Первиннi тексти Святого Писання

Первиннi тексти Святого Писання вiдомi арамейською мовою древнього
стилю. Ця мова трудомiсткий для збагнення у видi того, що практично
нерозповсюджено у вживаннi. У зв'язку iз цим у данiй мовi немає
словесного колориту, яким володiють сучаснi мови. I якщо ця мова
має поширення й застосування, то доводитися тiльки користуватися
обмеженим словниковим запасом цього мови
У цьому мiсцi необхiдно зробити невеликий вiдступ для того, щоб внести
певну довiдку, тому що багато хто через незнання плутають
древнеарамейский мову з давньоєврейською мовою
В областi Iсторiï є численнi провали, якi виднi
неозброєним оком, iншими словами не тiльки лише дослiдникам з
академiчним утворенням, але й простому обивателевi. Якщо будемо
розглядати iсторичнi подiï, то побачимо, що неведомо звiдки на
порожнiм мiсцi виникає розвинена цивiлiзацiя, а в iнших мiсцях
подiбний же мир зникає
На жаль, iсторики не в змозi логiчно мислити, незважаючи на те, що
спiввiдносять себе до наукового свiту. Адже якби дослiдники поставили
перед собою подiбне питання, чому в Iсторiï є такi провали,
те тодi iсторики знайшли б вiдповiднi вiдповiдi. Але цi питання не були
поставленi, отже, i немає вiдповiдей, коли немає питань. Так
чим же займалися iсторики-академiки? Так, загалом, нiчим, просто кожний
переписував той самий iсторичний сюжет на свiй лад, впроваджуючи
своï немудрi вигадництва, через якi фальсифiкувалися iсторичнi
процеси в Iсторiï. Бачите, яка є негативна сторона в
науковоï сфери, що наплодила пустишек iз професорськими ярликами в
академiчному спiвтовариствi
У цiй ситуацiï цiкаво знати, а в станi чи Наука очиститися вiд
лжепрофессури? Якщо наукове спiвтовариство не зможе очистити Науку вiд
академiчноï поганi, то в цьому випадку Науцi прийде залишитися за
бар'єром свого неуцтва. Академiчний науковий ступiнь повинна
присуджуватися за фундаментальнi вiдкриття в сферi Науки, а не за
фiлософську демагогiю в кандидатськiй або докторськiй дисертацiï,
пiд заступництвом iснуючоï лжепрофессури, що наплодила й
продовжує плодити пустишек iз професорськими ярликами, щоб хоч
якось виправдати своє нiкчемне iснування
Деякi вiд єхидства, можуть iз уïдливою усмiшкою сказати: а що
саме матися на увазi пiд таким поняттям, як “фундаментальне
вiдкриття”?. До фундаментального вiдкриття ставиться науковий
внесок, вiд якого вiдбувається розвиток науки. Для показового
приклада до фундаментальних вiдкриттiв спiввiдносяться в ортопедiï
методи Гаврила Илизарова, а от у хiмiï перiодичний закон хiмiчних
елементiв Дмитра Менделєєва. За цi фундаментальнi вiдкриття,
як Гаврило Илизаров, так i Дмитро Менделєєв, є
академiками в наукових дисциплiнах, де вони й внесли свiй внесок.
Все це сказано до того, що Iсторiя багато в чому в нинiшньому видi не
тiльки перекручена, але й перекручена. Примiром, якщо розглянути в словi
єврей значеннєве значення, тодi буде наочно, як походження й
iсторiя цього народу, так i все те, чого не знають про себе самi
євреï У культурно-iсторичному етносi євреïв, тобто
в ïхньому нацiональному виглядi, з'являється очевиднiсть
того, що давньоєврейська мова набагато моложе в порiвняннi з
iснуючими iсторичними показниками. Значеннєва суть у словi
єврей, iз древнеарамейского мови, дає нам наступну
iнформацiю: давньоєврейська мова бере початок свого формування
наприкiнцi VI-Го столiття до новоï ери. Отже, iз цього часу й
починається iсторiя єврейського народу, тому що через
формування словесноï мови iсторично й розвивається кожний
народ. Звичайно ж, до поняття слова розвиток, можна прилучити й багато
чого iншого, але мова в розвитку — це є головний критерiй
Тому та планка, що вказує про стародавнiсть цього народу, занадто
завищена й у данiй перекрученостi перестаралися не тiльки самi
євреï, але й вся елiта наукового свiту, що бездумно
пiдтакувала єврейським баєчкам про стародавнiсть
єврейськоï iсторiï
Пiсля даноï iнформацiï, в усiх вiд подиву ока полiзуть на чоло
й багато хто скажуть: От це вчений-библеист, про Бiблiю говорить, але
Бiблiю не знає. Шкодую, проте, прийде багатьох засмутити.
