Твори з росiйськоï мови на тему — Бесiда Чичикова з Манiловим

Микола Васильович Гоголь — чудовий росiйський письменник. Його
талант сатирика i викривача крiпосного права досяг вершини в поемi
Мертвi душi . Письменниковi вдалося створити незабутню галерею образiв
крiпосникiв: безвiдповiдальних i облудних, жадiбних i безпринципних,
нездатних органiзувати навiть своє життя, але надiлених владою над
селянами. Бєлiнський назвав поему iстинно нацiональним твором.
Гоголь зумiв показати, що крiпосне право калiчить не тiльки селян,
роблячи з них безсловесних рабiв, але i помiщикiв, перетворюючи ïх
на дармоïдiв, якi живуть за чужий рахунок. Розглянемо двох
героïв поеми — Манiлова i Собакевича, полярно протилежних
образу, але обєднаних однiєю спiльною рисою — вони помiщики-
крiпосники.
Манiлов — безплiдний мрiйник, який малює повiтрянi замки i
даремнi прожекти. Дивлячись з ганку на двiр i ставок, говорив вiн про
те, як би добре було, якби раптом вiд будинку провести пiдземний хiд або
через ставок вибудувати камяний мiст, на якому б були по обидва боки
лавки, i щоб у них сидiли купцi i продавали рiзнi дрiбнi товари,
потрiбнi для селян … Нiби видима турбота про власних селян. Але
насправдi вiн зовсiм не цiкавиться станом справ, нiколи не ïздить
на поля i не вникає в доповiдi прикажчика, прохання селян. Це
безплiдний мрiйник, що живе в достатку i теплi, тому що
користується природним правом: привласнювати працю крiпакiв. Зовнi
вiн навiть приємна людина, але, розiбравшись у його сутностi,
розумiєш, що вiн чи не огиднiше iнших.
Собакевич — пряма протилежнiсть Манiлова, вiн мiцний господар,
який прекрасно знає свiй маєток, цiнує селян за
ïх майстровитi i працьовитiсть. Саме Собакевич розповiдає
Чичикову про прекраснi майстрiв-селян, якi вмiють пiч скласти та екiпаж
ресорний спорудити не гiрше iноземного. Але хвалить своïх селян
Собакевич не з людинолюбства, а набиваючи на них цiну. Помiщика
абсолютно не бентежить той факт, що торгує вiн мертвими. Знаючи
цiну селянам, Собакевич печеться про них не заради людинолюбства, вiн
зрозумiв свою вигоду: якщо не розоряти селян, вони приносять велику
користь помiщику, i свято дотримується це правило. Манiлов ж
тiльки створює видимiсть культурноï людини. Своïх синiв
вiн назвав Фемiстоклюсом, на честь грецького полководця, i Алкiд, на
честь Геракла. Але це швидше малювання, чому справжня культура. У його
кабiнетi вже три роки лежить книга, розкрита на однiй i тiй же сторiнцi.
На пропозицiю Чiчiкова продати йому мертвi душi Манiлов любязно
погоджується. Бiльш того, вiн дарує ïх, переписуючи
ïх власноруч на красивiй паперi, перевязуючи всi шовковою стрiчкою.
Що це? Дурiсть? Бажання вiдгородитися вiд життя, ïï проблем?
Швидше за все, i те й iнше. Манiлов — Пустозвонов, пурхають по
життю, який намагається не помiчати ïï труднощiв.
Собакевич ж, навпаки, чудово вiдчуває наступ нового часу, коли
будуть панувати грошi, великi капiтали, i готується до цього
заздалегiдь, щоб не бути захопленим зненацька.
При удаванiй рiзницi характерiв обидва помiщика огиднi автору
своєï утриманський психологiєю.
Образи, створенi Гоголем, переступили той час, для якого писалися.
Величезна сила сатиричного викриття потворностi власницького свiту,
укладена у творiннях письменника, не втратила своєï
актуальностi i в нашi днi.