Поняття спiвучастi, об'єктивнi й суб'єктивнi ознаки

Законодавча конструкцiя бiльшостi статей КК РФ така, що припускає здiйснення злочину однiєю особою. Однак злочин може бути зовсiм двома або бiльше особами. В останньому випадку при наявностi певних ознак виникає спiвучасть у злочинi. При спiвучастi злочинцi об'єднують зусилля своï зусилля, часто заздалегiдь розподiляють мiж собою ролi. Все це полегшує здiйснення злочину, дозволяє йти на нього з бiльшою впевненiстю й меншим ризиком викриття, що й робить такi злочини бiльше небезпечними
Спiвучасть у злочинi як особливий рiзновид злочинноï дiяльностi варто вiдрiзняти вiд простого випадкового збiгу злочинноï дiяльностi декiлькох осiб, хоча одночасно й зазiхають на той самий об'єкт, але дiючих окремо друг вiд друга. Наприклад, розкрадання товарiв з неопломбованого вагона випадковими перехожими, що не домовилися про це один з одним
По карному законодавству спiвучастю в злочинi зiзнається навмисна спiльна участь двох або бiльше осiб у здiйсненнi навмисного злочину (ст. 32 КК). У цiй законодавчiй формулi, випливаючи прийнятому в теорiï карного права методу подiлу об'єктивн i суб'єктивного, видiляються двi групи ознак:
а) об'єктивнi;
б) суб'єктивнi
Спiвучасть насамперед припускає участь декiлькох (двох i бiльше) осiб у здiйсненнi злочину. При цьому необхiдно мати на увазi, що цi особи повиннi мати ознаки суб'єкта злочину: вiком (ст.20) i осуднiстю (ст. 21 КК). У теорiï карного права, наголошуючи на кiлькiснiй характеристицi цiєï ознаки, його вiдносять традицiйно до числа об'єктивних ознак спiвучастi впреступлении.
Iншою об'єктивною ознакою спiвучастi є спiльнiсть участi двох або бiльше осiб у здiйсненнi злочину
З позицiй карного закону (ст. 14 i ст. 32, 33 КК) участь особи в злочинi може означати тiльки образ злочинного поводження, що виражається у двох його зовнiшнiх, тобто объективирующихся зовнi, формах (дiï або бездiяльностi). У той же час i спiльнiсть участi в теорiï карного права обґрунтовано розглядається в якостi своєрiдного фактора, що заподiює. Цими моментами пояснюється, чому дiяння особи, причинний зв'язок i наслiдок у рамках вчення про склад злочину ставляться до об'єктивноï його сторони, незважаючи на присутнiсть у дiяннi (дiï або бездiяльностi) особи суб'єктивних ознак усвiдомленостi й волимости. Iз сказаного також випливає, що принципова характеристика дiяння спiвучасника незалежно вiд його видовоï приналежностi аналогiчна дiянню iндивiдуально дiючоï особи (за вилученням особливостей в образi злочинного поводження й у способi впливу на об'єкт охорони, що мають мiсце при спiвучастi в злочинi). Однак цi й iншi особливостi поводження спiвучасникiв злочину не перешкоджають розгляду ознаки спiльностi участi цiлком у площинi об'єктивноï, тобто як об'єктивноï ознаки спiвучастi. Тому представляються зайвими iснуючi в теорiï карного права суперечки щодо об'єктивноï або суб'єктивноï природи цiєï ознаки, а вводяться при цьому в термiнологiчний зворот такi поняття й вираження, як певна психiчна спiльнiсть, що припускає знання про дiяльнiсть, що приєднується, iнших осiб i прагнення досягти певного результату шляхом об'єднання зусиль, навмисна координацiя суспiльно небезпечних дiй двох або бiльше осiб i т.п. оправданни лише в тiй мерi, у якiй вони вiдбивають особливостi свiдомостi й волi в дiяннi спiвучасника. Разом з тим вони ведуть до змiшання об'єктивних i суб'єктивних ознак спiвучастi в злочинi й тому методологiчно зовсiм невиправданi
Пiдсумовуючи цю сторону характеристики ознаки спiльностi участi, необхiдно ще раз пiдкреслити, що усвiдомленiсть i волимость є, так сказати, начинкою, зарядом у дiяннi спiвучасника так само, як i в дiяннi iндивiдуально дiючоï особи, здобуваючи при спiвучастi в злочинi трохи iнший змiст. За рахунок останнього дiяння спiвучасника в споконвiчнiй своïй заданостi саме й здобуває зовнiшнi, зримi риси й значення одного з доданкiв у сумi злочинних зусиль двох або бiльше осiб
Що ж стосується наведених вище понять iз робiт згаданих авторiв, те цими поняттями й положеннями уместнее користуватися при розглядi суб'єктивних ознак спiвучастi в злочинi, тобто в межах опису винного вiдношення особи ксодеянному.
