Подiл влади

Подiл влади, теорiя про спiввiдношення влади в державi, уперше висунута
Дж.Локком i потiм розвинена Ш. Монтеск'є. Зв'язана зi школою
природного права й зiграла прогресивну роль у боротьбi проти
абсолютизму. Передбачається, що для правильного функцiонування
держави в ньому повиннi iснувати незалежнi друг вiд друга влади:
законодавча, виконавча, судова. У цей час за принципом подiлу влади
побудованi конституцiï багатьох держав
Подiл влади — це одна з основних рис сучасноï правовоï
держави. Iнститут подiлу влади, як i iнститут самого права став
зароджуватися з найдавнiших часiв. Якщо не враховувати суспiльство при
вiйськовiй демократiï, то вже й в Афiнськiй i в Римськоï
республiках громадяни прагнули не допустити концентрацiï влади в
одних руках
Так у Грецiï iснувало кiлька полiтичних iнститутiв, якi не повиннi
були дозволити зосередження влади в одних руках. У такий спосiб пiсля
реформ Солона, Клисфена, ефиальта й Перикла в краïнi утворилися
наступнi взаємодiючi один з одним органи. Народнi збори, що
володiють законодавчою iнiцiативою. За ним стежив суд Гелиея, що до того
ж мав право тлумачення законiв. Виконавчу владу дiлили рада 500 i двi
колегiï — стратегiв i архонотов. Контроль за всiма органами
влади здiйснювало так званi особливi народнi збори, що збиралося раз на
мiсяць i займалося перевiркою дiяльностi влади й чи була ця дiяльнiсть
правильноï
У Римськiй республiцi положення було дуже схоже з Афiнськоï.
Головним державним органом у Римi були сенат, що володiє правом
тлумачити закони, а також накладати вето на деякi рiшення народних
зборiв. До всього iншого iз числа сенаторiв вибиралися народними зборами
особи, якi повиннi були займати державнi посади (консули, претори,
намiсники, едили й т.д.). Не будучи судовим органом, сенат мiг
призначати судовi колегiï й давати вказiвки про виробництво
розслiдування. Другий по значимостi державний орган у Римськiй
республiцi — це народнi збори. Перед народними зборами вiдповiдали
всi державнi що служать (крiм диктаторiв). Народнi збори обирали
колегiï, якi здiйснювали урядову владу. Народнi збори мали право
прийняття законiв. Особливе положення займали плебейськi (народнi)
трибуни. Вони мали право забороняти виконання будь-яких наказiв (за
винятком наказiв диктаторiв). Вони могли накладати вето на постанови
сенату. Крiм того, трибун був надiлений правом заарештовувати будь-яку
особу й пiддавати його публiчному допиту. Судовi функцiï в Римi
були покладенi на вiсьмох преторiв, що обираються сенатом. Крiм трибун
кожнi п'ять рокiв з колишнiх консулiв обиралися два цензори строком на
18 мiсяцiв. Вони займалися перевiркою списку сенату й виключали з нього
невартих
У середнi столiття роль противаги необмеженоï влади монарха
частково виконувала церква. Будучи духовною установою церква нерiдко
втручалася у свiтськi справи. Клятви, зобов'язання, обiцянки, якi монарх
давала на хрестi нерiдко зобов'язували його до обов'язкового виконання
ïх. I як би там не було,приймаючи яке або рiшення, монарх повинен
був звертати увагу на церковнi правила. Так само церковнi норми нерiдко
регулювали вiдносини й у повсякденному життi. Церковнi працi були один
час джерелом права (а в мусульманських краïнах це чи ледве не
єдине джерело права й донинi). До всього iншого в деяких
краïнах глави церков мали право печалования (скасування смертного
вироку, затвердженого государем). Пiзнiше, звичайно, церква втратила
своє значення, але в певний час розвитку iсторiï вплив церкви
й церковних догм було велике
Крiм церкви обмежити влада правителя намагалися i його пiдданi того або
iншого держави. У результатi таких спроб в Англiï, а пiзнiше й у
Францiï з'явилися станово-представницькi iнститути. (В Англiï
— парламент; у Францiï — генеральнi штати).
Як в Англiï, так i у Францiï головною метою парламенту (у
Францiï генеральних штатiв) спочатку було узяття пiд свiй контроль
розпорядження фiнансами. Єдине ж, що змогли одержати вони
спочатку, це контроль за податками. Таким чином, вони могли всього лише
схвалювати новi податки, або не схвалювати. Але в наслiдок iз цього
права вирiс повноцiнний законодавчий орган
Повною мiрою принцип подiлу влади був уперше реалiзований у Сполучених
Штатах Америки, пiсля прийняття конституцiï 1787 року
Так уперше за всю iсторiю людства теорiя подiлу влади, що довгий час
розвивалася в Європi, була здiйснена на iншому континентi. У так
званому Новому свiтлi з'явилося нове по своïй сутi держава
Крiм просто об'єктивних iсторичних процесiв, якi вели народи до
реалiзацiï принципiв демократичноï, правовоï держави,
iснували також i теоретичнi вчення про те, яким повинне бути держава, як
воно повинне будуватися i як управлятися. Мислителi античностi (Сократ,
Аристотель, Полибий, Цицерон) намагалися виявити зв'язки й
взаємодiï мiж правом i державною владою, якi б забезпечували
гармонiчне функцiонування суспiльства тоï або iншоï епохи.
