Твiр на вiльну тему: Гомер з Украïни

Стояв теплий зорепадний серпень. До златоглавого Києва прибували
гостi з багатьох європейських краïн, щоб узяти участь у
Третьому археологiчному з'ïздi. Всi з нетерпiнням чекали
урочистоï частини, на якiй має виступати зовсiм незнаний для
європейцiв Гомер столiття, Боян доби, сучасний Нестор, рапсод
Украïни… Кожному нетерпеливилося, коли ж нарештi
завiтає останнiй з могiкан, як образно називали Остапа Вересая.
Гостi хотiли почути душу й тугу спiвочого народу на берегах Днiпра,
освятитися духом неспокiйних епох цiєï
багатостраждальноï землi.
Одне тiльки непокоïло Миколу Вiталiйовича Лисинка: хай би там що,
аби Вересая не заарештували жандарми, бо майже кожен його виступ
закiнчувався ув'язненням. Як тiльки-но з'являвся спiвак на ярмарках
Лубен чи iнших мiстечок, урядовцi одразу проганяли його чи на кiлька дiб
заточували в карцер, ставлячи умову, що звiльнять лише тодi, якщо вiн
бiльше не з'являтиметься серед людей, не бунтуватиме ïх пiснями й
грою на кобзi. Ретельнi охоронцi порядку добре знали, який сильний вплив
мав на людей Остап Вересай: його тужливi й закличнi пiснi розчулювали до
слiз присутнiх, гуртували в спiлки, наповнювали серця ненавистю до
кривдникiв. Майже в усiх мiстечках Лiвобережноï Украïни було
заборонено грати й спiвати.
Щоправда, згодом трапився випадок, який значною мiрою допомiг ослабити
жандармську опiку. 1875 року Остапа Микитовича запросили на з'ïзд
етнографiв та археологiв. Виступ Вересая у Петербурзi приголомшив
фахiвцiв виконавською майстернiстю, багатством пiсенноï
стихiï. Про Гомера з Украïни саме так називали кобзаря
тамтешнi журналiсти iз захопленням повiдомили всi петербурзькi газети й
журнали. Про успiшний виступ малоросiйського характерника довiдалися i в
царському дворi. Натомiсть йому запропонували дати концерт для
iмператорськоï родини. Вражений вiртуозною грою i спiвом
простолюдина, цар власноручно подарував Остапу Верасаєвi iменну
табакерку. У своïх спогадах Вересай згадував:

• Було, пiду на базар у Києвi, граю, аж тут полiцай… Хоче забрати в участок. Я вийму табакерку, а вiн читає на нiй: Кобзаревi Остаповi Вересаєвi од великих князiв Сергiя i Павла Олександровичiв 4 березня 1875 р. Полiцай поверне табакерку i мовчки вiдiйде: Не можна його прогнати, вiн має табакерку з царською короною.Таку милостиню доля пошле через рiк. А поки що за ним постiйна, стежать всюдиокi жандарми, забороняючи будь-де виступати й грати на кобзi.

Невдовзi пiд гучнi оплески в супроводi своєï дружини та Миколи Лисенка з'явився кремезний, лiтнiх рокiв чоловiк. На ньому була приношена свитина, дебелi, майже до самих колiн, яловi чоботи й блакитнi шаровари та смушкова шапка, з якою вiн не розлучався навiть влiтку. Чемно вiдкланявшись шановному товариству, Остап Вересай присiв на рипкий стiльчик, витер спiтнiле обличчя, взяв з рук дружини свою вiрну супутницю кобзу, пiдладнав на нiй струни т приструнки i пробiг пальцями. Вiртуозний програш, який започаткував думу Буря на Чорному морi, одразу ж вiдтворив в уявi лрисут-! нiх картину розгнiваноï морськоï стихiï.
Видзвонювала голосила тужливим криком чайки кобза, пiднiмаючи на
гребнях хвиль бентежний голос спiвака: Iзо дна моря сильно хвиля
вставає, Судна козацькi-молодецькi на три частi
розбиває…. Сiм дум та цiлу низку жартiвливо-побутових пiсень
проспiвав того вечора Остап Вересай. I хоч не всi чужинцi добре зналися
на украïнськiй мовi, але майстерне виконання кобзарем народного
мелосу вiдкрило перед зарубiжними гостями всю велич поетики, глибину
украïнськоï пiсенноï стихiï. Концерт пройшов з
величезним успiхом. Вiдтепер слава про генiального Гомера XIX столiття
облетить увесь свiт. Вiдтак Остап Вересай першим серед украïнських
кобзарiв вийшов на широку свiтову арену. В багатьох європейських
краïнах i в Америцi почали з'являтися статтi й окремi видання про
унiкального спiвака, фольклорнi джерела мелосу i його носiïв,
своєрiднiсть пiсенного багатства украïнського народу.
Постать Остапа Вересая яскраво виокремлюється в духовному життi
нашого народу. Вiн мовби увiбрав найхарактернiшi ознаки кобзарства в
ширшому значеннi. Народна пам'ять зберегла нам чимало цiкавих iсторiй
про талановитого кобзаря. Його iм'я стало символом украïнського
кобзарства.