Змiст ознаки спiльностi участi не вичерпується наведеними мiркуваннями, що залишають поки вiдкритим питання про те, що ж все-таки треба розумiти пiд спiльнiстю участi в злочинi двох або бiльше осiб?
Як уже було згадано ранiше, спiльнiсть участi в теорiï карного права розглядається як своєрiдний фактор, що заподiює
Причина, як це прийнято вважати, припускає не один изолированно дiючий фактор, а певну ïхню сукупнiсть. Роль i значення кожного фактора, що заподiює, у данiй ïхнiй сукупностi рiзнi. Однi (або один) виступають як причини, а iншi як умови дiï причини. Останнi теж диференцiюються на необхiдному й iншому, супутньому процесу заподiяння, умови. У цьому складається один iз проявiв ïх не рiвноцiнностi
У випадках iндивiдуально чиненого злочину злочинець-одинак включає своє дiяння в дану сукупнiсть об'єктивно сформованих обставин — умов (iнодi це може бути пiдготовлене з його участю), що створюють для нього можливiсть досягти певного злочинного результату. Наприклад, А., працюючи завiдувачем сiльмагом, не забрав у пiдсобку вивантаженi бiля магазина автопокришки, тому що люди, з якими вiн домовився про виконання цiєï роботи, до призначеного часу не з'явилися. Мiсцевий житель Б., що працював шофером у тiм же сiльпо, знаючи про сформовану ситуацiю, з метою крадiжки автопокришок кинув через кватирку в будинок А. димову шашку. Сусiди повiдомили А., що в його будинку пожежа, тому що iз всiх кватирок валить дим. А., не дочекавшись робiтникiв i залишивши автопокришки без догляду, вернувся додому. У його вiдсутнiсть В. пiд'ïхав до магазина, занурив у кузов автомашини 10 пар автопокришок i вiдвiз у наявне в нього вкриття. У планi розгляду процесу заподiяння збитку об'єкту охорони тут у наявностi певна сукупнiсть необхiдних факторiв-умов: надходження товару в магазин, що не з'явилися пiд час робiтники, оказавшаяся в будинку А. димова шашка, повiдомлення сусiдiв про пожежу, залишення товару без догляду, дiï Б. по безпосередньому здiйсненню крадiжки. Не будь одного з них, не було б i збитку об'єкту охорони. Разом з тим значення цих факторiв у процесi заподiяння збитку об'єкту охорони неоднаково. Всi вони, як ми вже вiдзначали, виступають як необхiднi умови заподiяння збитку, але значення фактора — причини здобуває тут лише поводження Б. Iншi фактори, хоча i є необхiдними умовами, залишаються лише сукупнiстю об'єктивних i слiпо дiючих обставин, що створюють ситуацiю реальноï можливостi для здiйснення крадiжки. Це повною мiрою враховується законодавцем, що видiляє тут лише злочинне поводження суб'єкта крадiжки
Трохи iнше положення виникає у випадках спiвучастi в злочинi, коли на мiсцi, як мiнiмум, двох iз зазначених факторiв виявляються люди, що володiють свiдомiстю й волею, а точнiше, ïхнє злочинне поводження. У карному законi (ст. 33 КК) воно передбачено як виконання злочину, пiдбурювання до його здiйснення, пособництво здiйсненню злочину, органiзацiя й керiвництво здiйсненням злочину
Простого зiставлення наведених видiв поводження при спiвучастi в злочинi досить для виявлення того, що всi вони й кожний з них окремо спрямованi на здiйснення злочину. Таку заданiсть у спрямованостi поводження спiвучасникiв злочину в кожному конкретному випадку дає заряд свiдомостi й волi. Як правило, це вiдбувається не саме собою, а в результатi угоди (змови) мiж спiвучасниками злочину. Така угода на з'єднання зусиль двох i бiльше осiб може бути виражене усно, письмово, жестами, знаками й iншими конклюдентними дiями, до числа яких може бути вiднесена й так звана мовчазна згода на з'єднання зусиль. Наявнiсть угоди мiж спiвучасниками свiдчить про виникнення об'єктивного взаємозв'язку мiж ïхнiм поводженням i елементами детермiнацiï, взаємозумовленостi на сторонi кожного з них (щонайменше двох). Це й дозволяє розглядати ïхнє поводження як складовi (доданки) єдиного комплексу факторiв, що заподiюють, у чому й проявляється його своєрiднiсть при спiвучастi впреступлении.
