Рефлекторна теорiя Павлова
Нiмецькому фiзiологовi Гейденгайну вдалося вирiзати невеликий шматокшлунка й зробити з нього ” мiшок ” iз пришитим до шкiри
отвором. Таким чином, шлунок був роздiлений на двi частини. В одну,
бiльшу частину як i ранiше через стравохiд попадала ïжа й потiм,
тривав подальший, нормальний процес травлення, iнша, менша частина була
повнiстю вiддiлена вiд великого шлунка й не повiдомлялася з ним. Такий
вiдособлений або iзольований шлунок має тiльки один вихiд —
через отвiр у черевнiй стiнцi, через яке видiляється назовнi
чистий шлунковий сiк. Здавалося, що тепер завдання повнiстю вирiшене:
малий желудочек вiдiб'є роботу всього шлунка. Збираючи з
маленького шлунка сiк i дослiджуючи його склад i властивостi, можна
докладно простежити за роботою великого шлунка. Однак досвiд не вдався.
Маленький желудочек працював неправильно. Так, наприклад, досвiди iз
мнимою годiвлею завжди супроводжувалися бiльшим вiддiленням шлункового
соку, а, тим часом з маленького шлунка не видiлялося нi
однiєï краплi. Павлов припустив, що при його вiддiленнi були
перерiзанi нервовi волокна. “Треба усунути цей недолiк, —
говорив Павлов. — И тодi маленький iзольований шлунок буде точно,
як дзеркало, вiдбивати роботу великого шлунка”
Разом зi своïм помiчником доктором Хижиним Iван Петрович довго й
наполегливо розробляв новий спосiб операцiï. I, зрештою, пiсля
декiлькох невдалих досвiдiв, домiгся успiху: iзольований шлунок був
зроблений так мистецьки, що небилицi ушкодженi не тiльки кровоноснi
посудини, але й нерви. Склад шлункового соку у великiй i малiй частинах
виявився однаковий. Теорiя Павлова цiлком i повнiстю була пiдтверджена
на практицi. Це була теперiшня наукова перемога. Тепер нi який критик не
мiг нi в чому дорiкнути його. До нього прийшла всесвiтня популярнiсть, i
популярнiсть ця була заслуженоï
Досвiди на собаках з павловским iзольованим шлунком показали, що
шлунковi залози, так само як i слиннi реагують на характер вступник у
шлунок ïжi й вiдповiдно мiняють свою роботу
Кожний досвiд починався з годiвлi тварини певною кiлькiстю того або
iншого продукту, наприклад м'яса хлiба або молока. Виявилося, що сила,
що переварює, соку, тобто швидкiсть, з якоï вiн дiє на,
що втримуються в ïжi бiлки, неоднакова при годiвлi рiзними
харчовими продуктами. “Шлунковi залози, — писав Павлов,
— працюють iз великою точнiстю, даючи на ïжу щораз стiльки
потрiбно для даного матерiалу по раз установленiй нормi”
По вивченню вищоï нервовоï дiяльностi
Вивчаючи дiяльнiсть серця, проводячи досвiди по дослiдженню роботи
травних залоз, Iван Петрович неминуче зустрiчався iз впливом зовнiшнiх
умов, зi зв'язком органiзму з навколишнiм його середовищем. Це привело
вченого до дослiджень, що создали новий роздiл у фiзiологiï й
обессмертившим його iм'я. Вища нервова дiяльнiсть — от над
вивченням чого почав працювати Павлов i працював до кiнця свого життя
При вивченнi роботи слинних залоз И. П. Павлов помiтив, що собака
видiляє слину не тiльки побачивши ïжi, але i якщо почує
кроки людини, що несе ïï, або при дiï iнших рiзних
подразникiв пов'язаних з ïï прийомом. Розглядаючи сутнiсть
цього явища, Iван Петрович зумiв, опираючись на висловлення
Сєченова про рефлекторну природу всiх проявiв дiяльностi головного
мозку, зрозумiти, що феномен психiчноï секрецiï дає
можливiсть фiзiологовi об'єктивно вивчати так звану щиросердечну
дiяльнiсть “Пiсля наполегливого обмiрковування предмета, пiсля
нелегкоï розумовоï боротьби я вирiшив, нарештi, — писав
