Теорiя сонорностi за О. сперсеном

Датський лiнгвiст О. сперсен розробив теорiю сонорностi (лат. бопогш -
дзвiнкий), або звучностi, в основi якоï лежать акустичнi
критерiï. Для кожного звука характерний певний ступiнь сонорностi.
Всi звуки подiляються на вiсiм або десять класiв вiдповiдно до ступеня
ïх сонорностi. Склад утворюється сполученням бiльш сонорного
i менш сонорних елементiв. Складоподiл здiйснюється в тому мiсцi,
де межують найменш сонорнi елементи. Якщо десять класiв сонорностi
позначити цифрами вiд 0 до 9, наприклад: — глухi зiмкненi; 1
— дзвiнкi зiмкненi; 2 — глухi щiлиннi (йдеться про
звучнiсть, а не про дзвiнкiсть); 3 — дзвiнкi щiлиннi; 4 —
носовi; 5 — боковi; 6 — дрижачi; 7 — голоснi високого
пiдняття; 8 — голоснi середнього пiдняття; 9 — голоснi
низького пiдняття, то одержанi цифровi формули вказують межу мiж
складами. Складоподiл за теорiєю сонорностi проходить мiж двома
цифрами, друга з яких с абсолютно найменшою: кон-троль (084-0685), заз-дри-
ти (393-167-07). Однак згiдно з теорiєю сонорностi не можна
пояснити наявнiсть складiв у шепiт ному мовленнi, коли звучнiсть
нейтралiзується (За С. Семчинськпм).