Декларацiя незалежностi Пiвнiчноамериканських Сполучених Штатiв

Iдеï, покладенi в основу Американськоï декларацiï,
прийшли переважно зi Старого свiтла. Цiлком природно, що вiйна
визвольних революцiй, почата у Францiï, несла тi ж iдеï, якi
були й у Новому свiтлi
Декларацiя була прийнята 4 липня 1776 року другим Континентальним
конгресом у перiод Вiйни за незалежнiсть у Пiвнiчнiй Америцi.
Ïï автором є Томас Джефферсон.
Всi люди рiвнi вiд народження, — проголошує Декларацiя,
— вони надiленi Творцем певними невiд'ємними правами; серед
них право на життя, на волю, на особисте щастя. Тiльки для огородження
цих i iнших прав засновується держава. Як тiльки державна влада
перестає служити цим цiлям вона перестає бути легитивной.
Декларацiя 1776 року пiдтверджує вiрнiсть принципам рiвностi й
волi, наявнiсть у кожноï людини невiдчужуваних прав, що включають
право на життя, волю й прагнення ксчастью.
Для забезпечення цих прав, — говориться в Декларацiï, —
заснованi серед людей уряду, що запозичать свою справедливу владу зi
згоди керованих. Установа новоï об'єднаноï влади
викликало й установлення гарантiй проти ïï можливого зазiхання
на волю. Вiдповiдно в декларацiï проголошується, що, якщо
влада, заснована для захисту прав, стає на шляху ïхнього
попрання, те народ має право змiнити або знищити ïï й
заснувати новий уряд, заснований на таких принципах i з такою
органiзацiєю влади, якi, на думку народу, усього бiльше можуть
сприяти його безпецi й щастю.
По декларацiï державну владу в масштабах конфедерацiï
здiйснював конгрес, у якому були представленi всi 13 штатiв, причому
кожний з них мав один голос. Конгрес мав право мiстити мир i повiдомляти
вiйну, формувати збройнi сили й вступати в сполучники, чеканити монету й
деякi iншi повноваження. Однак усе найбiльш iстотнi повноваження конгрес
мiг здiйснювати за згодою не менш 9 штатiв з 13. Конфедерацiя майже не
мала у своєму розпорядженнi засоби, що дозволяли ïй примусити
штати до виконання ïï рiшень. Практика функцiонування
конфедеральной влади дуже швидко виявила ïï повну
неспроможнiсть. Назрiвали гострi конфлiкти мiж штатами. Необхiднi були
термiновi заходи щодо порятунку положення, але здiйснити ïх без
достатньоï мiцноï й ефективноï влади було неможливо.
В 1787 роцi у Фiладельфiï зiбрався Конвент, у якому взяли участь 55
делегатiв, що представляли 12 з 13 штатiв. Головою конвенту був вибраний
Дж. Вашингтон. На засiданнi конвенту було ухвалене рiшення про створення
новоï конституцiï. 17 вересня 1787 р. Конституцiя США вступила
всилу.
Конституцiя Сполучених Штатiв Америки
Мотиви прийняття Конституцiï були досить чiтко й лаконiчно
викладенi в короткiй преамбулi. По-перше, необхiднiсть утворення бiльше
доконаного сполучника. По-друге, потреба у твердженнi правосуддя,
внутрiшнього спокою й органiзацiï спiльноï оборони. По-
третє, прагнення забезпечити всiм американцям i ïхнiм
нащадкам загальний добробут i блага волi
Фахiвцi-Державознавцi вважають, що в основу конституцiйно правовоï
доктрини США були покладенi три головних принципи: 1) подiл влади; 2)
федералiзм; 3) конституцiйний судовий нагляд. Вони у вирiшальному
ступенi обумовили природу американськоï Конституцiï,
однiєï iз самих старому й стабiльних у свiтi, i особливостi
побудови державного механiзму
Принцип подiлу влади не згадується як такий у текстi
Конституцiï США 1787 року. Однак весь механiзм державноï
влади, передбачений цiєю Конституцiєю й створений на
ïï основi, представляє безпосереднє втiлення цього
принципу Треба також мати на увазi, що ще до утворення США в роки
iснування конфедерацiï конституцiï окремих штатiв уже
закрiпили принцип подiлу влади як основу побудови й функцiонування
державного механiзму штату. Федеральна модель багато в чому списана з
Конституцiï Массачусетса.
