Романтичний характер ранньоï творчостi Тараса Шевченка

Лiто 1840 року було вирiшальним у життi Тараса Шевченка. Вийшла його
перша книжка поезiй — Кобзар. Критичнi вiдгуки були рiзними,
ïх було багато, та всi вони зiйшлись на визнаннi великого
поетичного хисту Шевчен-. ка. I справдi, навiть першi його романтичнi
поеми Тополя, Причинна, Тарасова нiч — це чудовi, художньо
довершенi твори .

Причинна i Тополя. Двi трагiчнi дiвочi долi. Дiвчину-сироту розлучили
чужi люди з коханим, i вона стала причинною. У страшну буряну нiч
блукає вона бiля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря
душевна, що позбавляє дiвчину розуму, зiставляється з бурею
над нiчним Днiпром. Особливiстю раннiх романтичних творiв Шевченка
є те, що образи ïхнi сягають своïм корiнням у глибини
народноï творчостi . Навiть фантастичнi образи русалок вiдтворенi
так, як уявляв ïх народ: це покритки та дiти покриток, якi були на
землi скривдженi людьми. А тема вiрного, єдиного на все життя
великого кохання — основна в украïнському фольклорi. Не може
жити без милого дiвчина, та й козак, впiзнавши в мертвiй, залоскотанiи
русалками дiвчинi свою кохану, у вiдчаï розбиває собi голову
об дуб.

Одинока тополя, що росте в широкому полi… Це одинока жiноча доля,
яку гне вiтер до самого долу. Дiвчина знає, що не навчиться бiльше
ïï серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих
степах. I перетворюється вона на тополю, щоб не виходити замiж за
нелюба.

• Не вернулася додому.
• Не дiждала пари
• Стоïть, тонка та висока,
• До самоï хмари .

Реальнi картини козацькоï вольницi, повстань украïнського народу проти польських поневолювачiв знайшли романтичне оспiвування в поемах Тарасова нiч, Гамалiя , Гайдамаки. Шевченко створює романтичнi, яскравi образи легендарних ватажкiв народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залiзняка, Ґонти. Як i в романтичних поемах про жiночу долю, авторська оцiнка подiй повнiстю збiгається з народною. Матерiали його поем — це спогади старих людей, зокрема дiда Iвана, ще живих гайдамакiв, пiснi кобзарiв. Раннiй романтичнiй творчостi Шевченка, нарiвнi з фантастичною таємничiстю, притаманна i висока народнiсть, правдивiсть, iнтерес до iсторiï рiдного краю. Образ народного спiвця ми зустрiчаємо в багатьох поемах Шевченка: Перебендя, Гайдамаки, Катерина та iнших. У поемi Перебендя перед нами — постать кобзаря, наскрiзь реальна, живцем пихоплена з дiйсного украïнського життя. Вiн — бiдний сiромаха, що ночує попiдтинню, сирота, що не має хати. Живе тiльки пiснею, нiчим не журиться. Спiває скрiзь, де тiльки збираються люди. У пiснях Ного i радiсть, i смуток, вони на кожний випадок життя. У степу на могилi спiває кобзар, i слухач його — тiльки вiтер у полi. Бо спiває вiн пня себе у хвилини високого Божого натхнення. Це великий митець, нкий чує все: i що вiтер говорить, i про що спiває море. Вiн самотнiй, нi- завжди зрозумiлий людям.

Логiчним продовженням цього образу є образ кобзаря Волоха н поемi
Гайдамаки. Це пiсенна душа гайдамакiв. Своïми пiснями пiн веде
ïх бiй.

• Цю нiч погуляєм,
• Ляхiв погойдаєм,
• Та так погуляєм,
• Що аж пекло засмiється,
• Земля затрясеться.
• Небо запалає…

Участь кобзарiв у повстаннi — iсторичний факт. Вони проходили кривавими шляхами разом з повсталим народом. Кобзар Волох — це вдожнє втiлення козацькоï вольницi, героïзму i завзяття, козацького i мiху, дотепу й жарту. Зовсiм iнша роль образу кобзаря в поемi Катерина. Вiн з'явиться в останнiй частинi поеми. Цим образом письменник про-iонжує бiографiю Iвася. Хлопчик стає поводирем кобзаря. Мабуть, кобзар зумiє iсторiю Iвася розповiсти людям. Вона стане однiєю з його пiсень, i доля сироти, його нещасноï матерi Катерини схвилює не одне серце.

Тарас Шевченко пiднiс образ кобзаря до символу. Вiн виразник
нацiонального болю Украïни, захисник знедолених i глашатай волi та
незалежностi рiдного краю.