Пунктуацiя вiдособлених членiв речення

У старших класах iде iнтенсивний мовний розвиток учнiв, i цьому
сприяє мова шкiльних пiдручникiв . Це мова науки, основними рисами
якого є точнiсть слова й логiчнiсть думки, послiдовнiсть
ïï викладу, iнформативна насиченiсть речень при невеликому
обсязi тексту — “стисла повнота”, що досягається
використанням таких засобiв мови, i насамперед синтаксичних, якi
дозволяють коротко передавати базовi змiсти.
Складнi синтаксичнi конструкцiï iз простими частинами, ускладненими
означальними, дiєприкметниковими, приєднувальними й iншими
зворотами, часто зустрiчаються в науковому стилi мовлення, що активно
освоюють старшокласники, оскiльки у своïй навчальнiй дiяльностi
вони й вiдтворюють наукову iнформацiю, переказуючи змiст статей, i
виражають “своï” думки (у творi, наприклад),
наслiдувати мови науки
На листi складнi синтаксичнi структури треба оформити без пунктуацiйних
помилок, однак пiдготовка, отримана в VIII — IX класах, для цього
недостатня. Загальновiдомо, що старшокласники iз працею видiляють
граматичнi основи в складних синтаксичних конструкцiях, особливо якщо
вони вираженi вторинними морфологiчними засобами, погано вiдрiзняють
неузгоджене визначення вiд додатка, утрудняються у визначеннi границь
розповсюджених вiдособлених членiв речення й, не знаючи багатьох
пунктуацiйних правил про вiдокремлення й невiдокремлення, ставлять
роздiловi знаки “по iнтуïцiï”.
Для формування пунктуацiйних умiнь, що вiдповiдають рiвню наукового
мовлення, необхiдно розширити й усталити знання старшокласникiв по
синтаксисi (про додатки, про пояснювальнi й приєднувальнi члени
речення, про неузгодженi визначення, про умови вiдокремлення) i по
пунктуацiï (про вiдокремлення погоджених i неузгоджених визначень
при великому значеннєвому навантаженнi й, навпаки, про
невiдокремлення обставин i визначень при вiдсутностi умов вiдокремлення
в реченнi, про факультативне вiдокремлення доповнень i iн.).
На нашу думку, цю тему необхiдно вiдпрацьовувати пiсля вивчення теми
“Пунктуацiя в реченнях з порiвняльними зворотами”, оскiльки
вiдокремлення або невiдокремлення деяких другорядних членiв речення, як
i порiвняльних зворотiв, залежить насамперед вiд семантичноï
причини — “бажання мовця (пишучого) актуалiзувати
(пiдсилювати) значеннєву значимiсть вiдокремлюється части,
що, у загальнiй семантицi висловлення, а також пояснити, уточнити якусь
частину висловлення” 3 ; значеннєве значення порiвняльних
зворотiв також є однiєï з головних причин ïхнього
вiдокремлення 4 . Крiм того, лiнгвiстична суть деяких правил про
вiдокремлення/невiдокремленнi визначень i додаткiв та ж, що й правил про
порiвняльнi звороти (наприклад, про невiдокремлення визначень, тiсно
зв'язаних за змiстом iз присудком; про вiдокремлення додаткiв, що
включаються в речення сполучником “як”, i iн.). Все це
дозволяє пiд новим кутом зору глянути на схожi синтаксичнi явища,
вiдпрацьовуючи пунктуацiйнi вмiння в реченнях з рiзними осложнителями.
В VIII класi учнi знайомляться з поняттям “вiдокремлення” i
вивчають основнi правила про видiлення роздiловими знаками визначень,
додаткiв, обставин i доповнень. Вiдокремлення розглядається
многоаспектно: вiдзначаються й значеннєвi (додаткова сказуемость,
властивим вiдособленим членам 6 ), i структурнi (порядок слiв,
морфологiчна виразнiсть обумовленого слова й зворотiв, що
вiдокремлюються,), i iнтонацiйнi ознаки. Однак при вiдпрацьовуваннi
iнтонацiйних умiнь варто звернути увагу учнiв на те, що в усному
мовленнi вiдособленi члени не завжди видiляються паузами
Про розбiжнiсть iнтонацiï й пунктуацiï говорили багато
розроблювачiв пунктуацiйноï теорiï й методисти: С. П. Фролов,
С. И. Абакумов, А. Ф. Ломизов, Г. П. Фирсов, Г. И. Млинцiв i iн.
Приведемо слова М. В. Панова: “Росiйська пунктуацiя у своïй
основi фонематична. Наприклад, iснує таке правило: постпозитивнi
дiєприкметниковi звороти видiляються комами. При цьому паузи, що
вiдокремлюють цей зворот, або iнтонацiйнi переломи можуть отсутствовать:
Вiтер, що дув з пiвдня, вiрш. Однак у сильнiй позицiï, при
наявностi вiдносноï тривалостi синтагм, пауза видiляє цей
зворот: Теплий вiтер, що завзято дув з пiвдня, раптово стих. Диерема
(розмежувальний сигнал. — Л. К.) у короткому реченнi
нейтралiзована, але незалежно вiд цього вона позначається
комi” 6 . Продемонструвавши це ще на 2 — 3 прикладах
(Оголошення, написане вiд руки, прочитали все. Велосипеди, узятi
напрокат, нам не придалися. Лист, знайдений у схованцi, вона прочитав
негайно), потренируем учнiв у виявленнi випадкiв розбiжностi
iнтонацiï й пунктуацiï на прикладах речень iз однорiдними
членами, до одному йз яких ставиться вiдокремлюється оборот, що;
iз сильно розповсюдженими вiдособленими членами, iз препозицiєю
додаткiв — тобто у випадках, коли або вiдсутнiсть паузи, або
дихальна пауза, або пауза “не на тiм мiсцi” провокують
пунктуацiйну помилку Завдання 1
Прочитайте речення вголос, виявiть мiсце паузи при вiдокремлюються
оборотах, що, i пiдкреслiть його; зробiть висновок, чи збiгаються
позицiï паузи й комi; позначте позицiï зайвого знака (л/з).
