До центральних явищ i понять стилiстики належать: стилi мови i властивi кожному iз них типовi функцiï в межах усiєï мовноï системи; стилi системи стилiстичнi функцiï кожноï з мовних одиниць (фонетичнi, морфемнi, морфологiчнi, лексичнi та iн.). Стиль мови як один з особливих структурних i функцiональних рiзновидiв мови й мовлення (крiм епiстолярного стилю, який представлений тiльки писемною формою) має писемну й усну форми вияву.
Стиль мови рiзновид лiтературноï мови, один iз способiв ïï використання. Традицiйно в теорiï i практицi стилiстики виокремлюють такi стилi мови, як розмовно-побутовий, офiцiйно-дiловий, науковий, художнiй, публiцистичний i з певним застереженням, умовнiстю конфесiйний i епiстолярний стилi.
Власне мовна i функцiональна своєрiднiсть кожного iз стилiв мови є основою виокремлення в ньому певноï сукупностi етиле- твiрних ознак (лексичних, фразеологiчних, граматичних, частково й фонетичних), якi виключно або ж переважно властивi тiльки одному стилю, i нестилетвiрних ознак (переважно найуживанiшi лексеми, фразеологiзми, всi нормативнi граматичнi форми слiв, речень, ïх фонетичний вияв), якi мають статус загальномовних, використовуються в усiх стилях.
Кожен iз стилiв мови внутрiшньо неоднорiдний (лексично, структурно i функцiонально), подiляється на певнi, тiльки йому властивi, рiзновиди, якi прийнято називати жанрами (жанрами стилю). Наприклад, у межах публiцистичного стилю мовлення вже усталились такi жанри, як iнтерв'ю, репортаж, кореспонденцiя i т. iн.; у мовнiй системi наукового стилю здебiльшого прийнято виокремлювати жанр (пiдстиль) академiчноï, технiчноï, галузевоï (математичноï, сiльськогосподарськоï, мовознавчоï та iн.), навчальноï i популярноï лiтератури.
Мовлення здебiльшого експресивно забарвлене, тобто позначене певною виразною чи помiтною почуттєвiстю, станом душi й серця мовця. Воно буває офiцiйним (офiцiйний рiзновид мовлення), фамiльярним, iнтимно-ласкавим, гумористичним (жартiвливим), сатиричним (вïдливо-глузливим, iронiчним, вразливо-викривальним) чи саркастичним вкрай сатиричним. Цим завжди вiдображається ставлення кожного мовця до iнших i до себе, подiй, явищ, вчинкiв чужих i власних.
Мовлення за формою вияву найчастiшеусне. Воно первинне, природне для кожного мовця з дитинства. Технiку писемного мовлення опановують переважно в школi i вдосконалюють ïï впродовж усього життя. Обидвi форми мовлення матерiальнi, фiзичнi за своєю сутнiстю, але вiдрiзняються одна вiд одноï. Усне мовлення ар- тикулюється, створюється мовними органами людини, через що сприймається на слух, чується. Писемне мовлення виявляється в писаних чи друкованих знаках (лiтерах, iєроглiфах, силабемах, роздiлових знаках) i сприймається зором. Усна i писемна форми мовлення суттєво розрiзняються i сферою застосування й комунiкативною метою, функцiєю: усне мовлення наймасовiше i звичне для кожного, а писемне мовлення це своєрiдне вiдтворення усного. Мова як засiб спiлкування починається в уснiй формi. Писемне мовлення становить первинну форму лiтературноï мови. Сучасне радiо й телебачення вагомо й по-особливому розширили функцiонування усного мовлення, але тiльки писемне мовлення долає простiр i час. Усне мовлення виявляється в iнтонацiï, постiйно доповнюється й увиразнюється мiмiкою, жестами, пантомiмiчними рухами, якi писемно вiдтворюються неповно, з обмеженою адекватнiстю. Усне мовлення варiантнiше, швидкоплиннiше, нiж мовлення писемне, тому менш органiзоване й вiдпрацьоване за змiстом i внормоване структурно. Усне мовлення це, як правило, спосiб прямого, безпосереднього спiлкування двох чи бiльше осiб, воно дiалогiчне чи й полiлогiчне, тодi як писемне мовлення значно бiльшою мiрою монологiчне, хоча й адресується iншим. Писемне й усне мовлення подiляється на рiзнi стилi, жанри: розмовно- побутове, офiцiйно-дiлове i т. iн.
Своєрiдними формами комунiкацiï є дiалоги й монологи. Якщо дiалог становить поперемiнне спiлкування двох чи бiльше (полiлог) осiб, якi часто розумiють одне одного iз пiвслова, з певного жесту i т. iн., то монолог це найчастiше словесно розгорнуте писемне чи усне висловлювання, переважно з бiльш чи менш ускладненою або й складною будовою речень.
Усне мовлення є мiжстильов и м, рiзностильовим (розмовно-побутове, офiцiйно-дiлове, наукове, художнє тощо); натомiсть розмовне мовлення явище одностильове, бо знаходить свiй вияв тiльки в розмовно-побутовому стилi мови й мовлення (в обох його формах уснiй i писемнiй).
Мовлення офiцiйно-дiлового, наукового, конфесiйного i публiцистичного стилiв називають книжним. Воно може бути й усним, усно-книжним: зачитування вголос офiцiйних документiв, наукових, частково й певних газетно-журнальних текстiв; державницько- урядовi уснi дискусiï, дипломатичнi розмови у формi розгорнутих мо- нологiв-дiалогiв. Сказане зазвичай реалiзується у словесно розгорнутих простих i складних реченнях.
