Романтичний характер ранньоï творчостi Тараса Шевченка

Т. Г. Шевченко основоположник новоï украïнськоï
лiтератури. Його слово було ознакою нацiонального вiдродження,
утвердженням украïнськоï нацiï, ïï надiєю
на кращi часи. Рання творчiсть Т. Шевченка має виразний
романтичний характер. Починає поет з традицiйного романтичного
жанру балади (Причинна). Поет звертається у нiй до нацiонального
свiту, зображуючи певнi побутовi особливостi, повiря, нацiональнi образи-
символи, що творять збiрний образ Украïни, ïï земноï
краси (червона калина, зелений явiр, верби високi, понад Днiпром високi
могили). Днiпро як велична рiка його Украïни i пiсня як одна з
ïï (як i Шевченкових) найбiльших духовних святинь це тi образи-
символи, що обєднують баладу Причинна в єдине цiле.
В основi сюжету лежать народнопоетичнi перекази про перетворення дiвчини
на причинну, бо так ворожка поробила. Драматизм розповiдi про долю дiвчини-
сироти, яку русалки залоскотали, пiдсилюється сценою самогубства
парубка. Сила його почуття спiвмiрна високостi почувань його
коханоï, але й у свiтi, де панують чужi люди, такi духовно багатi
особистостi не можуть почуватися щасливими.
Незвичайна ситуацiя, драматично напружений сюжет, протистояння двох
свiтiв (реального i фантастичного) характеризують i баладу Тополя.
Реалiстичний сюжет вiддання дiвчини за нелюба романтизується за
допомогою вiдповiдних композицiйних прийомiв (чари, ворожiння) та
народнопiсенних засобiв. Зокрема, символу перетворення дiвчини на тополю
(Зiлля дива наробило тополею стала). Варто сказати, що й сам текст
Тополi звучить як один iз варiантiв народноï лiричноï пiснi
таким органiчним був народнопiсенний елемент для Шевченкового поетичного
свiту. Якщо в баладах романтизованi образи й ситуацiï постають на
грунтi використання народнопiсенних джерел, то основою змалювання
дiйсностi у поемах Гамалiя i Гайдамаки послужив героïчний
украïнський епос (думи , iсторичнi пiснi, перекази, лiтописи).
Змальовуючи збiрний образ запорожцiв, що вирушають з Великого Лугу у
Скутар визволяти своïх побратимiв, козакiв-бранцiв, Т. Шевченко
загострює увагу на проблемi взаємин колективу i особистостi,
даючи узагальнений образ козацького ватажка Гамалiï.
Iдеалiзуючи волелюбнiсть повсталого народу, мужнiсть його ватажкiв, Т.
Шевченко звертається до традицiйних романтичних прийомiв
реалiзацiï свого задуму, Драматично наснажений конфлiкт, незвичайнi
ситуацiï, неординарнi героïчнi постатi, сповненi сильних
пристрастей i почуттiв, пiдкреслена гiперболiзацiя у вчинках дiйових
осiб, вiдповiдний авторський коментар все це сприяє глибинному
вiдображенню проблеми, складностi зображуваних подiй.