Поняття й ознаки злочину
У багатьох закордонних державах прийняте формальне визначення злочину,вiдповiдно до якого злочином уважається дiяння, передбачене
кримiнальним кодексом вiдповiдноï краïни. Але в цьому випадку
незрозумiло, по якому принципi тi або iншi дiяння записуються в розряд
злочинних, i нiщо не перешкоджає законодавцевi встановити,
наприклад, таку норму: Посадка дерев карається трьома роками
позбавлення волi. А саме головне-визначення не дозволяє
вiдмежувати злочин вiд малозначного дiяння, тобто вiд дiяння, яке не
можна карати по всiй строгостi карного права. При формальному визначеннi
злочину можна, наприклад, посадити людини за крадiжку буханця хлiба,
адже формально це однаково крадiжка
Матерiальне визначення злочину включає такi ознаки, якi
визначають, чому дане дiяння є злочином. Насамперед ця вказiвка на
суспiльну небезпеку й об'єкти зазiхання
Однак не можна впадати й в iншу крайнiсть, визначаючи злочин винятково
через матерiальнi ознаки, як це було зроблено в КК 1922 р. Злочином
визнавалася дiя або бездiяльнiсть, небезпечне для робочо-селянського
правопорядку, тобто для того, щоб назвати людини злочинцем, було
необов'язково навiть визначати, що ж не можна переступати. Так, суддя в
1922 р., ґрунтуючись на робочо-селянськiй правосвiдомостi, мiг
оголосити злочином будь-яке дiяння, що йому за якимись причинами здалося
небезпечним для Радянськоï держави
Таким чином, дiяння можна назвати злочином, якщо воно суспiльно
небезпечно, протиправно, винне й карне
Злочин проти вiйськовоï служби — це злочин проти
встановленого порядку проходження вiйськовоï служби, чинене
вiйськовослужбовцями, що проходять вiйськову службу по заклику або
контракту в Збройних Силах, в iнших вiйськах, вiйськових формуваннях
Росiйськоï Федерацiï, а також громадянами, що перебувають у
запасi, пiд час проходження ними вiйськових зборiв (ст. 331 КК). Воно
являє собою дiяння (дiя або бездiяльнiсть), що
характеризується єдиними для всiх злочинiв ознаками:
суспiльною небезпекою, карною протиправнiстю, виннiстю й каранiстю
1. Поняття й ознаки злочину
У карному правi поняття злочин визначалося по-рiзному. Найпоширенiшим
було його формальне визначення як дiï (бездiяльностi), забороненого
законом пiд страхом карного покарання. Воно вiдповiдає вимогам
саме формального поняття, тому що вiдповiдає на запитання: що
вважати злочином? Але таке визначення безсило вiдповiсти на iншiй не
менш важливе питання: а чому саме дане, а не яка-небудь iнша дiя
заборонена законом пiд погрозою вiдповiдальностi? Тому в КК РФ 1996 р.
з'явилося так зване матерiальне визначення злочину, що мiстить вiдповiдi
на всi питання, вiдсутнi у визначеннi формальному
У роздiлi Злочин КК (гл. 3 Поняття й види злочинiв, ст. 14) сказано:
2. Злочином зiзнається винне доконане суспiльно небезпечне дiяння,
заборонене теперiшнiм Кодексом пiд погрозою покарання
3. Не є злочином дiя (бездiяльнiсть), хоча формально й утримуючу
ознаки якого-небудь дiяння, передбаченого теперiшнiм Кодексом, але в
силу малозначностi не представляє суспiльноï
небезпеки….
Перш нiж розглядати основнi ознаки злочину, варто торкнутися
кримiнальноï вiдповiдальностi як правового наслiдку здiйснення
злочину Теорiя росiйського права юридичну вiдповiдальнiсть
визначає як рiзновид широкого суспiльного явища — морально
полiтичноï (загальсоцiальноï) вiдповiдальностi, сама ж
вiдповiдальнiсть визначається як обов'язок особи перетерплювати
мiри державно-примусового характеру (санкцiï) за доконане
правопорушення.
Злочин спричиняє кримiнальну вiдповiдальнiсть (покарання), тобто
державно-правовий примус, застосовуваний за доконане Правопорушення,
здiйснюване в рамках санкцiï карного закону й полягає в
претерпевании особою, подвергшемся вiдповiдальностi, неприємних
наслiдкiв у виглядi обмеження прав, заподiяння певних позбавленнi й
навiть стражданнях
У правовiй вiдповiдальностi укладенi два моменти. Воназастосовується за минулi дiяння, але звернена в майбутнє .