Ученi стародавностi вважали, що найбiльш розумно й справедлива лише та
полiтична форма життя, при якiй закон загальнообов'язковий, як для
громадян, так i для самоï держави У своïй книзi Полiтика
Аристотель ( 389-328 гг. до н. е.) писав: Там, де вiдсутня влада закону,
немає мiсця й формi державного ладу. А от слова Аристотеля щодо
демократичного ладу: Демократiя користується бiльшоï в
порiвняннi з олiгархiями безпекою; iснування ïх бiльш
довговiчно… . Цицерон говорив про державу як об правовому
спiлкування й загальний порядок
Державно-правовi iнститути древньоï Грецiï й Рима вплинули на
становлення й розвиток бiльше пiзнiх прогресивних вчень про правову
державу
У перiод розкладання феодалiзму iдеï правовоï держави виклали
мислителi того часу: Н. Маккиавелли й Ж. Боден. У своïх роботах
вони доводили перевагу республiки перед iншими формами держави. Головним
завданням держави вони проголошують забезпечення прав i воль громадян
У перiод раннiх буржуазних революцiй у розвитку концепцiï
правовоï держави значний внесок внесли Г. Гроций, Б. Спиноза, Г.
Гобс, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Д. Дiдро, Т. Джефферсон.
Iдеï правовоï держави знайшли широке вiдбиття й у росiйськiй
полiтичнiй думцi. Вони викладалися в працях Писарєва, Герцена,
Чернишевського, Радищева (один iз прихильникiв теорiï
Монтеск'є), Пестеля, Муравьева.
Теоретичну завершенность росiйська концепцiя правовоï держави
одержала в добутках видних правознавцiв i фiлософiв переджовтневого
перiоду: Котлярского, Новгородцева, Муромцева, Гессену, Шерминевича,
Чичерина, Бердяєва
Всi перерахованi вище вченi внесли великий вклад у розвиток вчення про
правову державу. Однак интересующее нас подiлу влади зачiпали лише деякi
з них
Першою науковою працею, у якiй говорилося об подiл влади можна вважати
роботу Дж. Локка ( 1632-1704). Локк у своïх поглядах багато в чому
дотримувався позицiï Гоббса, прихильника теорiï суспiльного
договору. Однак, виражаючи симпатiï монархiï, Дж. Локк
уважає, що вона все-таки повинна бути обмежена народним
представництвом i чiтко визначена законом, обов'язковим для всiх, у тому
числi й для монарха. Головна погроза волi, уважає Дж. Локк,
складається в нероздiленостi влади, у ïï зосередження в
руках абсолютного монарха, що сам установлює закони й
примушує до ïх виконанню
Абсолютна деспотична влада або керування без установлених постiйних
законiв не можуть нi в якiй мерi вiдповiдати мiрам уряду, —
констатує Дж. Локк. Вiн пише також про те, що влада по прийняттю
законiв i влада по ïхньому виконанню повиннi бути роздiленi. На
перше мiсце Дж. Локк висуває законодавчу владу. Саме вона й
утворить першу галузь влади.
Розвив до сучасного розумiння теорiю подiлу влади французький мислитель
Ш.-Л. Монтеск'є ( 1689-1755). Ще в 1721 роцi у своïх Перських
листах вiн у сатиричнiй формi засуджував необмежену монархiю у
Францiï й писав про необхiднiсть ïï обмеження. В 1748
роцi Ш.-Л. Монтеск'є публiкує своя знаменита праця Про дух
законiв (робота над яким iшла близько 20 рокiв), у якiй крiм критики
абсолютизму вiн протиставляє йому республiканський державний
устрiй з подiлом влад
Вiн дiлить владу на три галузi: законодавча, виконавча, судова. По
теорiï Монтеск'є всi три влади повиннi були, урiвноважуючи
друг-друга, не дати здiйснювати безконтрольнi дiï в рамках
своєï компетенцiï. Що б не було можливостi зловживати
владою, необхiдний такий порядок речей, при якому рiзнi влади могли б
взаємно стримувати друг-друга. Монтеск'є вважає
неприпустимим об'єднанням хоча б двох галузей влади в однi рук
(Дж. Локк уважав, що в обов'язковому порядку вiддiлена повинна бути
тiльки законодавча влада). Якщо влада законодавч i виконавча будуть
з'єднанi в однiй особi або установi, то волi не буде, тому що
можна побоюватися, що монарх або сенат буде створювати тиранiчнi закони
для того, щоб так само тиранически застосовувати ïх. Не буде
волi…, якщо судова не вiддiлена вiд влади законодавчоï й
виконавчоï. Якщо вона з'єднана iз законодавчою владою, то
життя й воля громадян виявляться у владi сваволi, тому що суддя буде
законодавцем. Якщо судова влада з'єднана з виконавчоï, то
суддя одержує можливiсть стати гнобителем. Якщо ж вiдбудеться
з'єднання трьох галузей влади, те, як уважає
Монтеск'є, неминуче встановлення найжорстокiшого деспотизму й
повна загибель волi
Доктрина, створена Ш.-Л. Монтеск'є, не обмежується
вичленовуванням трьох галузей влади й показом небезпеки ïхнього
з'єднання в одних руках. Не менш важливо й те, що Монтеск'є
також пише про небезпеку, пов'язаноï з надмiрною незалежнiстю
цiєï влади й до чого це може привести Багато положень,
закрiпленi в роботi Монтеск'є, знайшли своє вiдбиття в
закрiпленнi в конституцiйних актах, багато хто з яких дiють i по
сьогоднiшнiй день
Серед цих актiв особливе мiсце займають двi: Декларацiï прав
незалежностi Пiвнiчноамериканських Сполучених Штатiв вiд 4 липня 1776 р.
И Французька декларацiя прав людини (1789 р.).