Насправдi, iудейськi царi Давид i Соломон не були євреями. Цi
правителi ставляться до зроблене iншому народу, що зник i замiсть цього
зниклого народу, утворився єврейський етнос, де згодом
євреï стали спiввiдносити себе до iудейських нащадкiв. Хто ж
такий єврейський народ? Залишимо це питання пiд знаком питання, не
будемо квапити подiï, до пори пiдходящого в тiм часi. Але раз так,
багато хто зададуться питанням, а куди пропав iудейський народ? Про
цьому потрiбно запитати у вавилонського царя Навуходоносора, куди вiн
пхнув цей народец(!) наприкiнцi VI-Го столiття до новоï ери. I,
загалом, це неважко зробити, якщо мати контакт iз Духовними сферами
Навуходоносора прозивали Божим бичем, що втiлив у себе гнiв Божий. Тому,
довiдатися хто такi iудеï, можна не тiльки через Духовнi сфери, але
також i iншим способом: розшифрувавши iз древне-арамейського iм'я
пануючи Навуходоносора, що являє собою складне словосполучення.
Все це можна оприлюднити, але проблема в тiм, що в Духовних сферах
коштує заборона на подiбне вишукування, тому що iудейському народу
заборонено перебувати на територiï Обiтованоï Землi. Бiльше
того, коштує питання про вхiд цього народу в сьоме тисячорiччя,
тому що завдяки iудеям додому Iзраïлю обрушився гнiв Божий, i
людство було низвергнуто в схоластичний перiод деразвития. З
вищесказаного треба, що нинiшнiй народ у державi Iзраïлю, як i всi
євреï зокрема, не ставляться до родового колiна Iуди,
незважаючи на те, що євреï ототожнюють себе сиудеями.
До сказаного слiд додати, що наступаюче сьоме або ж в iншому поняттi
суботнє тисячорiччя, що єврейське спiвтовариство
йменує словосполученням улам аба, уже готово ввiйти у своï
права, тому що незалежно вiд нашого нинiшнього миру-iснування й всiх
душ, що представляють цей мир. Але, iснує перiод перед настанням
сьомого тисячорiччя, iменований за назвою кiнець Днiв, завдяки чому в
нинi живучого людства є шанс, де ïсти можливiсть
приєднатися до джерела Життя вiд прояву вияви Всевишнього Бога. У
противному випадку всiм душам у нинiшнiм людствi прийде залишитися за
рисою смертi.
Багато хто зададуться питанням, а хто ж такi євреï? На жаль,
iсторичнi процеси настiльки заплутанi, що треба прикласти неймовiрнi
зусилля, щоб все це розплутати в належнiй дiйсностi. Євреï, у
своєму родовому древi, мають зробленоi iншi духовно-iсторичнi
корiння, вiд яких вони були вiдiрванi, вiдповiдно до чого, цьому народу
й не ведене родове кореневище ïх предкiв
А вiдбулося це в такий спосiб: Вавилонський цар Навуходоносор, пiсля
висновку iудеïв з мiсця ïхнього проживання, приводить на
безлюдну землю Iудейського царства зроблено iнший народ, щоб, вони
зберегли тексти Священних Сувоïв, якi залишилися в безхазяйному
станi. Iз цього часу починає формуватися iудейський етнос на
територiï Обiтованоï Землi, до складу якого крiм
євреïв входили й iншi народи, де цей вiнегрет надалi
спiввiдносив себе до iудеïв. Так що євреï не мають
нiякого вiдношення до Близького Сходу й до народу Iзраïлю, тому що
духовно-iсторична батькiвщина євреïв зроблена в iншому мiсцi
земноï кулi
Звичайно ж, треба зрозумiти також, що цар Навуходоносор не вичищав
Iудейське царство вiд iудеïв за допомогою пилососа, тому що
подiбного електроприладу в тi часи не було. Тому мiсцями збереглася
мiзерна кiлькiсть iудеïв, якi допомагали новоспеченому iудейському
етносу сприйняти Священне Писання, без чого неможливо було забезпечити
належну схороннiсть. У цьому перiодi й починає заставлятися
фундамент такого вiровчення, як Iудаïзм, з перекрученими
месiанськими рисами, тому що вiд самого Iудаïзму виходив подих
неправди й лицемiрства. Так i виникла месiанська iдеологiя разом з
Iудаïзмом, де протягом усього свого становлення, iудейське
вiровчення формувалося за допомогою перекрученостi й перекрученостi. Про
це свiдчить сама ж iсторiя деразвития Iудаïзму, що породила бiля
сотнi лжемессий. Звичайно, зрозумiло, чому мало мiсце подiбний прояв,
тому що якщо нутро складається з неправди, то воно породжує
через себе неправда. Вiдповiдно до цього, необхiдно розглянути бiльш
докладно iдеологiю iудейського месiанства, тобто лжемессианство.
