Тарас Григорович Шевченко (1814-1861)
“Я не знаю iншого поета, який би так повноВiкентiй Вересаєв
поєднав у собi поета нацiонального i поета народного, як Шевченко
. …З самоï гущi народноï встає великий
нацiональний поет Украïни Тарас Григорович Шевченко , який повно
вiдбив i в творчостi своïй, i в страдницькому життi, i навiть у
зовнiшностi свою прекрасну, багатостраждальну Украïну. Безстрашна
революцiйнiсть, запорiзька жадоба волi, залiзна впертiсть, зосереджений
гнiв i велика любов, славне минуле в боротьбi з гнобителями, лукавий
гумор, незрiвнянна музика украïнськоï мови, запах квiтучих
вишневих садiв, пiрамiдальнi тополi над бiлими хатами все це в
поезiï Шевченка. Любити Шевченка — любити Украïну.
Любити Украïну любити Шевченка!”
Цi рядки росiйського письменника Вiкентiя Вересаєва лучно i точно
характеризують постать Великого Кобзаря i його значимiсть для
Украïни. Про Шевченка багато сказано, але його творчiсть i надалi
продовжують дослiджувати, оскiльки феномен митця i досi не розкрито.
Велич Кобзаря у величi всiєï Украïни i в особистiй долi
кожного украïнця. Шевченко приходить до кожного з нас по-рiзному: у
рiзному вiцi, за рiзних обставин. Кожний сам вiдкриває для себе
Шевченка, який символiзує душу украïнського народу i його
гiднiсть. Багатогранний талант Т. Г. Шевченка поета, прозаïка,
драматурга i художника найбiльш повно виявився в поезiï, хоча вiн
був професiйним художником, а поетом за покликанням:
Странное, однако ж, ато всемогущее призвание. Я хорошо знал,(Дневник. 1 июля 1857 г.)
что живопись моя будущая профессия, мой насущний хлеб. И вместо того
чтобьi изучить ее глубокие таинства, и еще под руководством такого
учителя, каков бьiл бессмертньïй Брюллов, я сочинял стихи, за
которьiе мне никто ни гроша не заплатил и которьiе, наконец, лишили меня
свободи, и которьiе, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я
все-таки втихомолку кропаю
Генiй Шевченка полягає якраз у тому, що все своє життя вiн
був собою. Право залишатись особистiстю за будь-яких обставин майбутнiй
поет виборював з дитинства. Рано осиротiвши (коли Тарасу було вiсiм
рокiв, померла його мати, а через пiвтора роки i батько), хлопець пiшов
наймитувати до малярiв-дякiв, невдовзi став козачком пана
Енгельгардта. Восени 1829 р. Тарас Шевченко разом з iншими слугами
потрапляє до Вiльно. За визначенням дослiдникiв, у цей перiод вiн
мiг брати уроки малювання у досвiдченого художника, i можливо, у
професора Вiденського унiверситету Яна Рустема. Пiсля переïзду
пана до Петербурга, туди, разом з iншою челяддю, у 1831 р.
прибуває i Шевченко. А через два роки його було вiддано в навчання
до живописних справ цехового майстра Ширяєва. I влiтку 1835 р.
Тарас, малюючи з натури скульптури в Лiтньому раду, познайомився з
молодим украïнським художником Iваном Сошенком. Завдяки
клопотанням Сошенка Ширяєв вiдпустив Шевченка на мiсяць для
вдосконалення в малярствi. Цей дозвiл дав Тарасовi могу вiдвiдувати
класи Петербурзькоï Академiï мистецтв у позарочний час. У 1836
р. молодий художник виконав малюнок за темою, яка була оголошена для
конкурсу на одержання золотоï медалi. Годi ж з iнiцiативи I.
Сошенка та В. Григоровича (конференц-секретаря Академiï) Шевченку
було дозволено вiдвiдувати навчальнi класи Товариства заохочення
художникiв. Сошенко познайомив Тараса зi своïми близькими друзями,
учнями Академiï мистецтв А. Мокрицьким, П. Петровським, Г.
Михайловим. Завдяки А. Мокрицькому Шевченко ще до визволення з крiпацтва
познайомився з К. Брюловим i неодноразово бував у нього в майстернi.
