Шануймо пам'ять предкiв!
Весь под ногами шар земной.Живу. Дышу. Пою. Но в памятиОзираючись на тi
всегда со мной Погибшие в бою. С. Щипачев
далекi страшнi часи, ми, громадяни сучасноï незалежноï
держави, повиннi радiти, шо справилась мрiя наших пращурiв, за яку
вони проливали свою кров i вiддавали душу. Слiд сказати про трагiчну
долю свiдомоï iнтелiгенцiï: письменникiв, вчителiв, лiкарiв,
якi через своï гуманiстичнi переконання були засудженi на тяжкi
роки заслань, де бiльшiсть з них закiнчила своє життя в тяжких
муках i стражданнях, але не зломилася морально. I цi репресiï
продовжувалися роками. Навiть у тяжкi роки вiйни жахлива фабрика смертi
не припинила своєï дiяльностi. Зайвим, напевно, буде
нагадувати про подiï страшного голодомору 19321933 рокiв, коли
так званий батько слов'янських народiв, втомившись боротися з бажанням
незалежностi наших громадян, втiлив у життя нелюдську програму
своєï хворобливоï уяви. Скiльки людей нашоï
багатостраждальноï краïни загинули з легкоï руки
безжального тирана, ката украïнського народу, який невпинно
глузливо стверджував, що жить стало лучше, жить стало веселей. За перiод
з 1932 по 1933 рiк населення нашоï краïни зменшилося
приблизно на двадцять мiльйонiв. Двадцять мiльйонiв нi в чому не винних
людей загинули жахливою тваринною смертю. Я вважаю, що якщо вже ми
народилися в цiй краïнi, колись великiй i могутнiй, а зараз
спустошенiй i знекровленiй, то ми не маємо нiякого права бути
байдужими до неï та ïï тяжкоï долi, дурити i знову
ображати ïï, i так вже ображену. Ми повиннi разом, цiлою
нацiєю показати всiм, чого варта Украïна i наша любов до
неï. I я впевнена, що всi разом ми здiйснимо таку бажану мрiю. I
зробимо це на честь наших загиблих предкiв.
