Поема мук i втiх (за твором Дж. Байрона Мазепа)

Тягуча нiч, холодний iнiй… У темнiй глушинi лiсу зупинився на
ночiвлю поранений, переможений росiянами шведський король Карл XII з
порiдiлою юрбою вождiв. Серед рештки лицарiв козацький князь,
украïнський гетьман Iван Мазепа. Та не образи цих неординарних
особистостей в ïх iсторичному планi бентежать Байрона, тема вiйни
також вiдсунута далеко назад. На сторiнках поеми Мазепа головна увага
Байрона зосереджена на iсторiï романтичного кохання пажа польського
короля.
Сюжет про украïнського гетьмана поет вiдшукав у iсторiï Карла
XII Вольтера. Великий просвiтитель так розповiдає про цей епiзод
життя Мазепи. В молодi роки, коли Мазепа був пажем при дворi польського
короля, у нього був роман iз дружиною одного польського шляхтича.
Чоловiк його коханоï, дiзнавшись про це, звелiв прив'язати Мазепу
до спини дикого коня i випустити його на волю. Кiнь був з Украïни,
вiн туди й побiг, приволiкши з собою Мазепу, на пiвмертвого вiд утоми та
голоду. Його прихистили мiсцевi селяни.
Уяву Байрона, поета сильних пристрастей, глибоко вразила незвична
картина: людина, прив'язана до дикого коня, що мчить дикими степами. У
байронiвському творi цю iсторiю розповiдає старий, посивiлий
Мазепа, а перед читачем постає юний красень-паж. Веселий i
стрункий, буйний, мов гiрський потiк, палкий коханець. Вiн так щиро i
глибоко кохав Терезу, що i на старостi лiт не може без хвилювання
згадувати те почуття, яке залишилося ïï душi назавжди:
…час оцей Повiк не зможу я забуть.
Юнака пригнiчує, що вiн змушений нишком бачитися зi своєю
коханою. Вiн
ладен був вiддати життя, аби перед небом i землею мiг назвати Терезу
своєю;
Та недовгою була радiсть взаємного почуття: одноï ночi
коханцiв схопила зграя
шпигунiв. Поема втiх скiнчилася, починається поема мук.
Бiльша частина твору Байрона опис нестримного бiгу коня, у зображеннi'
якого поет досягає захоплюючого драматичного ефекту:
…кiнь побiг.
Що так би й водопад не змiг.
Вперед, вперед! Скажений рух, Куди не бачив я нiчого…
Вiд бiгу дикого, прудкого
У мене в грудях сперло дух…
Мов на крилах вiтру годованець степiв з прив'язаним вершником промчали
мiсто, i села, i поля, помчали безкраïми степами, зустрiчаючи де-не-
де зубчастi стiни фортець, збудованих колись проти татарськоï орди.
I знову:
Вперед, вперед!..
Неначе в нiч морозну, свiтлу,
На небi метеор мiж зiр,
Так ми черкаємо простiр…
Той шалений бiг коня повiк не змiг забути Мазепа. I образу зухвалих
гайдукiв не забув: повернувся у тi мiсця з десятком тисяч верхових i
помстився , вщент розгромивши графський замок.
I хоча та жахлива подорож проклала Мазепi шлях до трону, до гетьманства,
вiн готовий був вiддати Украïну, щоб
…знову тiльки пажем буть
Отим щасливим паничем
Iз нiжним серцем та мечем.