Замiтка дискусiйного характеру в газету

Чистота запорука здоровя чи предмет суперечок?
Щовесни, тiльки-но сходить снiг, вулицi i парки нашого мiста набувають
жахливого вигляду: за зиму там накопичилася велика кiлькiсть смiття.
Влада, як завжди, оголошує двохмiсячник Зелена весна, i
починається боротьба за так-так, за чистоту. Звучать заклики до
населення взяти участь у цiй благороднiй справi. Хтось з ентузiазмом
береться за мiтлу чи граблi i має вiд цього задоволення. Хтось
скептично або навiть грубо вiдмахується, вважаючи, що це справа
двiрникiв. Дехто по-своєму реагує на такi заклики,
продовжуючи смiтити, де захочеться.
Що ж до нас, учнiв шкiл, то вибiр ми маємо багатий: можемо
допомагати батькам бiля будинку чи на присадибнiй дiлянцi, а можемо
тренуватись iз граблями бiля школи. Є ще один варiант брати участь
у розчищеннi мiських паркiв. Ось де цiкава робота! Пiсля урокiв або
навiть i в навчальний час (мабуть, навчання вже не має такого
значення, як чистота в парку), ми змушенi воювати iз купами листя i не
тiльки листя. Скажете, що ми не надто перепрацювалися i наш святий
обовязок допомагати. А у влади не вистачає коштiв
Та все ж таки, може, для такоï роботи варто залучити бiльш серйознi
сили, а не прикриватися школярами? Я вважаю, що кожен має
займатися своєю справою. Тим бiльше, що прибирати за вас листя,
шановнi дорослi, ми можемо, а от ви за нас навчатися нi
Дорога до спортивних вершин
Хто не мрiє стати спортсменом? Хто не хоче бути сильним та
здоровим? Мабуть, усi, хто займається спортом, мрiють стати
чемпiонами. Я, як i бiльшiсть моïх ровесникiв, теж захоплююся
спортом. Люблю грати у футбол, кататися на ковзанах. Я також пробував
займатись i бiгом, i стрибками, i гiмнастикою, але особливих успiхiв не
досягав. Моï однокласники кажуть, що в мене немає здiбностей.
Але хiба займатися спортом повиннi тiльки перспективнi хлопцi й дiвчата?
А як же дiзнатися чи перспективний ти чи нi, якщо тебе не розглядатимуть
на фонi iнших спортсменiв. Тож на мою думку, спортом повиннi займатися
всi, хто вiдчуває внутрiшню потребу в цьому. У кожного є
своя спортивна вершина, i кожний прямує до неï своïм
шляхом.
Чи потрiбно вивчати дiлове мовлення
Мова обслуговує усi сфери суспiльного життя: державних i
громадських установ, навчальних закладiв, науки, лiтератури, дiлового
спiлкування.
Дiлова документацiя вiдображає характер суспiльних вiдносин, у нiй
зосереджується iнформацiя про подiï, явища, приватнi стосунки
мiж людьми. Слiд знати, що будь-який документ складається лише в
офiцiйно-дiловому стилi. У документах не вживаються емоцiйно-забарвленi
слова, розмовнi звороти, слова зi зменшувально-пестливими суфiксами.
Неприпустимi в документах епiтети, порiвняння, метафори. Точнiсть
досягається вживанням тiльки однозначних слiв, використанням
термiнiв, цифрових даних, зазначенням дат, прiзвищ.
Документи мають рiзний ступiнь стандартизацiï. Однi бiльш
регламентованi: розписки, заяви, протоколи. Листи й оголошення менш
регламентованi. А автобiографiï та характеристики мають незначний
рiвень стандартизацiï. Для документiв характернi усталенi мовнi
звороти, стандартнi початки i закiнчення.
Отже, умiння складати дiловi папери, вдумливо ïх читати, правильно
розумiти обовязок кожноï сучасноï людини.
Кожен iз нас повинен бути терпимим (Твiр-роздум)
Я часто замислююся над вчинками та поведiнкою людей, якi мене оточують.
Щось у них менi подобається, а щось нi. Але я помiтив, що всiм нам
не вистачає терпимостi у наших дiях та вчинках. Терпимiсть якiсть,
що характеризується намаганням досягти взаємного розумiння
iнтересiв, переконань, вiросповiдань, звичок, поведiнки людей.
Узгодження рiзних iнтересiв та поглядiв за умови терпимостi
здiйснюється без тиску та образ. А ви як думаєте? Я за
терпимiсть мiж однокласниками: ми всi рiзнi, але ж ми клас. Я за
терпимiсть мiж батьками i дiтьми, бо ми ж родина. Я вважаю, що в наш
час, терпимiсть мiж рiзними полiтичними системами, культурами,
свiтоглядами, а також окремими особами є необхiдною умовою
виживання людства.
Чи потрiбно читати книги?
Сьогоднi, у роки бурхливого iнформацiйного буму, гостро постає
питання: чи потрiбно читати книги?
Багато людей, особливо молодих, схиляються до думки, що для розвитку
особистостi достатньо передивитись цiкавi телепередачi, перечитати
популярнi газети й журнали, посидiти бiля компютера.
Iншi, скiльки живуть, стiльки й черпають мудрiсть з творiв
класичноï лiтератури. I для них проблеми, порушенi в творах,
актуальнi й зараз.
Я вважаю, що значення книги в життi людини неоцiненне. Якщо не читати,
нiколи не дiзнаєшся нi про Гомера, нi про Данте, нi про Вольтера.
