Вiдображення трагiчного становища народу в оповiданнi Суд

Тема сiльського буття є традицiйною у творчостi видатного
украïнського письменника Юрiя Мушкетика. У його творах, як у
фокусi, схрестились i своєрiдно переплелися важливi суспiльнi й
моральнi питання. Ю. Мушкетик звернувся до цiєï теми , щоб
по-новому осмислити життя села i сказати нарештi правду, яку пронiс
через роки у спогадах про дитинство i юнiсть. В iсторiï та
лiтературi попереднiх десятилiть побутувала iлюзiя легкого ïï
успiшного переходу вiдсталого села до передового колгоспного ладу. Були,
звичайно, й деякi перегини, але все загалом закiнчилося нiби добре:
бiднi перемогли багатих, об'єдналися у колективнi господарства i
прямою дорогою пiшли у свiтле майбутнє . Колгоспники йшли на
роботу, як на свято, а держава, радянська влада захищала ïх. Якщо
це було так, то чому ж тодi героïня оповiдання Ю Мушкетика, чекаючи
суду, перебирає у пам'ятi гiркi спогади? Згадує, як рятувала
вiд голоду дiтей, билася, як чайка об кригу, i трьох синiв таки
врятували, померла лише донечка; яка стала жертвою збиткувань голови
колгоспу Устима.
Рукавиця i фiнагента Йосипа Шипа, якi забрали корову, обманом примусили
пiдписатися на велику позику, а потiм забрали ще й вигадуване порося.
Жiнка залишилася сама (троє синiв i чоловiк пiшли па вiйну). Не
маючи нинi захиститися вiд сваволi начальства, безправнаi цiлковито
залежна вiд волi цих надiлених владою мерзотникiв, вона могла ïм
лише у вiчi висловити обазу з приводу того, що ïï чоловiк та
сини проливають кров, а вони, мордатi , обирають солдаток. Ганна жила
тiльки надiєю на повернення чоловiка й синiв iз вiйни, та одна за
одною в ïï хату надходили похоронки. Єдина радiсть була,
що повернувся з фронту хоч один син. Але невдовзi, пiдлiкувавшись,
Грицько поïхав до мiста навчатись в iнститутi. Правда, обiцяв
забрати ïï до себе, але не мiг, бо сам дуже голодував.
Устим Рукавиця не забув, як Ганна колись назвала його мордатим кнуром,
вона писала на нього скарги, що вiн несправедливо забрав корову, i
домагалася повернути ïï. На загальних зборах вiн оголосив, що
Григорiй, син Ганни Розсохи, вивчився iноземним шпигуном, i закликав до
пильностi. I хоча це виявилося пiдлою брехнею, в Ганнинiй душi
запанувала пустка, а ïï тiло ламала тяжка недуга. Вона не
могла так працювати на колгосп, як робила це все своє життя, не
виробляла мiнiмум трудоднiв, i той-таки Устим Рукавиця подав на неï
до суду. Сором ïï з голови до п'ят… Чи є щось
встиднiше, страшнiше, нiж суд! I з того сорому вона погано тямила, що
тут вiдбувається. Було зачитано присуд примусова праця при
колгоспi, i Ганну вiдпустили. Жiнка вийшла на вулицю, ïï
мучила спрага, тож вона зайшла до якоïсь забiгалiвки купити води i
побачила там ïï кривдникiв. Рукавиця й Шило тримали в руках
наповненi до половини чарки й смiялися. Вони смiялися! Це було
останнє, що побачила Ганна.
Фiнал трагiчний: подвiр'я Ганни, що колись було райським куточком, пiсля
смертi господинi перетворилось на пустку. Нiкому не потрiбна хата
стоïть iз забитими навхрест дошками дверима та вiкнами, а поруч iз
нею чимало таких порожнiх хат.
Юрiй Мушкетик у невеликому за обсягом творi змалював без прикрас
соцiальну дiйснiсть на селi, розвiнчав колгоспний рай, який славило
багато письменникiв , на прикладi життя однiєï сiм'ï
показав руйнацiю вiковiчного селянського укладу.