Позитивний вплив на молодого художника мала дружба з Євгеном
Гребiнкою, який не лише допомагав юнаковi матерiально, а й знайомив з
лiтераторами столицi. У цi ж роки Шевченко наполегливо опановував i
поетичну майстернiсть. Iз численних спроб пера цього перiоду до нас
дiйшла тiльки балада Причинна. Навеснi 1837 p. К. П. Брюллов зайнявся
справою викупу Шевченка з крiпацтва, залучивши до цього Жуковського,
якому сподобались вiршi молодого поета. У клопотаннях про викуп Шевченка
взяли часть композитор М. Вiєльгорський i художник О. Венецiанов.
Ця видатна подiя в життi майбутнього митця сталася 22 квiтня 1838 р..
Вiдтодi основним у його життi стало навчання в Академiï мистецтв. У
листi до брата Микити вiд 15 листопада 1839 р. Тарас зазначить:
Учуся малювати, заробляю… нiкому не кланяюсь i нiкогоНавчаючись малярству, Шевченко слухав лекцiï з
не боюсь, окрiм Бога, велике щастя бути вiльним….
загальних предметiв — фiзiологiï, фiзики, зоологiï,
французькоï мови. Невимовною тугою за Украïною сповненi його
листи до рiдних. Звертаючись до брата Микити, Тарас просив писати рiдною
мовою, щоб хоч на паперi бути ближчим до домiвки. У цей перiод, за
визначенням Євгена Маланюка, i свiдомiсть його, i його творчiсть
являють рiдкий в iсторiï культури приклад органiчного, суцiльного
зростання особистостi i ïï свiтогляду вверх1. Це зростання
простежується у найвищому виявi свiтогляду Тараса Шевченка його
лiтературнiй творчостi, перiодизацiю якоï вперше
обґрунтував Iван Франко , подiливши ïï на чотири
перiоди:
1) рання творчiс ть (1838-1843); 2) життя iНаприкiнцi 1839 року Є. Гребiнка познайомив Шевченка
поетична творчiсть перiоду Трьох лiт (1843-1847); 3) життя i поетична
творчiсть перiоду заслання (1847-1857); 4) останнi роки життя i
поетичноï творчостi (1857-1861).
зi своïм земляком помiщиком П. Мартосом. Працюючи над портретом
Мартоса, Шевченко повiдав помiщиковi про своï поетичнi спроби. Той
змiг оцiнити обдарування Тараса, i згодом, разом з Гребiнкою, сприяв
виданню творiв молодого поета. До збiрки пiд назвою Кобзар, виданоï
у травнi 1840 року, увiйшли вiсiм творiв: Думи моï, думи,
моï…, Перебендя, Катерина, Тополя, Думка (Нащо менi чорнi
брови…), До Основ'яненка, Iван Пiдкова i Тарасова нiч. Суспiльнi
кола царськоï Росiï по-рiзному сприйняли появу збiрки.
Одностайнiсть критикiв виявилась тiльки в одному вихiд Кобзаря було
визнано епохальним явищем. Усi сiм рецензiй (п'ять журнальних i двi
газетнi) наголошували на великому поетичному талантi автора. Проте
точилися суперечки про мову творiв. Три видання негативно висловились
про украïнську мову, якою були написанi твори , як про вiдмерлу
говiрку. Журнали Современник, Отечественньïе записки i Маяк
вiдзначили позитивне значення мови автора, яка йде вiд його серця.
Эти стихотворения принесли бьi честь любому имени во всякойБiльшiсть сучасникiв Шевченка iз захопленням сприйняли
литературе… Мьi увереньï, что не только Украйна, но и мать
ее, великая Россия, примет, как детей своих разумньïх, цветистьiх
деток любезного нашего кобзаря.
вихiд Кобзаря. А в 1841 роцi Є. Гребiнка видав альманах Ластiвка,
куди увiйшли ще п'ять творiв Тараса Шевченка. Усi надрукованi твори
довели великий поетичний талант Шевченка i його здатнiсть до жанрового
розмаïття у поєднаннi двох творчих методiв — реалiзму
та романтизму.