Оскiльки механiзм подiлу влади за задумом розроблювачiв повинен був у
першу чергу служити огородженню волi, необхiдно було доповнити
конституцiйний принцип особливим механiзмом його реалiзацiï.
Ïм став механiзм сдержек i противаг, за допомогою якого кожна
галузь влади могла стримувати iншу. Така побудова не запобiгає
самим розбiжностям мiж галузями влади, але сдержки й противаги не дають
спорам перерости в таке протистояння, яке б загрожувало самому
здiйсненню влади
Конкретним проявом i втiленням цього механiзму сдержек i противаг стали
сама структура й порядок дiяльностi трьох основних галузей влади:
законодавчоï, виконавчоï й судовоï. Ïхнiми носiями в
США виступає конгрес, президент i федеральна система судiв
очолювана Верховним судом США.
Iз прийняттям Конституцiï 1787 року США з конфедерацiï
перетворилися у федеративну державу. Державотворення вiдповiдало
iнтересам утворення й функцiонування ефективноï державноï
влади, здатноï захистити й забезпечити спiльних нтерес штатiв, що
об'єдналися. Одночасно вибiр федеративноï форми державного
устрою повинен був послужити гарантiєю збереження певноï
самостiйностi штатiв. I обмежити всесилля центральноï влади.
Федералiзм виступав як знаряддя й засобу запобiгання узурпацiï
влади або зловживання нею. Це було також свого роду подiлу влади, але не
по горизонталi, а по вертикалi
По Конституцiï всi питання, пов'язанi iз предметом ведення штатiв i
центра, строго розподiленi. У текстi Конституцiï перераховано, що
саме вiднесено до ведення федерального парламенту — конгресу
(роздiл 1 i 8 ст.1) i що заборонено окремим штатам (роздiл 10 ст.1). У
текстi визначено, що все те, що не вiднесено Конституцiєю до
повноважень федерацiï, залишається в компетенцiï
суб'єктiв федерацiï
До ведення федерацiï вiднесенi найважливiшi повноваження в сферi
фiнансiв i оподатковування, зовнiшньоï полiтики й оборони, патентне
й авторське право, федеральне судоустрою, порядок придбання
американського громадянства й деякi iншi питання. Також у США дiє
принцип верховенства федерального права
Порiвняно твердий характер американського варiанта подiлу влади
знаходить свiй конкретний прояв у побудовi державного механiзму США й
характерi взаємин мiж трьома основними галузями влади. До
ïхнього числа належать: законодавча влада, представлена конгресом,
виконавча, носiєм якоï є президент, i судовими,
здiйснюваними судовими установами. В основу ïхньоï дiяльностi
й побудови покладенi повна самостiйнiсть, незалежнiсть i строге
розмежування компетенций мiж носiями влади. Дотримуючись точки зору Дж.
Локка, засновники американськоï конституцiï поставили на перше
мiсце законодавчу владу
КОНГРЕС. Конгрес США складається iз двох палат. Нижньою,
iменованою палатою представникiв, складається з 435 депутатiв.