Не настiльки явно вираженi ознаки зазначеного об'єктивного взаємозв'язку мiж поводженням спiвучасникiв при мовчазнiй згодi на з'єднання зусиль. Проте вони завжди є й можуть виразитися в характерних рисах зовнiшнього прояву поводження спiвучасника як при безпосереднiм виконаннi злочину, так i перед цим, у спрямованостi дiй на той самий об'єкт i предмет i т.п.
Завдяки виникаючiй при спiвучастi в злочинi об'єктивного взаємозв'язку мiж поводженням спiвучасникiв останнє утворить сукупно дiючий фактор, що заподiює. Разом з тим i поводження кожного спiвучасника не розчиняється в поводженнi iнших, а залишається вiдносно вiдособленим фактором, що заподiює, через особливостi характеру зовнiшнього свого прояву й ступеня участi в здiйсненнi злочину, тобто з якiсноï й кiлькiсноï його сторiн
Для iлюстрацiï сказаного скористаємося ранiше наведеним випадком крадiжки автопокришок з деякими змiнами. Допустимо, що задум про крадiжку й план ïï реалiзацiï виникли в Д. — одного з робiтникiв, з якими завмаг А. домовлявся про перенос автопокришок у пiдсобку магазина. Задум i план крадiжки Д. запропонував своєму напарниковi 3., що схвально поставився до задуманого справi i погодився прийняти в ньому участь. Далi, згiдно плану, 3. схилив до цього шофери Б., що пiдкинув димову шашку у квартиру А. Потiм пiд час вiдсутностi А. вони разом з Б. пiд'ïхали до магазина, занурили в кузов автомашини автопокришки й вiдвезли ïх до сараю, що принадлежали Д., де ïх i сховалися
У прикладi з достатньою виразнiстю проглядається об'єктивний взаємозв'язок мiж поводженням осiб, що беруть участь у злочинi. Про це свiдчать угоду мiж Д., 3. i Б., характер i спрямованiсть ïхнiх дiй. Разом з тим у цьому сукупно дiючому факторi, що заподiює, також досить чiтко виднi роль i значення дiй кожного з них, ступiнь участi (активностi) кожного в здiйсненнi цього злочину: Д. — натхненник i органiзатор крадiжки; 3., поряд з виконавськими дiями, виконав ще й подстрекательские й пособницькi функцiï; Б. обмежився лише виконавськими дiями
Змальованим вище своєрiднiстю фактора, що заподiює, при спiвучастi в злочинi пояснюється й обґрунтовується, з одного боку, спiльнiсть для всiх спiвучасникiв i кожного з них окремо злочинного результату (збитку об'єкту охорони), а з iншого боку — наявнiсть причинного зв'язку мiж поводженням кожного спiвучасника й зазначеним злочинним результатом, що пiдлягає зобов'язанню у вiдповiдальнiсть усiм ïм i кожному окремо в цiлому, без розщеплення його на частини
Стосовно до злочинiв з формальним складом спiльнiсть полягає у взаємнiй обумовленостi поводження спiвучасникiв, при якiй дiï одного спiвучасника є необхiдною умовою дiй iншого (iнших) спiвучасника. Дiï кожного спiвучасника доповнюють дiï iншого, злочин вiдбувається ïх загальними, з'єднаними зусиллями, хоча внесок того або iншого учасника у вчинене ними рiзний