Ïï метою є недопущення повторення правопорушень iз боку
порушника й з боку iнших осiб, тому що вiдповiдальнiсть носить
суспiльний характер, що має метою лякання
Право виходить iз передумови, що воно призначено охороняти в суспiльствi
сформовану систему вiдносин, якi можуть бути порушенi. Одним зi способiв
подiбноï охорони є карний, цивiльний, адмiнiстративний i
iнший види вiдповiдальностi. Але чим можна пояснити, що суспiльство
(держава) може й повинне за допомогою засобiв правового примуса
регулювати взаємини мiж суспiльством i особистiстю? Передумовою
такого пояснення є твердження, що людина за певних умов може й
повинен вiдповiдати, перетерплювати якiсь позбавлення й обмеження й
випробовувати в певних випадках страждання за доконане правопорушення, i
бути здатним витягти iз цього вiдповiдний урок на майбутнє
Живучи в суспiльствi, людина, якщо вiн, зрозумiло, психiчно нормальний,
має вiдповiдну свiдомiсть i певну мiру волi вибору свого
поводження. Саме в цьому й складається етичне обґрунтування
вiдповiдальностi. Воно полягає в тiм, що людина в силу
своєï розумовоï дiяльностi здатна проникнути в суть
предметiв i явищ навколишнього свiту, зрозумiти ïх i вибрати вiрний
засiб i спосiб дiï для досягнення своïх цiлей, дотримуючи при
цьому вимоги, вираженi в законi. Оскiльки вiн вибирає усвiдомлено
антигромадський, протидержавний спосiб задоволення своïх потреб,
маючи можливiсть уникнути цього, держава вправi застосувати до нього
примус, щоб вiн сам, а, дивлячись на нього й iншi, у майбутньому дiяли
бiльш обачно. Тепер я б хотiв зупинитися докладнiше на ознаках злочину
Як зазначено в законi, злочин є суспiльно небезпечне дiяння,
доконане винно. Пiд дiянням закон розумiє як дiя, так i
бездiяльнiсть, одним словом, поводження. У рядi випадкiв пiд дiєю
карний закон розумiє одиничний акт поводження (наприклад, тероризм
— ст. 205 КК РФ) або якусь концепцiю поводження, що складає
iз взаємозалежних актiв дiяльностi
Людське поводження на всiх його рiвнях являє собою акт, у якому в
тiм або iншому ступенi бере участь воля й свiдомiсть. Таким чином, у будь-
якому поводженнi людини можна видiлити двi сторони: психiчну й фiзичну.
Психiчна характеризується внутрiшнiми процесами психiчного
характеру, що вiдбуваються у свiдомостi дiючi. У карному правi цю
сторону дiяльностi прийнято називати суб'єктивною стороною
Фiзична ж виражається зовнi, у вiдповiдних змiнах у зовнiшньому
свiтi. У карному правi ïï прийнято називати об'єктивною
або зовнiшньою стороною поводження. Все сказане ставиться до будь-
якоï дiяльностi людини, у тому числi й до злочинного. Але з яких
джерел черпає законодавець вiдомостi про те, що варто вважати
злочинним i карним? Якi критерiï повиннi бути покладенi в основу
цього вибору? Адже ясно, що провiдною лiнiєю при цьому не може
бути гола сваволя законодавця
У юридичному змiстi над законодавцем коштує у виглядi володаря i
обмежника Конституцiя Росiйськоï Федерацiï. Як основний закон
будь-якоï держави, вона не тiльки окреслює контури
карноï полiтики й карного законодавства, але часто й указує
на конкретнi дiяння або на певнi типи дiянь, що пiдлягають карному
покаранню. Норми Конституцiï позначають границi законотворчостi в
областi виконання охоронноï функцiï держави. Сама Конституцiя
не описує, звичайно, склади злочинiв, але вiддає владний
наказ вiдносно карноï вiдповiдальностi за деякi найбiльш важливi
злочини, наприклад, проти особистостi, держави, власностi й т. п.
Будь-яке злочинне поводження, хоча й детермiновано в тому розумiннi, що
має свою зовнiшню причину, але вiдбувається пiд контролем
свiдомостi й волi. Тому всяка людина з нормальною свiдомiстю й волею при
будь-яких обставинах може втриматися вiд порушення карного закону й
вибрати вiдповiдний йому варiант поводження
Усвiдомленiсть i вольовий контроль учинкiв мають багато щаблiв i граней.
Злочин може бути навмисним, обмiркованим у всiх деталях. Воно можливо й
у виглядi миттєвоï реакцiï на певну ситуацiю, у виглядi
ефективноï дiï й, нарештi, у виглядi необережного заподiяння
шкоди. Однак у всiх випадках злочин являє собою й злочинний
результат, тобто об'єктивна шкода, заподiяна кримiнальною
дiєю й негативними якостями кримiнальноï натури (злочинця).