Вони обираються шляхом загальних рiвних виборiв, таємним
голосуванням. Депутати формально є представниками нацiй у цiлому,
а не його виборчого округу. Вибори вiдбуваються кожнi два роки, причому
обновляється весь склад палати. Яких-небудь обмежень для
переобрання не встановленi
Верхня палата американського конгресу — сенат — орган
представникiв штатiв. Кожний штат представлений двома сенаторами, яка б
не була чисельнiсть його штатiв. У цей час у сенатi 100 депутатiв вiд 50
штатiв. З 1913 року була прийнята XVII виправлення до Конституцiï,
що встановила прямi вибори в сенат. Спочатку вони обиралися
законодавчими зборами штатiв
Сенатори обираються строком на шiсть рокiв. Вiдновлення
вiдбувається по третинах кожнi два роки. Право переобрання не
обмежується
Говорячи про формування палат, варто особливо пiдкреслити несумiснiсть
мандата конгресмена iз заняттям якоï-небудь платноï посади на
службi в держави. Несумiснiсть є повною й беззастережноï
Конгрес США здiйснює традицiйнi для будь-якого парламентського
органа повноваження. Це законотворчiсть, прийняття бюджету, контроль за
дiяльнiстю адмiнiстрацiï. Формально виконавча влада повнiстю
вiддiлена вiд законодавчоï аж до того, що представники
виконавчоï влади не мають права вiдвiдування палат конгресу. Хоча
цi принципи в цей час майже не дотримуються все-таки заборона
iснує
Однак виконавча влада все-таки може впливати на законодавчу. Так
законопроект, прийнятий палатами конгресу, передається на пiдпис
президентовi держави, що може його схвалити, пiсля чого закон
набуває чинностi. Або протягом 10 днiв, вiдведених йому на
пiдписання, повернути законопроект на доробку. Ця дiя називається
вiдкладеним вето. Конгрес може перебороти президентське вето,
проголосувавши за нього повторно квалiфiкованою бiльшiстю голосiв (2/3
голосiв у кожнiй палатi).
Твердий подiл влади привело до того, що в США вiдсутнiй iнститут
парламентськоï вiдповiдальностi уряду. У США жодна з палат, нi
конгрес у цiлому не можуть змусити президента пiти у вiдставку шляхом
несхвалення ïх полiтичноï або економiчноï дiяльностi
Невiдповiдальнiсть уряду й президента зовсiм не рiвнозначна
безвiдповiдальностi. Палати американський конгрес вправi ставити й
вирiшувати питання про вiдповiдальнiсть президента й iнших посадових
осiб у випадку здiйснення ними дiяння, квалiфiкованих як тяжкi
правопорушення або зазiхань на конституцiю. У цьому випадку
застосовується особлива процедура залучення до вiдповiдальностi й
ухвалення рiшення по сутi вiдома за назвою iмпiчменту
Конгрес США — один з найважливiших елементiв трiади подiлу влади.
Маючи законодавчу владу, вiн може впливати на полiтику й акцiï
президента, i навiть, у виняткових випадках, призивати його до
вiдповiдi. Виконавча влада просто зобов'язана завжди шукати шляхи
спiвробiтництва з конгресом, тому що для реалiзацiй своïх цiлей
уряду грошi доводиться просити в конгресу. Разом з тим при наявнiсть
сильного конгресу у сучасному державному механiзмi пальма першостi
належить державi
ПРЕЗИДЕНТ. Вiдповiдно до американськоï Конституцiï, виконавча
влада здiйснюється президентом Сполучених Штатiв Америки.