У теорiï карного права видiляється також третя об'єктивна ознака спiвучастi: участь двох i бiльше осiб у здiйсненнi того самого злочину. Параметрами (ознаками) єдностi злочини називаються: єднiсть об'єкта злочину, єднiсть форми провини, єднiсть зазiхання в його першоосновi. Наприклад, Г. робить убивство представника державноï влади з ревнощiв, а змiнює його до цього Ю., що дiє з метою припинення полiтичноï дiяльностi представника влади. У цьому випадку в частинi позбавлення життя представника державноï влади як особистостi обоє вони дiють як спiвучасники. У той же час, оскiльки об'єктом терористичного акту є не просто й не стiльки особистiсть громадянина, а особистiсть представника державноï влади, остiльки у вiдношеннi цього останнього об'єкта вони вже не дiють всоучастии. Однак трьома названими ознаками не вичерпується змiст поняття спiвучасть у злочинi. Не менш важливе значення для отграничения цiєï форми прояву злочинного поводження вiд сумiжних форм iндивiдуально чинених злочинiв (причетностi до злочину, так званого посереднього виконання злочину, простого стiкання декiлькох осiб при здiйсненнi злочину) мають суб'єктивнi ознаки спiвучастi впреступлении.
По прямiй вказiвцi закону (ст. 32 КК) спiвучасть у злочинi — навмисна спiльна участь двох або бiльше осiб у здiйсненнi злочину. Те, що спiвучасть — навмисна спiльна злочинна дiяльнiсть, свiдчить також про можливiсть спiвучастi лише в навмисних злочинах. Це положення безпосередньо випливає iз закону й послiдовно проводиться в практицi застосування норм про спiвучасть впреступлении.
Далi, навмисна спiльна участь, виходячи зi змiсту намiру в ст. 25 КК, означає, по-перше, усвiдомлення кожним спiвучасником суспiльно небезпечного характеру свого власного поводження й суспiльно небезпечного характеру поводження iнших спiвучасникiв (щонайменше одного з них) плюс усвiдомлення об'єктивного взаємозв'язку свого поводження з поводженням iнших спiвучасникiв (щонайменше одного); по- друге, передбачення злочинного результату вiд з'єднаних зусиль; по-третє, бажання або свiдоме допущення того, що цей результат буде досягнутий саме шляхом додавання зусиль всiх спiвучасникiв або, щонайменше, зусиль двох з них
З наведених положень треба, що першi два з них становлять своєрiднiсть iнтелектуального елемента намiру при спiвучастi в злочинi. У теорiï карного права й практицi застосування норм про спiвучасть у злочинi вiн одержав найменування взаємноï поiнформованостi спiвучасникiв (щонайменше двох з них) про злочинний характер ïхнього поводження й взаємозв'язку останнього. Третє ж положення вiдбиває специфiку вольового елемента намiру при спiвучастi. У теорiï й практицi карного права вiн одержав найменування погодженостi волевиявлень спiвучасникiв (щонайменше двох з них) у вiдношеннi загального для них злочинного результату. При цьому погодженiстю волевиявлень охоплюється також i саме додавання зусиль, i ïхня координацiя в напрямку досягнення загального i єдиного для всiх (щонайменше двох) спiвучасникiв злочинного результату
Названi двi суб'єктивних ознаки спiвучастi в злочинi, тобто взаємна поiнформованiсть i погодженiсть у зазначеному розумiннi, безпосередньо й однозначно випливають iз закону (ст.25, ст. 32 КК) i визначаються своєрiднiстю фактора, що заподiює, при кожнiй конкретнiй формi прояву такоï злочинноï дiяльностi. Це повною мiрою погодиться iз взаимоотношением фiлософських категорiй об'єктивного й суб'єктивного, а також iз взаимоотношением кримiнально-правових понять дiяння й винного вiдносин до нього (КК РФ, ст. 14,25,32)
