Пiсня народу — це його душа (за пєсою I. Котляревського Наталка Полтавка)

Всесвiтньо вiдомий росiйський композитор П. Чайковський вiдзначав:
Бувають щасливо обдарованi натури i так само бувають обдарованi народи.
Такий народ-музикант — це украïнцi. Гортаючи сторiнки
iсторiï, бачимо, що саме у поетичних рядках пiсень украïнський
народ зберiгся як нацiя з викiнченою культурою, милозвучною мовою,
багатими традицiями та звичаями. А зiбрати воєдино, висвiтлити
багатство душi народноï, затаврувати ганебне, Що є в
суспiльствi, покликанi були обдарованi натури, майстри пера. Саме такою
людиною, яка намагалася розкрити своєрiднiсть, пiсеннiсть народу,
i був видатний украïнський письменник, автор славнозвiсноï
оперы малороссийской Наталка Полтавка Iван Петрович Котляревський, генiй
якого вирiс на глибокому знаннi народних традицiй.
У сюжетну тканину пєси автор увiв двадцять два пiсеннi номери
— переважно арiï, кiлька дуетiв, трiо, фiнальний хор —
i зробив це так майстерно, що пiснi стали не тiльки зовнiшньою оздобою,
а й зробили твiр високохудожнiм, нацiонально самобутнiм, народним,
реалiстичним.
Створюючи пєсу, письменник використав сюжети кращих зразкiв
народноï творчостi , що так правдиво i яскраво передавала трагедiю
нещасноï дiвчини, яку примушували обставини вийти замiж за нелюба.
Наталка виконує пiснi Вiють вiтри, вiють буйнi, Видно шляхи
полтавськiï, Ой мати, мати! Серце не вважає, виливаючи сум i
тугу, що огортають любляче серце.
А чи може зрозумiти почуття простоï селянськоï дiвчини багатий
возний Тетерваковський, принципи якого в словах:
Всякий, хто вище, той нижчого гне,-
Дужий безсильного давить i жме,
Бiдний багатого певний слуга,
Кориться, гнеться пред ним, як дуга!
Мабуть нi, тому що не здатний вiн збагнути глибину душi дiв чини. Цей
персонаж сповiдує свою фiлософiю, виправдовуючи соцiальну
нерiвнiсть, несправедливiсть, брехню та хижацтво у переробленому вiршi
Г.С. Сковороди Всякому городу нрав i права.
Наталка змушена була подати рушники нелюбу заради спокою матерi, яка
вболiвала за долю дочки, бажала щасливого забезпеченого життя. З
глибоким схвильованим почуттям Терпилиха виконує пiсню Чи я тобi,
дочко, не добра желаю.
I.П. Котляревський з особливою симпатiєю змалював образи бурлакiв-
наймитiв Петра i Миколи. Обидва вони були сиротами, але не корилися
лихiй долi, зберегли життєрадiснiсть. Саме цi героï твору
виконують пiснi патрiотичного звучання: Гомiн, гомiн, гомiн по
дiбровi, Ворскло, рiчка невеличка, Та йшов козак з Дону додому, що
пiдкреслюють ïхню любов до рiдного краю.
Отже, народнiсть твору полягає насамперед у показi автором
духовноï вищостi представникiв простого народу, щирих, працелюбних,
чесних. А основним джерелом змалювання образiв були народнi пiснi, що
виграють у творi веселковими барвами, бентежать душу, лунргт у мить
особливогопсихологiчного напруження.
Лiричнiсть обробки письменником пiсень Сонце низенько, вечiр близенько,
Вiтер вiє горою, любивсь Петро зо мною, Дiд рудий, баба руда тонко
передає дух народноï творчостi.
Зi своïми чарiвними пiснями пєса Наталка Полтавка пiшла по
всiй Украïнi. Цей твiр здобув популярнiсть серед народу. Пiзнiше
популяризацiï пєси в Украïнi сприяла чудова музика М.
Лисенка, створена на основi народних мелодiй. А майстерне виконання
партiй О. Петрусенко, I. Козловським, 3. Гайдай та iншими майстрами
сцени знову й знову пiдкреслювало незаперечну iстину: народ наш щасливо
обдарований.
Невмирущiсть твору I. Котляревського зумовлена яскравiстю, народнiстю,
реалiзмом пiсень, що не дають погаснути вогнищу обдарованостi
украïнськоï нацiï.
Украïнська пiсня вже давно перелетiла кордони краïни i є
ïï славою й окрасою. В усi часи пiсня в Украïнi була
органiчною часткою людського життя, невичерпним джерелом наснаги.
Звернувся до криницi украïнськоï духовностi й I.П.
Котляревський у своïй пєсi Наталка Полтавка. У пiснях
Наталки, головноï героïнi твору, розкриваються ïï
душа, горда вдача, iсторiя вiдданого кохання . Вiдкриває дiю пiсня
Вiють вiтри, вiють буйнi, в якiй бринить сум за втраченим коханим: До
кого я пригорнуся, i хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене
любить.
Пiсня у пєсi — це не тiльки ïï окраса, а,
насамперед, засiб передачi характерiв героïв. Так, слухаючи пiснi
возного, ми одразу ж можемо дати йому характеристику. Це закоханий у
бiдну дiвчину сiльський чиновник, якому не вистачає гiдностi,
моральноï культури й розуму, щоб зрозумiти комедiйнiсть свого
становища, хоч i висловлює вiн своï почуття ученою мовою.
На противагу йому Наталка характеризує себе простими i точними
словами:
Ой я дiвчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дiвка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
ïï портрет доповнює пiсня Видно шляхи полтавськiï,
i славну Полтаву, з якоï зрозумiло, що дiвчина бiдна, роботяща,
чесного роду.