Президент займає вище мiсце в системi державних органiв США. Вiн
глава держави й одноособовий носiй виконавчоï влади, глава збройних
сил i вищий керiвник федерального адмiнiстративного апарата. Йому
належать широкi указние права й цiлий ряд iнших прав i привiлеïв
Забезпеченням незалежностi виконавчоï влади, носiєм якоï
є президент, служить особливий порядок його обрання. Пост глави
держави в США замiщається шляхом загальних виборiв, участь у цьому
процесi конгресу може бути зв'язано тiльки з особливими, з ряду геть
вихiдними обставинами
Президентськi вибори в США завжди проводяться в заздалегiдь обумовлений
день — у перший Вiвторок пiсля першого понедiлка листопада мiсяця
кожного високосного року. Це дозволяє уникнути спецiального
призначення дати виборiв з боку яких-небудь органiв i в теж час досить
точно визначає строк президентських повноважень — чотири
роки
Загальнi умови участi виборцiв у голосування тi ж, що й при
парламентських виборах. Однак процедура проведення голосування й
визначення результатiв iнша
У випадку замiщення глави держави пост президента США займає вiце-
президент, що стає повноправним главою держави без усяких обмежень
на весь перiод до закiнчення термiну повноважень збiглого президента й
проведення нових чергових виборовши
Цiлям запобiгання влади президента служить обмеження можливостi
переобрання однiєï особи на пост глави держави двома строками
Президент США має бiльшi повноваження. I за два сторiччя iснування
цього поста влада президента не тiльки не ослабшала, а навпаки тiльки
розширилася. За роки iснування iнституту президентства президентовi було
делеговано кiлька сотень внеконституционних повноважень. По характерi
здiйснення ïх можна пiдроздiлити на кiлька груп
У першу групу входять повноваження, пов'язанi з верховним
представництвом краïни. Президент — вища посадова особа
краïни. Вiн представляє державу у всiх актах
внутрiшньополiтичного й мiжнародного життя. При здiйсненнi своïх
зовнiшньополiтичних акцiй президент не має потреби в особливому
вповноваженнi Другу й найбiльш важливу групу становлять повноваження
президента США по керуванню краïною. Президент очолює весь
федеральний державний апарат, що включає в себе, як цивiльну
службу, так i збройнi сили
Президент США є одноособовою главою виконавчоï влади, всi
мiнiстри, призначуванi президентом з ради й згоди сенату, є
винятково радниками президента. Кабiнет мiнiстрiв скликається по
особистому бажанню президента й всi питання на порядок денний ставить
теж вiн. Нiякоï спецiальноï компетенцiï або питань,
относимих до ведення кабiнету, нi Конституцiєю, нi федеральними
законами не передбачене
Президент США робить призначення на вищi вiйськовi й цивiльнi посади.
Однак такого роду призначення повиннi мати мiсце з ради й згоди сенату.
Особливу групу утворять вiйськовi й зовнiшньополiтичнi повноваження
президента. Вiн верховний головнокомандуючий збройними силами
краïни. У цiй своïй якостi вiн має у своєму
розпорядженнi досить важливi повноваження, якi виходять за рамки,
обкресленi Конституцiєю
Президент США залишається керiвником зовнiшньоï полiтики
Американськоï держави. Правда, найважливiшi дипломатичнi
призначення вимагають згоди сенату. Пiдлягають також ратифiкацiï з
боку сенату й мiжнароднi договори
Звичайно, вiдзначаючи виняткову важливу роль президента в керуваннi
краïною, не слiд бачити в ньому всесильного правителя. Президент
зобов'язаний дiяти на основi й у рамках закону. Конгрес має бiльшi
можливостi для того, щоб заблокувати неугодну йому президентську
програму або iнiцiативу. Будь-яка спроба президента вийти за рамки
дiючого права може бути припинена судовими органами, що володiють правом
конституцiйного нагляду. Система сдержек i противаг працює досить
ефективно.
Строго дiючи принципу подiлу влади, творцi Конституцiï не надiлили
президента США нi законодавчоï, нi судовою владою. Але закладаючи
основи механiзму сдержек i противаги, вони передбачили й вiдповiднi
повноваження в глави держави. Вiн має право вiдкладеного вета.
Надавши право президентовi призначати суддiв i зм'якшувати покарання,
Конституцiя створює гарантiю проти сваволi суддiв
Подiл влади в США не могло б повно вiдбудуться без iснування
самостiйноï й незалежноï судовоï влади. Ïï
представляють, вiдповiдно до Конституцiï, Верховний суд i такi
нижчi суди, якi засновуються конгресом. З 1789 року судова система в США
не змiнилася. Вона представляє трехзвенную систему судiв. Вона
складається з окружних судiв, апеляцiйних судiв i на чолi
американськiй судовiй системi коштує Верховний суд США.
