срiбникiв у всi часи були вiльно
конвертованою валютою (Перець, 9); А Париж, Як вiдомо,
диктує всi моди… А Кобилятин, Як ви знаєте, нi
вiд кого нi в чому не хоче вiдставати. Навiть вiд Парижа (О.
Чорногуз).
6. Вставнi конструкцiï на позначення ставлення мовця до способу
оформлення висловлень, ïх стилю, тону й емоцiйного забарвлення:
Тепер соцiологи за фахом несподiвано для себе вперше в свiтi,
Можна сказати, в домашнiх умовах, схрестили пiвнiчно-американську
ондатру з украïнським звичайним ïжаком i цим самим довели,
що у свiтi немає нiчого неможливого (О. Чорногуз). 7.
Вставнi конструкцiï зi значенням активiзацiï
спiврозмовника, привернення уваги до повiдомлюваного: I у
взаєминах мiж ними було зареєстровано не тiльки звертання
Куме, але й Подумайте тiльки Дорогий куме! (П. Загребельний)
// iронiчнiсть зазначеного висловлення полягає в
акцентуацiï уваги на звертаннях мiж кумами-ворогами, а вставна
конструкцiя пiдкреслює вже створену iронiю.
7. Вставнi конструкцiï зi значенням ступеня звичайностi
повiдомлюваного: За переписуванням iсторiï
йде, Як правило, переписування географiï (Перець, 6).
Iнодi для створення iронiчного ефекту у висловлюваннi використовують
цiлу низку вставних конструкцiй для досягнення особливого iронiчного
змалювання того чи iншого обєкта, як-от: Для народу ми вже, по
сутi, так би мовити, в принципi, розвязали цю прокляту проблему, i в
цьому сенсi буржуазна наука мусить капiтулювати перед марксизмом (М.
Хвильовий). У наведеному прикладi iронiя перетворюється на
сарказм, а нанизування вставних конструкцiй покликане iронiчно
загострити створений образ некомпетентноï у справах,
пустослiвноï, але дуже амбiтноï, з намаганнями панi
висловлюватись по-модному.
Отже, будучи зумовленими контекстом, вставнi конструкцiï найчастiше
служать для пiдсилення iронiчностi у вже змодельованому iронiчному
висловленнi мовця. Роль вставних компонентiв полягає у тому, щоб
створити iронiчно маркованi деталi епiзоду (фрази). Це
зумовлюється ïх структурними особливостями: i в смисловому, i
в синтаксичному планi вони повязуються зi змiстом речення.
Пiдсумовуючи, можемо зазначити, що внутрiшня суперечливiсть, яка
притаманна парентетичним конструкцiям з iронiчним значенням (вона
проявляється, з одного боку, у структурнiй незалежностi
(послаблених чи формально не виражених синтаксичних звязках), а з
другого боку, в семантичному, смисловому та логiчному звязку з основною
частиною речення), зумовлює ïх ситуативну маркованiсть.
Двоплановiсть зображення досягається наступним шляхом: формально
незначна, вторинна в синтаксичному планi конструкцiя, яка мiстить таку ж
вторинну iнформацiю, перетворюється на комунiкативний, експресивно-
модальний центр висловлення, тобто механiзму реалiзацiï iронiï
притаманна невiдповiднiсть мiж традицiйно i ситуативно значущим.
Юлiя Пацаранюк
