Шкiльний твiр роздум на тему: Пстрикiвський розпис

С. Спiвуча, чутлива душа украïнського народу найяскравiше
вiдбивається у мистецтвi народного розпису. Хати розписували там,
де вони були вибiленi, готовi до розпису. У Карпатах та на Полiссi
такого не зустрiнеш — там хати рубленi з дерева, тому й нема на
чому писати. А ось Хмельниччина, Катеринослав-iцина, Полтавщина —
тут мистецтво розпису хат розквiтло багатим цвiтом. А ще цiкаво, що
розписи навiть сусiднiх сiл вiдрiзнялися, мали якiсь особливостi сумiшi
фарб, манери писання квiток, дерев тварин. Крiм того, украïнець
просто не мiг не розмалювати все навколо себе, весь свiт зробити
цiкавим, яскравим, сонячним. Усюди розмальовували дерев'яний посуд
— тарiлки, кухлi, меблi — мисники, полицi, весiльнi скринi,
вози, сани, кiнськi дуги, малювали на паперi. Петрикiвська майстриня
Тетяна Пата розмальовувала навiть барабани прялок!
Село Петрикiвка, в якому малювала майстриня, вiдоме всьому свiтовi.
Релiктове село , в якому збереглися майже всi види декоративно-
прикладноï творчостi . Тут займалися усiма видами розпису, мiсцевi
народнi художники малювали олiйними фарбами чудовi народнi картинки
— такi можна побачити тiльки у музеях та альбомах старовинного
мистецтва. А тут своє, народне, живе! Весiлля, Наталка-Полтавка,
Москаль-чарiвник, Цигани, Побачення бiля криницi… Ранiше такi
картинки прикрашали кожну селянську хату.
Цiлими лантухами виносили петрикiвчани на ринок своï яскравi
мальовки на паперi, особливо перед великими святами, коли бiлять хати.
Усi кольори райдуги трiпотять на цих чарiвних папiрцях — квiти,
орнаментальнi фризи, довгi зубчастi лиштви для оздоблення поперечних
дощок стелi. Хати жителiв Петрикiвки — музей народного мистецтва,
який живе своïм життям. Розмаïття квiтiв, ягiд, листочкiв
захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. Мов у райському садку
сидиш — нащо кудись йти? Петрикiвцi привчають дiтей до малювання
змалку, передаючи своï особливi технiчнi засоби, секрети малювання.
Майстриня Параска Павленко малою малювала зеленi листочки й стебла,
ïï старша сестра Вiра — квiти, менша, Галя, писала синi
ягоди винограду. В ïхнiй сiм'ï малювали всi. Фарби купували
або готували самостiйно. Коли не залишалося купованоï зеленоï
фарби, робили ïï з молодого зеленого жита. Розтирали його, сiк
розмiшували з жовтком то й дiставали гарну зелену фарбу. Саморобна
яєчна темпера була основою фарб петрикiвчан.
А яке ж цiкаве приладдя для розпису! Пензлики роблять самi майстри з
котячого хутра, вистриженого з грудей. Рослиннi орнаменти легко лягають
на бiлий папiр. Життєрадiснi, лагiднi петрикiвськi розписи милують
зiр, дарують життю яскравiсть. Мазки кладуть не щiльно, мiж ними
має проглядати бiле тло, тодi розпис буде мережаний, прозорий,
легкий. Фарби беруть чистi, нiколи не змiшують — синя, червона,
малинова, зелена, жовта… Ритмiчнi мазки формують тiльця пташок,
передають вiдчуття польоту, рухи крилець, навiть повiтря навколо.
Колорит петрикiвських творiв завжди чистий, прозорий, нiби освiтлений
променями сонця. В кожноï петрикiвськоï майстринi своï
улюбленi сюжети. У Надiï Бiлокiнь — цибульки, двоколiрнi
яблучка, кетяги калини, ґрона вино-граду. У Параски Павленко
— пташки, квiти… Дивлячись на твори петрикiвського розпису,
не перестаєш захоплюватися життєдайними силами
украïнського народу, його невгамовним потягом до творчостi й краси.