Гуманiзм як цiннiсна основа дiалогу вiруючих i не вiруючих

Реформацiя (вiд лат. reformatio -перетворення) , суспiльний рух у
Захiднiй i Центральнiй Європi в 16 столiттi, спрямоване проти
католицькоï церкви. Початок Реформацiï поклало виступ в 1517
роцi в Нiмеччинi М. Лютера. Iдеологи Реформацiï висунули тези, який
фактично заперечувалася необхiднiсть католицькоï церкви з
ïï iєрархiєю й духiвництва взагалi, вiдкидався
католицький Священний Переказ, заперечувалися права церкви на земельнi
багатства й iн. Основнi напрямки Реформацiï: бюргерське (Лютер, Ж.
Кальвiн, У. Цвингли) ; народне, що з'єднував вимогу скасування
католицькоï церкви з боротьбою за встановлення рiвностi (Т. Мюнцер,
анабаптисти) ; королiвсько-князiвське, що вiдбивав iнтереси
свiтськоï влади, стремившейся змiцнити влада, захопити земельнi
володiння церкви. Пiд iдейним прапором Реформацiï проходили Хресна
вiйна 1524-25 г. у Нiмеччинi, Нiдерландська й Англiйська революцiï.
Реформацiя поклала початок протестантизму (у вузькому змiстi Реформацiя
— проведення релiгiйних перетворень у його дусi) .
Бахофен (Bachofen) Иоганн Якоб ( 1815-1887) , швейцарський iсторик
правий. Поклав початок вивченню iсторiï сiм'ï й проблем
матрiархату
Вебер (Weber) Макс ( 1864-1920) — нiмецький соцiолог, що розробляв
питання методологiï соцiального пiзнання, культорологии, економiки.
Великий вплив на буржуазне суспiльство зробили його дослiдження iз
соцiологiï релiгiï й iсторичноï ролi протестантизму. У
концепцiï Вебера релiгiя знайшла характер автономного й
вирiшального фактора iсторичного розвитку. Основнi твори: “Аграрна
iсторiя древнього миру”, “Протестантська етика й дух
капiталiзму “, “Господарство й суспiльство”.
Дюркгейм (Durkheim) емиль ( 1858-1817) , французький соцiолог, засновник
французькоï соцiологiчноï школи. Виступив проти iндивiдуально-
психологiчного й бiологiчного напрямкiв, розглядав суспiльство як
реальнiсть, незвiдну до сукупностi iндивiдiв. У той же час призначав
визначальну роль у суспiльствi “колективнiй свiдомостi . Подiл
працi вважав основою суспiльноï солiдарностi й трактував соцiальнi
конфлiкти як патологiчне явище. Основнi твори: “Про подiл
суспiльноï працi” (1893) , “Самогубство” (1897) ,
“Елементарнi форми релiгiйного життя” (1912) .
Соборне укладення 1649, звiд законiв Росiйськоï держави; прийнятий
Земським собором 1648-49. Уперше видiленi державнi злочини, остаточно
оформлений крiпосне право. Основний закон у Росiï до першоï
половини 19 столiття Лютер (Luther) Мартiн ( 1483-1546) — теолог i
суспiльний дiяч епохи Реформацiï, засновник нiмецького
протестантизму. В 1517, протестуючи проти продажу iндульгенцiй у
Нiмеччинi, оприлюднив у Виттенберге 95 тез, якi вiдкидали основнi
догмати католицизму. Засновник лютеранства. Переклав на нiмецьку мову
Бiблiю, затвердивши норми общенем. лiтературноï мови
Локк (Locke) Джон ( 1632-1704) , англiйський фiлософ, засновник
лiбералiзму. В “Досвiдi про людський розум” (1690) розробив
емпiричну теорiю пiзнання. Вiдкидаючи iснування вроджених iдей,
затверджувало: все людське знання виникає з досвiду. Розвив вчення
про первиннi й вториннi якостi й теорiю утворення загальних iдей
(абстракцiй) . Соцiально-полiтична концепцiя Локка опирається на
природне право й теорiю суспiльного договору. У педагогiцi виходив з
вирiшального впливу середовища на виховання. Основоположник
асоцiативноï психологiï
Вольтер (Voltaire) (сьогодення iм'я Марi Франсуаза Аруе, Arouet) ( 1694-
1778) , французький письменник i фiлософ-просвiтитель, деист, ин.
почесний член Петербурзькоï АН (1746) . Лiрика молодого Вольтера
перейнята епiкурейськими мотивами, мiстить випади проти абсолютизму.
Зрiла проза рiзноманiтна по темах i жанрам: фiлософськi повiстi
“Макромегас” (1752) , “Кандид , або Оптимiзм”
(1759) , “Простодушний” (1767) , трагедiï в стилi
класицизму “Брут” (1731) , “Танкред” (изд. 1761)
, сатиричнi поеми (”Орлеанская незаймана”, 1735, изд. 1755)
, публiцистика, iсторичнi твори . Дiяльнiсть Вольтера пов'язана з
боротьбою проти релiгiйноï нетерпимостi й мракобiсся, критикою феодально-
абсолютистськоï системи: “Фiлософськi листи” (1733) ,
“Фiлософський словник” ( 1764-69) . Зiграв значну роль у
розвитку свiтовий, у тому числi росiянцi, фiлософськоï думки, в
iдейнiй пiдготовцi Французькоï революцiï кiнця 18 столiття. З
iм'ям Вольтера зв'язане поширення в Росiï так званого
вольтер'янства (дух вiльнодумства, пафос повалення авторитетiв, iронiя)
.
“Бiлль про права”, у США, перших 10 виправлень до
конституцiï 1787; прийнятi в 1789; набув чинностi в 1791.
Проголошував волю слова, печатки, зборiв, релiгiйного сповiдання,
вiддiлення церкви вiд держави, недоторканiсть особи й др.
Ясперс (Jaspers) Карл ( 1883-1969) , нем. фiлософ, представник
релiгiйного екзистенцiалiзму, психiатр. Ясперс обґрунтовував думку
про внутрiшнє спорiднення фiлософiï й релiгiï. Уважав,
що пiзнавальна здатнiсть розуму обмежується зовнiшньою
об'єктивнiстю, далекiй сферi людського iснування. Релiгiя завжди
мифологична, тому що догматично абсолютизирует свою священну iсторiю.
Основнi працi: “Фiлософiя” (т. 1-3,1931) , “Джерела й
цiль iсторiï” (1949) , “Великi фiлософи” (т. 1-
2,1957) .