У зв'язку з викладеним не можна визнати обґрунтованими спроби iншого трактування суб'єктивних ознак спiвучастi в злочинi. Це насамперед стосується концепцiï так званоï мiнiмальноï (однобiчноï) суб'єктивного зв'язку, вiдповiдно до якоï для наявностi спiвучастi в злочинi досить того, що пiдбурювач i пособник знають про злочинну дiяльнiсть виконавця, i зовсiм не обов'язково, щоб виконавець знав об них дiяльностi
На жаль, ця концепцiя перiодично з'являється в пiдручниках по Загальнiй частинi карного права (пiдручники 1988 i 1994 рокiв). Ця концепцiя мала певнi пiдстави в карному законодавствi до 1958 року. Однак в Основах карного законодавства Сполучника РСР i союзних республiк, прийнятих в 1958 роцi. i у виданих слiдом за ними Кримiнальних кодексах союзних республiк, а також у нинi дiючому карному законодавствi вона не має достатньоï пiдстави
У законодавчому визначеннi поняття спiвучастi як навмисного совместною участi двох i бiльше осiб у здiйсненнi злочину термiн навмисне зовсiм не випадково помiщений на першому мiсцi. Це означає, що вiн має цiлком певне вiдношення до кожного з наступних термiнiв цiєï формули закону, у тому числi й до зазначеного в законi мiнiмуму спiвучасникiв, що складаються iз двох осiб. Звiдси з очевиднiстю треба, що приписання закону про навмисну спiльнiсть участi в злочинi рiвною мiрою ставиться до кожного з них, у тому числi й до виконавця злочину, тому що вiн по прямiй вказiвцi закону (ст. 33 КК) теж є спiвучасником злочину. Це. у свою чергу, повинне означати тiльки одне: у якому би сполученнi з iншими спiвучасниками не виступав виконавець (з органiзатором, пiдбурювачем, пособником або з iншим виконавцем- спiввиконавцем), для нього залишається єдина й непорушна вимога закону, щоб вiн дiяв так само навмисне спiльно, як i iншi спiвучасники. Тому ознаки взаємноï поiнформованостi й погодженостi в обкресленому вище змiстi не можуть не бути на боцi виконавця злочину
Характерно, що при викладi наведеноï концепцiï ïï прихильники користуються або надертими прикладами, або взагалi ïх не приводять. Це цiлком природно, тому що судово-слiдча практика виходить i заснована на дiючому карному законi, якому ця концепцiя не вiдповiдає Iнша справа, що ситуацiï, на яких ґрунтуються прихильники концепцiï мiнiмальноï суб'єктивного зв'язку, звичайно, не завжди й у всiм байдужнi для карного закону, однак навiть значна ïхня подiбнiсть в окремих випадках зi спiвучастю в злочинi не повинне служити пiдставою для ïхнього ототожнення. Квалiфiкацiя таких випадкiв, як спiвучасть у злочинi, свiдчила б про вiдродження аналогiï карного закону, про перенос спецiальних положень закону про вiдповiдальнiсть за спiвучасть у злочинi на дiяльнiсть, спецiально й прямо ïм не передбачену. Стає тому очевидно, що зусилля прихильникiв розглянутоï концепцiï повиннi бути нацiленi не на ототожнення випадкiв зi спiвучастю в злочинi, на яких вони ґрунтуються, а на створення в законi спецiальноï норми, що передбачає вiдповiдальнiсть у таких випадках (поза рамками iнституту спiвучастi).
Поряд з винним вiдношенням спiвучасникiв злочину до вчиненого на сторонi кожного з них можуть бути присутнiм певнi мотив i цiль. При цьому необхiдно мати на увазi, що мотиви й мети в спiвучасникiв злочину можуть i не збiгатися