Вiрнiсть iдеалам справедливостi та гуманiзму у творах епохи вiдродження

Епоха Вiдродження у бiльшостi європейських краïн
охоплює ХV i ХVI столiття. Це був час, коли народ почав виступати
проти феодалiв, прагнучи здобути свободу, час зростання великих мiст i
зародження буржуазiï, час пожвавлення торгiвлi й далеких мандрiвок,
що вимагали вiд людей смiливостi та дерзань. Склалися новi погляди на
сенс буття: зявилося переконання, що найбiльшу цiннiсть на Землi
становить людина. Гуманiсти письменники i художники вивчали людину i
прагнули правдиво ïï зобразити. Пiдтвердження своïм iдеям
вони знайшли в античному мистецтвi, що зображувало сильну i прекрасну
людину. Таким чином, гуманiсти вiдродили античнi традицiï. Звiдси й
назва епохи Вiдродження.
Памятаю, ще до знайомства з Дон-Кiхотом М. Сервантеса, до мене випадково
потрапила стаття росiйського художника Сави Бродського, який iлюстрував
вiдомий роман iспанського письменника, Сторiнки iспанського зошита, а в
нiй вiрш, зрозумiти смисл якого я змогла тiльки пiсля прочитання самого
твору Сервантеса:
Мигеля мать щедра была;
С ним вместе двойню родила.
Один такой худой, худой,
Костлявый, с острой бородой.
Открытый взгляд безумных глаз,
А на макушке медный таз.
Другой родился карапузом,
Румяный, толстый, с круглым пузом.
Сметлив, хитер, картошкой нос,
Курчавой бородой оброс.
Один в доспехах и в седле,
Другой с котомкой на осле.
Один бесстрашно рвется в бой, Дрожит от трусости другой. Звичайно ж, це
про героïв романа М. Сервантеса: Дон Кiхота i Санчо Пансу. Портрети
й риси ïх характерiв неможливо сплутати нi з якими iншими
персонажами. Твiр славетного iспанця наповнено духом епохи Вiдродження:
Друже, Санчо! Нехай буде тобi вiдомо, що волею неба я народився в нашу
жорстоку добу, аби воскресити золоту, розкриває головний герой
роману слузi смисл своïх вчинкiв. Пiд словом золотий вiн має
на увазi лицарськi, по-справжньому гiднi людини часи. Дон Кiхот
утiлює справедливiсть, людянiсть, справжнє лицарство але
живе в епоху, коли всi цi гуманiстичнi цiнностi зазнають осмiяння. Життя
виявляється зовсiм не таким, яким воно уявляється Дон
Кiхоту, тому-то багато якi благороднi прагнення героя допомогти
страждальцям призводять до прямо протилежних результатiв. Але яке ж
привабливе це його прагнення до виправлення свiту! Дон Кiхот бореться не
за власнi iнтереси вiн захоплений iдеєю виправлення
понiвеченоï дiйсностi. I в цьому служiннi Добру вiн завжди
активний, мужнiй i безкорисливий.
Санчо Панса так само, як i зовнi цiлковита протилежнiсть своєму
пану: вiн реально дивиться на життя, досить меркантильний. Сите,
вiльготне життя ось його iдеал (на вiдмiну вiд лицаря сумного образу,
який, за словами С. Бродського, не змiг дихати повiтрям ситоï
нудьги). Але, читаючи роман, ми бачимо, як Санчо Панса поступово
переймається (З ким поведешся, вiд того й наберешся?) прагненнями,
ентузiазмом i благородством свого пана. I хоча Санчо темний, забобонний,
головне, чим приваблює його постать це чуйнiсть, людянiсть,
бажання служити добру:
Один витает в облаках,
И шар земной в его руках.
Другой тот ходит по земле
И мыслит только о себе.
Но им дана одна судьба
Одна мечта, одна борьба.
За правду вечные борцы,
Бессмертны эти близнецы.
Дiяч англiйського Вiдродження, В. Шекспiр, теж змальовував людську
особистiсть, що ступає до боротьби з феодальним свiтом. Його Ромео
i Джульєтта найвизначнiший гiмн коханню. Юнак i дiвчина iз
ворогуючих багатих iталiйських родин Монтеккi й Капулеттi покохали одне
одного. Ïхнє кохання це не тiльки пристрасне почуття, яке не
визнає нiяких перешкод, але й, як усяка висока любов, почуття, що
нескiнченно збагачує душу.
Гуманiсти Вiдродження стверджували, що реальнiсть сама людина, а не
iï прiзвисько чи якийсь штучно наклеєний ярлик (вiдповiдно до
походження або мiсця у суспiльствi). Якраз у самiй людинi ïï
позитивнi якостi i вади, усе ж iнше, включаючи сiмейнi перекази i
родиннi обовязки, другорядне. Що є Монтеккi? мiркує
тринадцятирiчна Джульєтта, яка завдяки своєму почуттю,
пiднялася до розумiння важливих, неминущих iстин.
Кохання Ромео i Джульєтти нестримне, чисте й героïчне
триває лише декiлька днiв. Влада i сила не на боцi закоханих, а на
боцi старих форм життя, де долю людини обумовлюють не почуття, а грошi,
стан, фальшивi поняття про честь родини. Але, незважаючи на те, що
героï гинуть, у трагедiï торжествують свiтло i правда, добро i
кохання.
У героях творiв М. Сервантеса i В. Шекспiра ми вбачаємо риси,
притаманнi епосi Вiдродження. Героï дiють у повнiй вiдповiдностi до
власних уявлень про iстину, вiдповiдаючи за кожний свiй вчинок,
вiдповiдним чином реагуючи на протидiю ворожого ïм свiту.
У боротьбi за утвердження iдеалу життя примушує ïх долати
безлiч перешкод. Це люди дiяльнi й активнi, що мають гуманне мислення, а
це вже риси новоï, порiвняно з попередньою епохою, людини iстинного
героя Вiдродження.