Творчiсть Э. Хемингуэя пiсля другоï Свiтовоï вiйни

Повiсть Старий i море або роман Острова в океанi.
Проблематика й поетика. Повiсть Старий i море Ця невелика по обсязi, але
надзвичайно ємна повiсть коштує особняком у творчостi
Хемингуэя. Ïï можна визначити як фiлософську притчу, але при
цьому образи ïï, що пiднiмаються до символiчних узагальнень,
мають, пiдкреслено конкретний, майже вiдчутний характер
Можна затверджувати, що тут уперше у творчостi Хемингуэя героєм
став людина-трудiвник, що бачить у своïй працi життєве
покликання. Старий Сантьяго говорить про себе, що вiн породжений на
свiтло для того, щоб ловити рибу. Таке вiдношення до своєï
професiï було властиво й самому Хемингуэю, що не раз говорив, що
вiн живе на землi для того, щоб писати. Сантьяго все знає про
рибний лов, як знав про неï всi Хемингуэй, багато рокiв проживший
на Кубi й ставший визнаному чемпiонi в полюваннi на велику рибу. Вся
iсторiя того, як старому вдається пiймати величезну рибу, як вiн
веде з нею довгу, виснажливу боротьбу, як вiн перемагає
ïï, але, у свою чергу, зазнає поразки в боротьбi з
акулами, якi з'ïдають його видобуток, написана з найбiльшим, до
тонкостей, знанням небезпечноï й тяжкоï професiï рибалки
Море виступає в повiстi майже як жива iстота. Iншi рибалки,
помоложе, говорили про море, як про простiр, як про суперника, порию
навiть як про ворога. Старий же постiйно думав про море, як про жiнку,
що дарує великi милостi або вiдмовляє в них, а якщо й
дозволяє собi необдуманi пли недобрi вчинки,- що поробиш, така вуж
ïï природа. У старому Сантьяго є справжня велич
— вiн вiдчуває себе рiвним могутнiм силам природи
Його боротьба з рибою, виростаючи до апокалiпсичних масштабiв,
набуває символiчного сенсу, стає символом людськоï
працi, людських зусиль взагалi. Старий розмовляє з нею, як з
рiвною iстотою. Риба,- говорить вiн,- я тебе дуже люблю й поважаю.
Але я вб'ю тебе перш, нiж настане вечiр. Сантьяго настiльки
органiчно злитий iз природою, що навiть зiрки здаються йому живими
iстотами. Як добре,- говорить вiн собi,- що нам не доводиться вбивати
зiрки! Уяви собi: людина, що нi день намагається вбити мiсяць? А
мiсяць вiд нього тiкає. Мужнiсть старого гранично природно.
Старий знає, що своя мужнiсть i стiйкiсть, що є неодмiнною
якiстю людей його професiï, вона доводив уже тисячi раз Ну, так
що ж? — говорить вiн собi.- Тепер доводиться доводити це знову.
Щораз рахунок починається заново: тому, коли вiн що-небудь робив,
то нiколи не згадував про минуле.
Сюжетна ситуацiя в повiстi Старий i море складається трагiчно-
Старий, по сутi, зазнає поразки в нерiвнiй сутичцi з акулами й
втрачає свiй видобуток, що дiстався йому настiльки дорогою цiною
,-но в читача не залишається нiякого вiдчуття безнадiйностi й
приреченостi, тональнiсть оповiдання найвищою мiрою оптимiстична. I коли
старий говорить слова, що втiлюють головну думку повести,- Людина не
для того створений, щоб терпiти поразки. Людини можна знищити, по його
не можна перемогти, — те це аж нiяк не повторення iдеï
давнього оповiдання Непереможений. Тепер це не питання
професiйноï честi спортсмена, а проблема достоïнства Людини
Повiсть Старий i море вiдзначене високою й людяною мудрiстю
письменника. У нiй знайшов своє втiлення той справжнiй
гуманiстичний iдеал, що Хемингуэй шукав протягом усього свого
лiтературного шляху. Цей шлях був вiдзначений шуканнями, оманами, через
якi пройшли багато представникiв творчоï iнтелiгенцiï Заходу.
Як чесний художник, як письменник-реалiст, як сучасник XX столiття,
Хемингуэй шукав своï вiдповiдi на головнi питання столiття —
так, як вiн ïх розумiв,- i дiйшов цього висновку — Людини не
можна перемогти. Задум цього добутку дозрiвав у Хемингуэя протягом
багатьох лiт
Ще в 1936 роцi в нарисi На блакитнiй водi для журналу Есквайр вiн описав
подiбний епiзод, случившийся з кубинським рибалкою. Сама ж повiсть була
опублiкована у вереснi 1952 року в журналi Лайф. У тому ж роцi Эрнест
Хемингуэй одержав Пулитцеровскую премiю за свiй добуток, в 1954 роцi
Нобелiвську премiю по лiтературi