Сльози — перли ЛИС I ДРОЗД

Iшов Кабан у Киïв на ярмарок. Аж назустрiч йому Вовк.
Кабане, Кабане, куди йдеш?
У Киïв на ярмарок.
Вiзьми й мене з собою.
Ходiмо, куме.
Iшли, йшли, аж назустрiч ïм Лис.
Кабане, Кабане, куди йдеш?
У Киïв на ярмарок.
Вiзьми й мене з собою.
Ходiмо, куме.
Iшли вони, йшли, аж назустрiч ïм Заєць.
Кабане, Кабане, куди йдеш?
У Киïв на ярмарок.
Вiзьми й мене з собою.
Ходiмо, братику.
Ось вони всi йдуть. Iшли, йшли, аж уночi наскочили на яму, глибоку та
широку. Кабан скочив не перескочив, а за ним i всi iншi поскакали i всi
разом у яму попадали. Що робити, треба ночувати. Зголоднiли вони, а
вилiзти нема куди, ïсти нема чого. От Лис i надумав.
Нумо, каже, пiснi спiвати. Хто найтоншим голосом потягне, того ми й
зïмо.
От вони й затягли. Вовк, звiсно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше:
о-о-о! Лис ще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсiм тоненько запищав: i-i-i!
Кинулися всi на бiдолашного Зайчика, розiрвали його та й зïли. Та
що там ïм iз того Зайця за наïдок? Ще не розвиднiлось як слiд,
а вони вже знов такi голоднi, що ледве дихають.
Знов Лис загадує:
Нумо пiснi спiвати. Хто найгрубшим голосом потягне, того ми зïмо.
Почали спiвати. Хотiв Вовк тонесенько затягнути, та як завиє
грубо: у-у-у! Тут всi кинулись на нього та й роздерли.
Лишилося ïх двоє: Кабан i Лис. Подiлилися вони вовковим
мясом. Кабан швидко зïв свою частину, а Лис трошки зïв, а
решту сховав пiд себе. Минув день, минув другий. Кабан голодний, нема
чого ïсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку
мясо та й ïсть.
Що це ти, кумочку, ïси? питає його Кабан.
Ой, кумочку, зiтхає Лис. Що маю робити?! Свою власну кров пю з
великого холоду. Зроби й ти так само. Прокуси собi груди та й висмоктуй
помалу свою кров, то побачиш, що й тобi легше стане.
Послухав дурний Кабан. Кликами розпоров собi груди, та поки дiйшов до
того, щоб напитися своєï кровi, то увесь кровю пiдплив та й
помер. От Лис тодi й кинувся на його мясо i ще кiлька днiв мав що
ïсти. Та далi не стало й кабанячого мяса. Сидить Лис у ямi, й знов
йому голод допiкає. А над тiєю ямою стояло дерево, а на
деревi Дрозд гнiздо вє.
Дивиться Лис на нього з ями, а далi почав промовляти:
Дрозде, Дрозде, що ти робиш?
Гнiздо вю.
Нащо тобi гнiздо?
Яєць нанесу.
Нащо тобi яйця?
Дiтей виведу.
Дрозде, Дрозде, коли ти мене з цiєï ями не визволиш, то я
твоïх дiтей зïм.
Не ïж, Лисику, зараз тебе визволю, просить Дрозд.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От
вiн щодуху полетiв лiсом, почав збирати палички, гiллячки та все в яму
кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих паличках iз ями вилiз. Думав
Дрозд, що вiн пiде собi геть, та де тобi! Лис лiг пiд Дроздовим деревом
та й говорить:
Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?
Вивiв.
Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоïх дiтей поïм.
Не ïж, Лисику, я вже тебе нагодую. Дрозд горює, Дрозд
нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далi надумав i каже Лисовi:
Ходiмо зо мною!
Вийшли вони з лiсу, а попiд лiсом польова дорiжка йде.
Лягай тут у жито, каже Дрозд Лисовi, а я буду мiркувати, чим тебе
нагодувати.
Бачить Дрозд, дорiжкою баба йде, чоловiковi в поле обiдати несе. Скочив
Дрозд у калюжку, в водi обмочився, в пiску забруднився та бiгає по
дорiжцi, пурхає сюди й туди, немов зовсiм лiтати не може. Бачить
баба, пташина мокра та немiчна.
Дай, думає,зловлю оцю пташину, принесу додому, буде забавка для
дiтей.
Пiдбiгла трохи за Дроздом вiн бiжить, пурхає, а не летить. От вона
поставила кошик з горшками на дорiжцi, а сама давай Дрозда ловити. А
Дрозд то пiдбiгає, то пiдлiтає, та все далi та далi, а баба
все за ним та за ним. Нарештi, бачачи, що вона вiдбiгла вже досить
далеко вiд свого кошика, вiн знявся вгору та й полетiв. Баба тiльки
рукою махнула та й вертає назад до кошика. Та ба! Там застала
добрий празник. Поки вона бiгала за Дроздом, Лис тим часом вискочив з
жита та до горшкiв. Повиïдав усе чисто, решту порозливав, а сам
утiк.
Сидить Дрозд на деревi та й вє гнiздо, аж тут зирк, а Лис пiд
деревом.
Дрозде, Дрозде, говорить Лис, чи вивiв ти мене з ями?
Вивiв, Лисику. А нагодував ти мене?
Нагодував.
Ну, тепер же напоï мене, а то я твоïх дiтей поïм.
Не ïж, Лисику, я тебе напою.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоïти. Далi надумав та й каже Лисовi:
Ходiмо зо мною!
Вийшли з лiсу знов на ту саму польову дорiжку.