Звучать у пiснях пєси й соцiальнi мотиви. Найвиразнiше вони
проявляються у пiснi Всякому городу нрав i права, де показано
несправедливiсть у суспiльствi. Возний переконує, що хто ж
єсть
на свiтi, щоб був без грiхiв. Цю тематику продовжує пiсня Ой доля
людськая — доля єсть слiпая!, що виконується возним i
виборним, i в якiй сказано про служiння долi людям злим, негiдним. Роль
пiсень у пєсi I.П. Котляревського Наталка Полтавка неоцiненна, бо
вони передають почуття i настроï, життєвi позицiï
ïх виконавцiв, розкривають щиру, волелюбну душу украïнцiв.
ïх краса та мелодiйнiсть зачаровують читачiв пєси, ще раз
доводячи вiдому iстину, що пiсня народу — це його душа, а душа
є вiчною.
Безсмертна, вiчно юна пiсня Наталки! Вийшла ти iз земноï,
бiлостiнноï Полтави бiльше столiття тому, але й досi ходиш од хати
до хати. Тобi завжди вiдчиненi дверi. Скрiзь тебе зустрiчають то
ласкавим усмiхом, то закоханим поглядом, то чистими сльозами. Давнi, але
вiчно молодi пiснi знають в Украïнi.
Пєса Iвана Котляревського Наталка Полтавка виникла в добу, коли на
теренi нашоï iсторiï вирiшувалася доля украïнськоï
культури, ïï поява була тим могутнiм весняним громом, що
пробудив самосвiдомiсть нашого народу.
Вiдомо, що нацiональний характер є складовою природного розвитку
людини й суспiльства, не мислиться без дiалектичних звязкiв з
найрiзноманiтнiшими сферами народного буття. Генотип украïнця
сформований на народнiй основi, вiн виражає його внутрiшнiй змiст,
духовний та iнтелектуальний потенцiал.
Народнопiсенне свiтосприйняття є виявом талановитостi нашого
народу, своєрiдностi характеру украïнськоï людини,
надiленоï великою духовною красою i силою слова.
Якщо прослiдкуємо функцiонування пiсень у пєсi Наталка
Полтавка, то прийдемо до висновку, що в них розкривається
нацiональний характер персонажiв. Так, головна героïня пєси
Наталка не тiльки словами, а й пiснями розкриває свою вдачу,
вроду, долю. Пiсня Ой я дiвчина Полтавка, — це лiричний
автопортрет героïнi. Доповнює портрет пiсня Видно шляхи
полтавськiï i славну Полтаву, з якоï ми дiзнаємося, що
Наталка небагата, проста, але чесного роду, не соромиться прясти, шити i
носити воду.
Серце дiвчини сповнене сумом i тривогою за коханого. Саме цей стан душi
героïнi яскраво передає пiсня Вiють вiтри, вiють буйнi. У
героïнi болить серце, а сльози не ллються, бо хто щасливим був
часочок, по смерть не забуде. Рiшучiсть дiвчини в боротьбi за щастя
звучить у пiснi Ой мати, мати! Серце не вважає. Нею вона
звертається до матерi, що лучче умерти, як з немилим жити, сохнути
з печалi, щодень сльози лити.
З початку XIX ст. долiтають до нас Наталчинi пiснi, буйнi i нiжнi,
зiгрiвають зворушливою вiрнiстю нашi серця. Яким же постає перед
нами пiсенний портрет Петра? Сирота без роду, Петро сумує, що
немає в нього нi хатинки, нема щастя, анi жiнки. Бiдний сирота
багатий душею — своєю наполегливiстю, добротою та вiрнiстю в
коханнi до Наталки. Нарiкаючи на свою нещасливу долю, вiн словами пiснi
Та йшов козак з Дону, каже: Не спасибi долi, коли козак в полi, Бо коли
вiн в полi, тодi вiн на волi. Широко, розлого виливається в пiснi
волелюбна душа героя, його козацька вдача.
Образ Петра оповитий мiнорною гамою почуття кохання у його
найрiзноманiтнiших виявах — вiрностi, стражданнi та самопожертвi.
У пiснi Сонце низенько парубок всьому свiтовi зiзнається в
своєму щирому й вiрному коханнi. Пiсня передає не тiльки
настрiй Петра, а й його прагнення скорiше побачитися з Наталкою.
Слова пiснi Гомiн, гомiн по дiбровi, яку виконує побратим Петра,
Микола, що теж без роду, без племенi, свiдчать про мандрiвний,
незалежний i безкорисливий характер героя. Пiснi, сповненi почуття
нацiональноï гордостi за славних прадiдiв великих, iмпонують
настроям i почуттям бурлаки Миколи. Вiн збирається разом з козаками-
чорноморцями тетерю ïсти, горiлку пити, люльку курити i черкес
бити.
Дзеркалом душi возного є сатирична пiсня Всякому городу нрав i
права, в якiй виявлена фiлософiя возного — крутiя i хабарника,
фiлософiя, що виправдовує соцiальну нерiвнiсть (всякий, хто вище,
той нижчого гне), пiдлеглiсть бiдного багатому (бiдний багатого певний
слуга), хабарництво (всяк, хто не може, то дуже скрипить) i т.iн.
Феноменальний пiсенний вернiсаж пєси Наталка Полтавка . У нiй
— 22 пiснi! Пiснi, якими насичена пєса, розкривають духовну
скарбницю народу. Невмируща Наталка Полтавка й понинi, не забутий i
ïï автор, бо виявивши глибоке знання життя народу, зберiг до
нього щиру любов.