А якщо людина не знає про генiïв, то навряд чи можна
ïï охарактеризувати як людину розвинену. Щоб точно передавати
своï думки, необхiдно досконало володiти мовою. У цьому, я
впевнений, допоможе читання книг, в яких зiбрано незлiченнi багатства
людського досвiду. Отже, частiше заглядайте до скарбницi духовностi
— книг, з яких бє невичерпне джерело мудростi.
Цiкавi й нецiкавi предмети
Ми часто замислюємося над питанням: чи треба вивчати досконало всi
предмети, що викладаються в школi? Адже нерiдко декому не цiкаво сидiти
на уроках iсторiï, бо готує вiн себе для професiï
вiйськового, iнженера-конструктора, банкiра. I навпаки, той, кому до
душi лiтература, iсторiя , iз щемом у серцi заходить до кабiнету
iнформатики, математики, фiзики. Невже ж так важливо накопичувати зайвi,
на думку моïх однокласникiв, знання?
Особисто я з ними не згоден. Уявiмо ситуацiю, коли вiйськовий у свiй час
не навчився на уроках лiтератури спiвпереживати, розумiти почуття iнших
людей. Вiдповiдно ця людина й буде чинити в життi: байдуже вбивати,
слiпо руйнувати. А людина покликана творити, захищати, охороняти,
зобовязана добре знати, що ÏЙ будувати, що охороняти, кого
захищати. Цьому вчать лiтература й уся система шкiльного виховання й
освiти. Уроки, позакласнi заходи заняття в гуртках, вечори, бесiди з
учителями, екскурсiï — це обовязково пiзнання нового,
збагачення духовного свiту.
Отже, все залежить вiд уважностi, активностi, бажання дiзнатися,
запамятати, навчитися. Ось i виявляється, що зневажливе ставлення
до нецiкавих для когось предметiв збiднює людину, позбавляє
можливостi поповнити свою память, свiй розум досягненнями людського
досвiду. I це може негативно позначитися в майбутньому на кругозорi,
розвитку, обсязi знань, i, врештi, на всiй трудовiй дiяльностi людини.
Чи потрiбнi нам давнi звичаï?
Нерiдко вiд ровесникiв доводиться чути: Як уже набридли оцi постiйнi
згадки про традицiï. Кому вони потрiбнi зараз? Цi слова змусили
мене замислитись: а чи справдi сьогоднi потрiбно дотримуватись
звичаïв наших предкiв? Читаючи твори украïнських класикiв,
слухаючи розповiдi старих людей, я зрозумiв, що народнi обряди та
традицiï формували моральнiсть народу.
З раннього дитинства в родинi виховували працьовитiсть, слухнянiсть,
осуд лiнощiв. Споконвiку украïнцi славилися своєю поштивiстю
й привiтнiстю. Цi звички передавалися дiтям вiд батька-матерi, ставали
невiдємною рисою характеру. Здавна в сiмï дiти з повагою
ставилися до старших себе. Це було ознакою пошани до ïхнього
досвiду, прожитих рокiв.
Зараз нерiдко можна почути, як син чи донька зневажливо називають
своïх батькiв предками, родаками. Це тих людей, що ïх
виростили, дали й дають все необхiдне своïй дитинi!
Чи була б така неповага, якщо б у сiмях дотримувалися давнiх
звичаïв?
Я вважаю, що i гострих непорозумiнь мiж батьками та дiтьми не iснувало
б, коли б у родинi дiти виховувалися за давнiми традицiями. А ви що
думаєте з цього приводу?
Чи легко бути вихованим?
За словником поняття вихованостi тлумачиться дуже просто. Це вмiння
поводитись: вiтатися, розмовляти, вдягатися, ïсти тощо. Звичайно
вважається, що коли людина дотримується загальноприйнятих
норм поведiнки, то вона є вихованою.
Чи обмежується вихованiсть тiльки цим? Адже, крiм правил етикету,
iснують ще й моральнi якостi. Не зовнiшня культура, а внутрiшнiй,
духовний свiт людини. Це вмiння бути доброзичливим, щирим, уважним. Для
цього потрiбнi вiдповiдальнiсть, готовнiсть чимось поступитися. А це вже
набагато складнiше, бо вимагає вiд людини самодисциплiни.
Постає питання: кого ж вважати вихованим? Того, хто, дотримуючись
всiх правил етикету, в душi є дрiбязковим та обмеженим? Чи того,
хто, не знаючи цих якостей, готовий завжди прийти на допомогу?
Я вважаю, що вихована людина гармонiйно поєднує в собi
зовнiшню культуру з внутрiшньою поряднiстю. Можна швидко навчитися
гарним манерам, але важче зректися власних вигiд задля iнших.
Отож, чи так уже й легко бути вихованим?
Примноження добра
Є такий вираз примножувати добро. Я поцiкавилася в знайомих, що
означає вiн конкретно для них.
Хтось сказав, що примножувати добро — це значить придбати собi
якiсь добротнi речi, тобто накопичувати матерiальнi цiнностi, бо вони
є для них показником гарного, забезпеченого життя.
Iншi вiдповiдали, що для них це значить вiддавати людям свою ласку,
тепло, доброту. За отримане вiд когось добро розплачуватися ним же, а
отже, його примножувати. Виходи ь, що примножувати означає
вiддавати. Менi до душi слова В. Симоненка, який писав:
Живе лиш той, хто не живе для себе, Хто для iнших виборює життя.
А до якоï думки схиляєтеся ви?