Павлов, — i перед так званим психiчним порушенням залишитися в
ролi чистого фiзiолога, тобто об'єктивного зовнiшнього
спостерiгача й експериментатора, що має справу винятково iз
зовнiшнiми явищами i ïхнiми вiдносинами”. Iван Петрович
назвав безумовним рефлексом постiйний, уроджений зв'язок зовнiшнього
агента з вiдповiдноï на нього дiяльнiстю органiзму, у той час як
зв'язок тимчасову, що утвориться протягом життя, — умовним
рефлексом. В обох випадках цей зв'язок установлюється через
нервову систему, причому у високоорганiзованих тварин умовнi рефлекси
утворяться при обов'язковiй участi кори головного мозку. При виробленнi
умовних рефлексiв вiдбувається замикання зв'язкiв мiж нейронами
рiзних областей кори, що мають рiзне функцiональне значення. Внаслiдок
цього порушення клiток кори, ранiше байдужне у вiдношеннi тоï або
iншоï дiяльностi органiзму, починає викликати порушення тих
коркових нейронiв, якi ставляться до даноï дiяльностi. Так,
свiтлове роздратування, звичайно нiякого вiдношення до харчових
рефлексiв не має, може бути перетворене в агент, що викликає
слиновидiлення, якщо це роздратування кiлька разiв передує
годiвлi. Таким чином, вiдбувається вироблення нових рефлекторних
актiв — умовних рефлексiв на роздратування, що є сигналами
майбутньоï дiï агентiв
Iз введенням методу умовних рефлексiв вiдпала необхiднiсть будуватиздогади про внутрiшнiй стан тварини при дiï на нього рiзних
подразникiв. Вся дiяльнiсть органiзму, що дослiджувалася ранiше тiльки
за допомогою суб'єктивних методiв, стала доступноï для
об'єктивного вивчення. Вiдкрилася можливiсть пiзнавати досвiдченим
шляхом зв'язку органiзму iз зовнiшнiм середовищем. Сам же умовний
рефлекс зробився для фiзiологiï, по вираженню Павлова,
“центральним явищем”, користуючись яким виявилося можливим
усе повнiше й точнiше вивчати як нормальну, так i патологiчну дiяльнiсть
бiльших пiвкуль. Уперше Павлов повiдомив про умовнi рефлекси на
чотирнадцятому Мiжнародному медичному конгресi в Мадридi
Протягом довгого рокiв Iван Петрович разом iз численними спiвробiтниками
й учнями розробляв вчення про вищу нервову дiяльнiсть. Крок за кроком
розкривалися найтоншi механiзми корковоï дiяльностi, з'ясовувалися
взаємини мiж корою бiльших пiвкуль i нижележащими вiддiлами
нервовоï системи, вивчалися закономiрностi протiкання процесiв
порушення й гальмування в корi. Було встановлено, що цi процеси
перебувають у тiсному й нерозривному зв'язку, здатнi широко
иррадиировать, концентруватися й взаємно дiяти один на одного. На
складнiй взаємодiï цих двох процесiв i заснована, по Павлову,
вся аналiзаторна й синтезуюча дiяльнiсть кори бiльших пiвкуль. Цими
поданнями була створена фiзiологiчна основа для вивчення дiяльностi
органiв почуттiв, що до Павлова було побудовано в основному на
суб'єктивному методi дослiдження
Глибоке проникнення в динамiку коркових процесiв дозволило Iвановi
Петровичу показати, що в основi явищ сну й гiпнозу лежить процес
внутрiшнього гальмування, широко иррадиировавший по корi мозку й
спустився в пiдкiрковi утворення
Докладнi дослiдження сплячих людей показали, що сон — циклiчне
явище. Звичайний восьмигодинний сон складається з 4-5 циклiв, що
закономiрно помiняють один одного. Кожний цикл мiстить у собi двi фази:
фазу повiльного й фазу швидкого сну. Вiдразу пiсля засипання
розвивається повiльний сон. Вiн характеризується урежением
подиху, пульсу, розслабленням м'язiв. Чрез 1-1,5 години повiльний сон
поступово перемiняється швидким, котрий триває 10-15 мiнут.