Лягай тут у жито, каже Дрозд Лисовi, а я буду мiркувати, чим тебе
напоïти.
Бачить Дрозд, а дорiжкою чоловiк ïде, бочку води везе капусту
поливати. Пiдлетiв Дрозд, сiв коневi на голову та й клює.
А тю! крикнув чоловiк та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув,
а чоловiк луснув батогом коня по головi. Мов нiчого й не було, сiв собi
Дрозд на другого коня та й клює його в голову. Знов замахнувся
чоловiк i знов луснув коня по головi. Розлютився чоловiк на Дрозда. От
капосна пташина! думає собi. I чого вона привязалася! Дрозд тим
часом сiв на бочку з водою та й клює собi.
Чекай же ти, думає чоловiк та несподiвано як вихопить ручицю з
воза, як лусне по бочцi! Дрозда не вцiлив, а бочка вiд важкого удару
похитнулася та й гепнула з воза на землю, i вся вода з неï вилилася
та й потекла здоровою рiчкою по дорозi. Вискочив Лис iз жита, напився
доволi, а чоловiк, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку й поïхав
додому.
Сидить Дрозд на деревi та й вє собi гнiздо, аж тут зирк, а Лис
знов пiд деревом.
Дрозде, Дрозде, вивiв ти мене з ями?
Вивiв.
Нагодував ти мене?
Нагодував.
Напоïв ти мене?
Напоïв.
Ну, а тепер посмiши ти мене, а то я, ïй-богу, твоïх дiтей
живцем поïм.
Не ïж, Лисику, я тебе посмiшу.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса посмiшити, а
далi каже:
Ходiмо зо мною.
Вийшли з лiсу знов на польову дорiжку, Лис засiв у житi та й жде. Аж ось
ïде дорогою той самий чоловiк, що ïхав з водою: сам сидить
спереду, а ззаду сидить його синок з паличкою в руцi. Пiдлетiв Дрозд,
сiв на плече чоловiковi та й клює.
Ой, тату, каже хлопець, на вас птах сидить! Не ворушiться, я його вбю.
Ще старий не встиг гаразд розслухати, що син каже, а хлопець як замахне
паличкою лусь батька по плечу! Дрозд тiльки фуркнув, а за хвилину сiв на
друге плече чоловiковi. Знов розмахнувся хлопець i ще дужче влучив
батька по плечу.
Ой, сину, що це ти робиш? крикнув батько.
Цитьте, тату! Якась пташка все сiдає на вашi плечi, я ïï
повинен зловити.
То лови, а не бий! з болю кричить батько.
Полiтав, полiтав Дрозд та й сiв старому на голову та й клює його
соломяний бриль, немов тут йому й мiсце. Махнув хлопець долонею, щоб
його спiймати, фуркнув Дрозд. Сiв удруге, знов хлопець на нього
намiрився рукою знову даремно.
Чекай же ти, бiсова птиця! Вже я тебе почастую! подумав хлопець. I коли
Дрозд утретє сiв на батькову голову, вiн, не тямлячи гаразд, що
робить, як замахне палицею, як трiсне старого по головi, аж тому свiт
замакiтрився. Дрозд фуркнув i полетiв собi геть. А Лис, сидячи в житi,
дивився на це все i аж за живiт держався зо смiху над Дроздовими
штуками. Бачить Дрозд, що Лис такий радий, i вiльнiше зiтхнув.
Ну, думає, тепер, мабуть, дасть менi спокiй, не буде моïм
дiтям загрожувати.
Та ледве вiн знову взявся мостити своє гнiздо, аж зирк, Лис уже
знов пiд деревом.
Дрозде, Дрозде, мовить Лис, вивiв ти мене з ями?
Вивiв.
Нагодував ти мене?
Нагодував.
Напоïв ти мене?
Напоïв.
Розсмiшив ти мене?
Розсмiшив.
Ну, а тепер ще мене настраши, бо iнакше я твоïх дiтей поïм.
Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а
далi й каже:
Що ж маю робити? Ходiмо зо мною, я тебе настрашу.
Веде Дрозд Лиса попiд лiсом дорогою на велике пасовисько. Там паслася
велика череда овець. Пастухи сидiли в куренi, а пси бiгали навколо
череди, пильнували овець. Став Лис здалека, край лiсу, побачивши псiв,
не хоче йти далi.
Що, Лисику, страшно? питає Дрозд.
Нi, не страшно, каже Лис, а тiльки я втомився, не хочу йти далi.
Як же я тебе настрашу, коли ти не хочеш далi йти? питає Дрозд.
Як знаєш, мовить Лис, але знай, що коли не настрашиш, то я
твоïх дiтей з кiстками зïм.
Добре, каже Дрозд, лягай же ти ось тут у жито i дивись, що я буду
робити. А коли тобi стане страшно, то гукни менi, щоб я перестав.
Полетiв Дрозд, сiв собi на землi перед псами та й дряпає землю
лапками. Кинулися пси до нього, вiн пiдлетiв та зараз же сiв знову
недалеко од того мiсця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис дивиться, що
з того буде, а того й не бачить, що пси пiдходять все ближче та ближче.
Далi Дрозд зривається з землi й, одним крилом махаючи, мов
скалiчений, починає летiти просто до Лиса. Пси за ним.
Бачить Лис, що бiда, як схопиться з мiсця, як крикне до Дрозда: Ну що ж
ти, дурню! Ти й справдi псiв на мене ведеш?
Тут його пси побачили та як кинуться за ним. Ледве Лис здужав пробiгти
декiлька крокiв, як пси наздогнали його й роздерли.