Верховний суд є в першу чергу носiєм судовоï влади.
Йому належить особливо важлива роль в американськiй системi подiлу
влади. Адже Верховний суд не тiльки орган загальноï
юрисдикцiï. Як перша iнстанцiя вiн розглядає порiвняно
нечисленнi справи: суперечки мiж штатами; позови, у яких
однiєï зi сторiн є iноземна держава, i деякi iншi.
Головна ж його функцiя, що не вiдбита в Конституцiï,
складається в здiйсненнi конституцiйного нагляду. Верховний суд
вправi прийняти до свого розгляду скаргу на рiшення будь-якого
нижчестоящого федерального суду або суду штату, якщо в ньому торкнуться
федеральне питання або якщо воно порушує питання про
неконституцiйнiсть закону штату або акту конгресу
Верховний суд приймає справи до розгляду по власному розсудi, якщо
визнає ïх досить важливими й загальнозначущими. Рiшення
верховного суду носять остаточний характер i оскарженню не пiдлягають.
Акт, оголошений неконституцiйним, втрачає юридичну чиннiсть i не
пiдлягає застосуванню адмiнiстрацiєю й судами
Верховний суд може давати роз'яснення з питань права. Верховний суд
дає також тлумачення законiв, що носить обов'язковий характер
Верховний суд США складається з дев'яти суддiв. Всi вони
призначаються президентом з ради й згоди сенату. Про строк дiяльностi
суддiв Конституцiя говорить наступне: Як суддi Верховного суду, так i
суддi нижчих судiв, зберiгають своï посади доти, поки
ïхнє поводження є бездоганним. До будь-якого суддi може
бути застосована процедура iмпiчменту, результатом якого може стати
вiдмова вiд посади
Надiливши судову владу великими повноваженнями, забезпечивши
ïï самостiйнiсть i незалежнiсть, засновники американськоï
Конституцiï постаралися вжити заходiв проти можливоï сваволi
суддiвських установ. Поряд з можливiстю iмпiчменту, Конституцiя на рiвнi
основного закону краïни встановлює головнi принципи
здiйснення правосуддя й твердих процесуальних гарантiй, якi повиннi
дотримуватися в ходi судочинства Судова влада США — одне з
найважливiших складаються системи, що, подiлу влади. Вона виступає
в ролi гаранта особистоï волi, попереджаючи або караючи за
ïï порушення. Вона сприяє тому, щоб законодавча й
виконавча влади додержувалися загальних приписань права, викладеним в
основному законi краïни. Судова влада, використовуючи своï
права по тлумаченню Конституцiï, сприяє дозволу споровши мiж
iншими галузями влади iз приводу тлумачення й застосування
Конституцiï й актiв, виданих у ïï розвиток i застосування
Конституцiï
Багато критикiв американськоï конституцiï говорять про
гипертрафированности судовоï влади в краïнi. Але без
сильноï судовоï влади закладенi в президентськiй республiцi
потенцiï надмiрного посилення виконавчоï влади й навiть
перетворення ïï в диктаторську цiлком може перетворитися в
реальнiсть, що пiдтверджує iсторичний досвiд Бразилiï,
Аргентини, Чилi й ряду iнших латиноамериканських краïн. Сама по
собi президентська республiка не є гарантiя вiд лих i халеп.
Властивiй цiй формi правлiння твердий подiл влади спрацьовує
далеко не при всiх умовах. От чому ця форма правлiння одержала порiвняно
нешироке поширення й практично не зустрiчається в краïнах
Захiдноï Європи, у яких по колишньому домiнують рiзнi
варiанти парламентських форм правлiння