Потiм починається новий цикл повiльного сну. Цi спостереження
лягли в основу робiт Павлова про сон i гiпноз, i послужили засобом
формування й вивчення “експериментальних неврозiв”
Дослiдження умовних рефлексiв, вироблюваних на роздратування рецепторiв
рiзних органiв, дозволило вивчити всi функцiï органiзму в
ïхнiй залежностi вiд дiяльностi кори мозку при найрiзноманiтнiших
умовах життя органiзму. Дослiдження формування умовних рефлексiв, що
вiдбуває на очах експериментатора, дозволило також по —
новому освiтити питання про механiзм рефлекторноï дiяльностi
Безумовнi рефлекси хоча i є вродженими, однак, деякi постiйно
повторюванi й бiологiчно для даного виду найбiльш важливi умовнi
рефлекси можуть за певних умов спадково закрiплюватися й переходити,
зрештою, також у безумовнi рефлекси. При дослiдженнi умовних рефлексiв
було встановлено, що особини одного виду можуть розрiзнятися по типi
нервовоï системи. Тип нервовоï системи, у певнiй мерi
вiдбиваючи властивостi, що здобуваються в спадщину, у той же час
складається й пiд впливом умов життя особини. Виховуючи,
наприклад, рiзних щенят одного калу в рiзних умовах, дослiдники
спостерiгали змiну типу нервовоï системи. Було доведено, що цi
змiни визначаються впливом факторiв зовнiшнього середовища
Основними принципами рефлекторноï теорiï Павлов уважав принцип
детермiнiзму, принцип структурностi й принцип аналiзу й синтезу. Принцип
детермiнiзму встановлює повну обумовленiсть матерiальними
причинами всiх явищ в органiзмi, у тому числi й вищiй нервовiй
дiяльностi. Вивчення функцiй кори головного мозку дозволило Павлову
настiльки точно пiзнати закони, що керують умовно-рефлекторною
дiяльнiстю, що стало можливо в значнiй мiрi керувати цiєю
дiяльнiстю у тварин (собак) i заздалегiдь пророкувати, якi змiни
вiдбудуться при тих або iнших умовах. Принцип структурностi
встановлює, що всi нервовi процеси є результатом дiяльностi
певних структурних утворень — нервових клiток, i залежать вiд
властивостей цих клiток. Однак, якщо до Павлова властивостi рiзних
клiток i клiтинних груп центральноï нервовоï системи
розглядалися як постiйнi, те Iван Петрович у вченнi про умовнi рефлекси
показав, що властивостi цих клiток змiнюються в процесi розвитку.
Локалiзацiя функцiй у корi головного мозку не повинна, тому трактуватися
тiльки як розподiл у просторi клiток з рiзними властивостями. Принцип
аналiзу й синтезу встановлює, що в процесi рефлекторноï
дiяльностi вiдбувається, з одного боку, дроблення
навколишньоï природи на величезну масу окремо сприйманих явищ, а з
iншого боку — перетворення одночасно або послiдовно дiючих
подразникiв (рiзного характеру) у комплекснi. Грубий аналiз може бути
здiйснений уже нижчими вiддiлами нервовоï системи, тому що
роздратування рiзних рецепторiв, кожна група яких сприймає певнi
впливи середовища, викликає лише певнi безумовнi рефлекси. Однак
вищий аналiз, завдяки якому можливе iснування тваринного органiзму в
постiйно, що змiнюється середовищi, здiйснюється корою
головного мозку й заснований на здатностi утворювати умовнi рефлекси, а
також, на здатностi до дифференцировке подразникiв
З поданням про аналiтичну й синтетичну дiяльнiсть кори мозку, Павлов
представляв всю кору пiвкуль як сукупнiсть аналiзаторiв. Аналiзатори
є цiлiсними структурними й функцiональними образованьями, що
включають у себе периферичний — сприймаючий вiддiл (рецептори) ,
провiдниковий вiддiл (доцентровi нервовi волокна й всi утворення
центральноï нервовоï системи, що передають порушення вiд
рецепторiв у кору головного мозку.) i корковий вiддiл, що здiйснює
вищий аналiз i синтез всiх сприйманих органiзмом роздратувань. У цьому
поданнi дiяльнiсть рецепторiв розглядається в єдностi з
дiяльнiстю центральноï нервовоï системи. Павлов розрiзняв
зоровий, слуховой, смаковий, нюховий, шкiрний, руховий i внутрiшнiй
аналiзатори. У результатi дiяльностi аналiзаторiв окремi подразники, що
виходять iз зовнiшнього середовища, i ïхнi комплекси можуть
вступати у зв'язок з будь-якими формами життєдiяльностi органiзму.
