Раннiй автопортрет Шевченка
Упродовж свого творчого життя Шевченко створив понад тридцять малярських i графiчних автопортретiв, у яких передав своï думки, почуття, переживання майже за два десятилiття. Автопортрет 1840 року є чудовим заспiвом Шевченка-митця до його творчостi . У травнi 1838 року, пiсля викупу з крiпацтва, Шевченко стає учнем Петербурзькоï академiï мистецтв — одного з найавторитетнiших мистецьких закладiв у Європi. Розглянувши поданi Шевченком малюнки, рада академiï одразу зарахувала обдарованого юнака на навчання до четвертого класу (усiх класiв курсу малювання було шiсть).Роки навчання Тараса в академiï позначенi величезною працелюбнiстю, систематичною самоосвiтою. Юний художник багато й плiдно працював, випереджаючи навчальну програму, три роки поспiль здобував срiбнi медалi за екзаменацiйнi роботи. Водночас Шевченко багато читав, цiкавився iсторiєю своєï батькiвщини та iнших європейських краïн. I, звiсно, писав вiршi. 1840 року з'явилася його перша збiрка — Кобзар.
Саме в перiод духовного й творчого пiднесення Шевченко розпочав роботу над автопортретом, пишучи його до свого дня народження, як це часто робили вихованцi Академiï мистецтв.
Та романтичний автопортрет Тараса Шевченка вирiзнявся серед iнших робiт. У ньому лiричне поєднувалося з драматичним, замрiянiсть — iз тривогою, добросердечнiсть — iз сумом. Ми бачимо зосереджене обличчя молодоï людини. Свiтло вихоплює з пiвтемряви лише обличчя, а все iнше тане в напiвпрозорих тiнях. Звертають на себе увагу схованi в тiнi очi. Шевченко вдається до типового для романтизму прийому — за допомогою свiтла й тiнi пiдкреслює, видiляє те, що передусiм має привернути увагу глядача. Може здатися дивним, що очi — дзеркало душi — художник затiнює. Але погляд очей є пильним, проникливим, сповненим якогось невисловленого запитання.
Ця аж нiяк не юнацька замисленiсть здається дивною на молодому, без жодноï зморшки, обличчi два-дцятишестирiчного Шевченка. Рожевi вуста, нiжна заокругленiсть щiк i пiдборiддя, iдеально чисте чоло — i раптом цей трагiчний погляд… У ньому вiдбилося нелегке життя: сирiтство, приниження, яких Тарас зазнав, коли був крiпаком. Це образ юнака, якого суворi обставини рано зробили дорослим. Милуючись гарним обличчям, окрасою якого є високе, немов виточене з мармуру, чоло, ми не можемо не побачити й iнтуïтивне передчуття нелегкого майбутнього.
Як i iншi малярськi та графiчнi роботи Шевченка, цей раннiй автопортрет зберiгається в Державному музеï Тараса Григоровича Шевченка в Києвi, є окрасою його експозицiï. Дбайливо зiбранi й реставрованi художнi твори Шевченка є гордiстю нашого народу. 18. Вогненна поезiя Кобзаря
З-помiж безлiчi книг, з якими має справу iсторiя свiтовоï лiтератури, поодиноко видiляються тi, що ввiбрали в себе науку вiкiв i мають для народу заповiтне значення.
До таких належить Кобзар — книга, яку украïнський народ поставив на чiльному мiсцi серед успадкованих з минулого нацiональних духовних скарбiв. Дивовижна доля цiєï книги. Поезiï, що входять до неï, складалися на дернистих дорогах життя поета, писалися то в мандрах, то в казематах, соталися при свiтлi бiлих ночей Пiвночi i в пiсках пустель закаспiйських, пiд самотнiм сонцем вигнання. Хоча бiльшiсть поезiй написана поза межами рiдного краю, усюди струменить у них свiтлий образ Днiпра i мрiє синя далеч украïнських степiв. На випадкових аркушах паперу та в захалявних книжечках поетова рука похапцем, крадькома записувала рядки, що стануть дорогими для цiлого народу, донесуть до нього крiзь усi перепони вiчнi слова.
Книга формувалася поступово, рiк за роком, формувало ïï саме поетове життя, i все найiстотнiше iз цього життя, з великого життя украïнського крiпака Тараса Шевченка — вiд його юностi й до останнього подиху — увiбрав у себе цей класичних розмiрiв томик, збiрник поезiй, що його в хвилину творчого осяяння було найменовано Кобзарем. Вiдтодi, впродовж багатьох десятирiч, книга ця буде настiльною для кожного украïнця.
У Кобзарi поет передусiм висловив самого себе, адже вiд першого й до
останнього рядка книга наповнена iндивiдуальним поетовим почуттям. Тут
Шевченкiв темперамент, його щира й беззахисна у своïй вiдкритостi
душа. Тут вистражданi ним думки, пережитi ним кривди, картини його
дитинства i його мова. Тут його розум мислителя, могутнiй iнтелект, що
спрагло дошукується iстини, простежує людське життя i в
конкретнiй долi сестри-крiпачки, i в iсторичнiй долi цiлих народiв. Усе
своє, особисте, iндивiдуально забарвлене. Однак мистецтво здатне
творити диво: внутрiшнiй свiт Тараса Шевченка постав у лiрицi й поемах
Кобзаря в таких художньо-образних виявах, у такiй правдивостi й глибинi
iндивiдуальних переживань, що в них i сам народ упiзнав свою душу,
прочитав свою iсторiю, зазирнув у своє майбутнє .
Найгострiшi суспiльнi драми й найтоншi нюанси iнтимного почуття, гнiвний бiль неволi, хвилини розпачу, жалi понiвеченого життя, голос потоптаноï та пробудженоï людськоï гiдностi, сила непокори, що не раз переходить у прокляття, у вибухи прометеïвського титанiзму, — все скипiлося в художню цiлiснiсть книги-сповiдi, вiд початку й до кiнця перейнятоï вогнем поетового почуття:
- Я так ïï, я так люблю
- Мою Украïну убогу,
- Що проклену святого
- Бога, За неï душу погублю!