Вiд чого ж насамперед залежить вага злочину, а отже, ступiнь суворостi й
строгостi покарання? Висловлюються рiзнi точки зору. Сутнiсть
однiєï полягає в тiм, що ступiнь кримiнальноï
вiдповiдальностi визначається насамперед об'єктивною вагою
шкоди, заподiяного злочином. З iншого погляду, основна вага злочину
— у ступенi небезпеки особистостi, тому що воно є прояв волi
злочинця. На наш погляд, головним мiрилом справедливостi покарання
є вага доконаного злочину, тобто його об'єктивна небезпека,
другорядним — характеристика особистостi злочинця
При аналiзi поняття злочину дуже важливо встановити, чому саме однi, а
не iншi людськi вчинки, дiï, поводження переслiдуються й караються
як злочиннi. Вiдповiдь на це питання полягає в з'ясуваннi
найважливiшоï матерiальноï ознаки злочину, якимось є
суспiльна небезпека. Ми схильнi вважати, що ця ознака лежить за межами
карного права як сукупностi норм. Можна затверджувати, що дiï
оголошуються злочинними тодi, коли вони об'єктивно небезпечнi для
iнтересiв суспiльства, для його членiв, для iснування й процвiтання
держави
Представляються суспiльно небезпечними всi дiï, регульованi будь-
якою галуззю матерiального права. Головною ознакою злочину є його
найвищий ступiнь суспiльноï небезпеки в порiвняннi iз
правопорушеннями, регульованими iншими галузями права. На ступiнь
цiєï небезпеки впливають особливостi суб'єктивноï
сторони, характеристика суб'єкта злочину, вага й суспiльна
значимiсть наслiдкiв
Варто роздiльно розглядати ступiнь суспiльноï небезпеки самоï
дiï й ступiнь небезпеки особистостi. Звичайно, друга властивiсть
доповнює перше, але вони можуть i не збiгатися. Людина вперше може
зробити дуже тяжкий злочин, хоча до його здiйснення вiн характеризувався
позитивно. I, навпроти, непоправний рецидивiст може переступити закон,
що передбачає злочин незначне. Але при цьому необхiдно вiдзначити,
що ступiнь суспiльноï небезпеки злочинця завжди пiдвищується
з пiдвищенням небезпеки злочину
Можна видiлити два аспекти суспiльноï небезпеки: соцiально-
фiлософський i юридичний. Перший характеризує вихiдна й
фундаментальна пiдстава для побудови поняття злочину взагалi. Воно
пов'язане зi споконвiчною оцiнкою суспiльством його матерiальних,
соцiальних, духовних, релiгiйних i iнших загальних цiнностей. У
юридичному ж аспектi суспiльна небезпека характеризує злочин, коли
соцiально-фiлософське подання про небезпеку конкретного дiяння вiдбито в
законi, тобто в складi конкретного злочину, а ïï квiнтесенцiя
укладена у формулюваннях об'єктивноï сторони складу злочину
Сутнiсть суспiльноï небезпеки визначається через реальний
збиток, заподiяний злочином, або наявнiсть реальноï небезпеки його
настання. Характер цього збитку прямо впливає на ступiнь
небезпеки, тому в демократичному суспiльствi не можуть бути суспiльно
небезпечними помисли, настроï, напрям думок, i т.п. В основi
поняття суспiльноï небезпеки лежить сукупнiсть елементiв, властивих
насамперед об'єктивнiй сторонi злочинного дiяння. Для
юридичноï ж характеристики ступеня й характеру суспiльноï
небезпеки потрiбно враховувати й суб'єктивнi моменти особистостi
злочинця, його провину й т. п.
Таким чином, ступiнь суспiльноï небезпеки злочину
визначається:
а) характером i розмiрами збитку, що воно заподiює або може
заподiяти вiдносинам, охоронюваним вiдповiдною нормою карного права;
б) карною полiтикою, що керується iєрархiєю соцiальних
цiнностей, що iснують у суспiльствi. Вона надалi вказує
законодавцевi на корективи, якi треба внести, якщо неправильно були
визначенi параметри ступеня небезпеки або в диспозицiю або санкцiю
укралися помилки, неточностi, технiчнi погрiшностi, i т.п.
Iєрархiя соцiальних цiнностей пiдказує систему як
Особливоï, так i Загальноï частин У К. Iстотну допомогу в цiй
операцiï роблять принципи й правила законодавчоï технiки
Своє остаточне вираження ступiнь суспiльноï небезпеки злочину
знаходить у санкцiï. Як уже сказано, основним показником
суспiльноï небезпеки є збиток, заподiяний об'єкту
злочину, що повинне бути в першу чергу вiдбито в санкцiï. Далi
повинна бути вiдбита суб'єктивна сторона злочину, особливо намiр
або необережнiсть, тому що вони можуть мати особливе значення у
визначеннi характеру й розмiру санкцiï. Потiм iдуть вiк, рецидив i
iншi обставини, що характеризують особистiсть, i т.п. Iснують i технiчнi
правила, якi визначають ступiнь i характер санкцiï