Всi “довiльнi” рухи являють собою результат дiяльностi
рухового аналiзатора, що функцiонує на основi вроджених рефлексiв,
викликуваних роздратуванням цих рецепторiв, а також рефлексiв,
вироблених на роздратування зорових, слухових i iнших рецепторiв.
Зiбравши величезний матерiал, що характеризує нервову дiяльнiсть
тварин, Павлов поширив принципи рефлекторноï теорiï на людину
Вивчаючиючи якiснii вiдмiнноостi вищоïоï нервовоïоï
дiяльноостi людинии в порiвняннi iз тваринамиами, ввiн висунуув вчення
про дв сигнальнi системи дiйсностi: першоï — загальноï в
людини й тварин, i сприймаючий безпосереднiй вплив, сигнали зовнiшнього
середовища, i другий — властивоï тiльки людинi, мовнiй
системi. Слова, на думку Павлова, — це як би сигнали сигналiв. У
своïх поданнях про другу сигнальну систему вiн розглядав
реакцiï на слова, що слишимие, видимi ( щочитаються) i вимовнi, як
результат вироблення особливих умовних рефлексiв. Цi умовнi рефлекси
другоï сигнальноï системи виникають при проголошеннi слiв на
основi роздратувань рецепторiв органiв мовлення — мускулатури губ,
щiк, гортанi. Iмпульси, викликанi роздратуванням рецепторiв органiв
мовлення, надходять у корковий вiддiл рухового аналiзатора й зв'язують
цi роздратування тимчасовим зв'язком, з одного боку, з роздратуваннями
слухового (а при читаннi — зорового) аналiзатора, з iншого боку
— з роздратуваннями, виробленими впливом явищ природи,
позначуваних словами, на рiзнi рецептори органiзму. Павлов пiдкреслював,
що в цих других сигналах дiйсностi ми маємо спосiб зв'язку людини
з навколишньою його соцiальним середовищем, засiб “межлюдской
сигналiзацiï”
Павлов розглядав свiдомiсть людини в нерозривному зв'язку з мовленням i
встановив, що механiзми вищоï нервовоï дiяльностi, вироблення
й гальмування умовних рефлексiв визначають i розвиток мовлення. Друга
сигнальна система функцiонує на основi першоï, тобто на
основi впливу на органiзм людини явищ природи, позначуваних словами. Це
дозволило поширити принцип детермiнiзму на специфiчнi для людини вищi
форми нервовоï дiяльностi. Таким чином, павловский принцип
детермiнiзму, що характеризує все вчення про рефлекси, одержав
вищий розвиток у поданнях про другу сигнальну систему, що є першим
кроком у природно науковому вивченнi вищих сторiн мозковоï
дiяльностi, пов'язаних з явищами свiдомостi
Характерною рисою павловского навчання є зв'язок iз практикою.
Фiзiологiя завжди представлялася Павлову як теоретична дисциплiна, що
є основою всiєï практичноï медицини. Фiзiологiчний
синтез, указував Iван Петрович, збiгається й ототожнюється з
медициною, тому що оволодiння фiзiологiчними дозволяє
цiлеспрямовано на них впливати. З'ясування природи певних патологiчних
станiв в умовах експерименту дозволило Павлову усувати або зм'якшувати
ïх. Так, вiн уперше досяг тривалого збереження життя собак пiсля
перерiзання обох блукаючих нервiв, розробив способи боротьби з
наслiдками втрати бiльших кiлькостей шлункового соку, розробив прийоми
вiдтворення експериментальних неврозiв i ïхнього лiкування. Будучи,
у такий спосiб (разом iз Клодом Бернаром) , основоположником
експериментальноï терапiï, Павлов разом з тим дав винятковий
по цiнностi матерiал для клiнiки тими своïми дослiдженнями, якi
встановили нормальний хiд фiзiологiчних явищ. Всi сучаснi методи
лiкування хвороб травного тракту заснованi на дослiдженнях Павлова. При
лiкуваннi порушень дiяльностi нервовоï дiяльностi, зокрема
вищоï нервовоï дiяльностi, величезне значення придбали
павловские дослiдження про охоронне значення гальмування, якi покладенi
в основу так званоï сонноï терапiï