Спочатку варто роз'яснити деякi термiни, хоча б те, що до поняття
лжемессия ставиться той, хто протилежний стосовно месiï, iншими
словами — це антимесiя, тобто антихрист. А от коли Антихрист
входить у протистояння з Божим Месiєю, те це є ранг Сатани.
Як бачите, поняття антихрист i сатана — це не зовсiм те саме, тому
що ïхнi духовно-пiднесенi рiвнi рiзнi. Але, щабель сатани, не в
змозi виявитися без щабля антихриста, вiд взаємозв'язку якоï
цi термiни можуть бути отождествляеми.
Лжемессианство встало на ноги тодi, коли людство втратилося Божого
слова, що возвещали Божi Пророки. Багато iмен лжемессий не змогла
зберегти лiтопис i лише з десяток найвiдомiших, запам'ятала iудейська
iсторiя .
Першим iз лжемессий, про яке мимохiть i невиразно згадується,
проживав у Персiï на початку III-Го столiття до н. е., iм'я якого
невiдомо, але происшли надалi подiï вказують про те, що даний
самозванець, що називався месiєю, нiбито спiввiдносив себе до
родового колiна Леви, тобто до священикiв. Пiднявши заколот в однiй з
перських провiнцiй, цей лжемессия викрещивал усе хрестом, викликаючи
через цю дiю проклiн. Користуватися магiчною силою хреста, мали права як
тiльки священики, тобто жерцi, тому що хрест, будучи, будучи символiкою
зла, має сполучення зi смертю й притiм, нерозважливо користуватися
хрестом або вiдображати його контури — смертi подiбно. Перськi
влади вiдповiли адекватно: вони не застосували для страти шибеницi, як
те було звичайно прийняте, а розiпнули на хрестах цього лжемессию i його
прихильникiв, як би через цю вiдповiднiсть, прирiкаючи вихiднi вiд них
прокльону на ïх же голiв
У чому була рiзниця мiж цими стратами? Шибениця за допомогою удушення,
надавало можливiсть швидко вмерти, а розп'яття пiд палючим сонцем
сприяло болiснiй смертi. Тому тiло бичували на хрестi мотузками, не
наносячи смертниковi якихось ушкоджень, тому що ефект полягав у тiм,
наскiльки продолжительней будуть мучення. Цей вид страти перси
застосовували неодноразово, коли вiдбувалися месiанськi повстання.
Згодом вiд персiв, цю страту сприйняли римляне, яким також довелося
зштовхнутися з месiанськими рухами. Так наприкiнцi I-Го столiття до н.
е., спалахнуло грандiозне месiанське повстання римських рабiв, що очолив
грецький єврей по iм'ю Спартак, будучи, будучи римським
гладiатором. Цей заколот був настiльки масштабним по своєму
розмаху, що протягом бiля двох рокiв тримало в напрузi всю Римську
iмперiю. Але пiдсумок цього месiанського повстання був жалюгiдним, тому
що гладiатора Спартака й оставшихся в живих всiх його прихильникiв
розiпнули на хрестах. Походу застосування цього методу омертвляння,
тобто розп'яття на хрестi, римляне внесли в церемонiал цiєï
страти й своï нововведення. Перед тим як розiпнути смертника, його
доводили до водяного виснаження, щоб вiн надалi не гребував випити
спецiальний оцтово-соляний розчин, але звичайно не для того, щоб через
спрагу пiдсилити борошна, а щоб вiд тiла не виходив сморiд, поки тiло не
перетворилося б у мумiю. Цей процес пiд палючим сонцем вiдбувався
протягом тижневого строку. Iсус Христа Назаретского стягнули iз хреста
пiсля розп'яття, наприкiнцi третього дня другого тижня, тобто Iсус
Христос провисел на хрестi вiд семи до десяти днiв Необхiдно сказати, що
римляне не знiмали смертника iз хреста доти, поки вiн не перетворювався
в як таку мумiю. А щоб довiдатися, мумiя на чи хрестi нi, для цього
проколювали пiкою нижню частину паху, i якщо з даного отвору сочилася
рiдина, у цьому випадку тiло залишали ще на час, давши йому зсохти до
кiнця
Наступним, одним з вiдомих лжемессией, був Шимон Бар-Кохба, що в 132
роцi новоï ери, пiдняв дибки повстання проти римлян. Знаменитий
рабин Акива, один з багатьох основоположникiв Iудаïзму, проголосив
його месiєю, ставши тим самим духовним керiвником цього повстання,
що длились бiля трьох рокiв. Згодом повстання Шимона Бар-Кохби було
подавлено Римом, а з рабином Акива в повчаннi для iнших, по-звiрячому
розправилися. У мiру поширення Iудаïзму i його християнсько-
сектантського вiдгалуження, розповзалося й месiанство
Автор Iлля Нави, Президент Всеросiйського Руху Вiдродження Русi, Учений-
Библеист
Скачати повний текст можна за адресою:
www.literatorov.net/files/monografiq.zip