Поставте роздiловi знаки в реченнях II частини
Зразок:
щорозмежовує розповсюдженi групи пiдмета й присудка, але кому тут
ставити не можна — це зайвий знак).
I. 1. Хтось вiдкрив дверi й, намагаючись не скрипiти черевиками, став
пробиратися до книжковоï шафи. 2. Схопивши вудку, Павка смикнув
ïï й, обiрвавши волосiнь, що зачепилася, вискочив на
дорогу (Н. Островський). 3. Драгоценнейшие з каменiв — рубiни
широко представленi в експозицiï скарбiв з Iндiï. 4. Але,
обернувшись через мiнуту, я вже ïï не бачу (И. Бунiн ). 5.
З дерев, обкутаних легким туманом, i з папоротей сипалися великi
бризи. 6. Процесiя перетнула залиту слiпучим сонцем площа й минула
блискаючими хрестами церква (Д. Стейнбек).
II. 1. Iз цих схованих вiд очей садкiв доносився спiв птахiв замкнених у
клiтках i плескiт прохолодноï води струившийся на розпеченi
плити (Д. Стейнбек), 2. Одна iз красивейших рiк Карелiï Вуокса
стрiмко несе своï води мiж скелястих берегiв. 3. Проселочним
шляхом люблю скакати у возi / И поглядом повiльним простромлюючи
ночi тiнь / Зустрiчати по сторонах мрiючи про нiчлiг / Тремтячi
вогнi сумних сiл (М. Ю. Лермонтов). 4. Ми вибралися на галявину
поросшую осокою й мiсцями залиту водою. 5. Молодi тополевi листочки
блищали на сонце й нагрiтi виливали горьковато- солодкий аромат. 6.
У мерехтливiй незайманiй блакитi свiжого снiгу нудився степ i чiткi
синiли бiля стана слiди плутавшего по первопутку зайця (М. Шолохов).
7. Юр'єв монастир занимавший особливе мiсце серед
новгородських монастирiв за давнiх часiв iменувався Лаврою й
вiдiграючи важливу роль у полiтичному й духовному життi Новгорода
було центром християнськоï культури й освiти. 8. Сильний пiвнiчно-
схiдний вiтер мистраль часто викликає в кримських берегiв
осiннi шторми перешкоджаючому лову риби. 9. Поцiлувавши руку
священика старий припав до дверного косяка й у перший раз за увесь
час пiсля звiстки про смерть сина заплакав бурхливо содрогаясь (М.
Шолохов). 10. Найвищу цiннiсть цивiлiзованого суспiльства право на
працю сьогоднi вiдстоюють тисячi безробiтних краïн, що вийшли
на головнi автомагiстралi, Європейського сполучника
Для розумiння пунктуацiйних правил про вiдокремлення/невiдокремленнi
другорядних членiв речення необхiдно розширити й уточнити саме поняття
вiдокремлення, розмежувавши у свiдомостi учнiв його специфiчнi ознаки:
умови (засобу й способи) вiдокремлення й причину вiдокремлення. (Про це,
до речi, переконливо висловлювався М. Т. Баранiв 7 .) В- перших,
вiдзначимо, що загальними умовами вiдокремлення є iнтонацiя,
порядок слiв (постпозицiя або препозицiя звороту, що
вiдокремлюється, або слова стосовно головного слова), ступiнь
поширеностi звороту, що вiдокремлюється, i характер слова, що
пояснюється. Але жодне iз цих умов не є обов'язковим для
всiх випадкiв вiдокремлення, i разом з тим нерiдко в одному випадку
сполучаються кiлька умов вiдокремлення. Крiм загальних умов
вiдокремлення, є й частки: для визначень i додаткiв, наприклад,
морфологiчна виразнiсть i велике значеннєве значення звороту, що
вiдокремлюється, вiддаленiсть визначника вiд слова, що
пояснюється, наявнiсть додаткового обставинного значення. Названi
умови — “це по сутi граматичнi й лексико-граматичнi способи,
засоби вiдокремлення, але не причина його. Причиною вiдокремлення
є бажання мовця (пишучого) актуалiзувати (пiдсилювати)
значеннєву значимiсть” 8 слiв, що вiдокремлюються, у
реченнi. Проiлюструємо учнем причину вiдокремлення в реченнях,
побудованих однаково, але з рiзними вiдособленими визначеннями:
У цьому класичному прикладi причина вiдокремлення — бажання мовця
видiлити слова про статую, звернути увагу слухаючi на те, що в 1-м
випадку це статуя не з дорогоцiнного металу, але iз золотою шпагою, а в
2-м — вся статуя iз золота. Рiзниця бiльша для осиротiлоï
сiм'ï багатого громадянина, що повинна виконати його заповiт! А
умови вiдокремлення в обох цих реченнях однакове: вiдособлене визначення
перебуває пiсля обумовленого слова — iм'я iменника ж.р., ед.
ч., вин. п., виражено дiєприкметниковим зворотом. Далi попросимо
учнiв згадати iншi вiдомi ïм умови вiдокремлення, використовуючи
записанi на дошцi приклади (тут у дужках пiсля кожного приклада наведенi
передбачуванi вiдповiдi учнiв i пояснення вчителя у випадках, не
вивчених або мало вiдпрацьованих в VIII класi, — 2, 3, 4, 9):