Художнiй мир романiв У. Фолкнера

Система образiв, сюжетно-композицiйний лад, роль символiки (Шум i лють).
Вiльям Фолкнер Роки життя: 1897 — 1962. Прийнято зiставляти з
Хемингуэем, але якщо Хемингуэй — космополiт, те Фолкнер завжди
залишався американським художником, навiть регiональним (нiколи не
ïхав з маленького пiвденного мiстечка). Боротьба Пiвночi й Пiвдня
1860-их рр. за скасування рабства. У менталiтетi Пiвдня вибудовуються
дуже складнi вiдносини крабству.
Всi дiï вiдбуваються у вигаданому графствi, але через нього
показується весь Юг. Iлюзiю цiлого миру пiдсилює те, що
сюжети переплiтаються, персонажi наскрiзнi. Фолкнер — приклад
ускладненоï прози. Перший перiод. Яскравий модернiстський художник.
Претендує на статус основоположника. Другий перiод. Реалiст,
продовжує традицiï соцiального аналитизма. Вершина —
трилогiя романiв (Особняк. ) Прийом потоку свiдомостi. Традицiйне
сприйняття часу як єдиноï живоï сили. Робить тему часу
найважливiшою фiлософською проблемою. Добутки глибоко iсторичнi й
глибоко лични одночасно. Людина — результат iсторичного розвитку,
але людина прирiвнюється до певного iсторичного шару. З
позицiï Фолкнера є ТIЛЬКИ сьогодення
Довгi речення — спроба звести минуле й майбутнє в одна мить.
Художнє мислення сформувалося в першу чергу як романне (хоча
збiрники оповiдань є класикою новелiстичноï прози). Сарторис
— роман 1929 р. Головний герой вертається з вiйни, типовий
герой загубленого поколiння. Вся його пiслявоєнне життя — це
повiльне самогубство. Свiтло в серпнi — роман 1932 р. Метод потоку
свiдомостi, змiщенi тимчасовi границi, прийом ретроспекцiï (щоб
зрозумiти джерела злочину Джо Кристмаса).
Два вбивства робить Джо Кристмас, спочатку вiн убиває, орудуючи
зазубреною нiжкою стiльця, свого названого батька Макихерна. Цей злочин
може бути витлумачене як бунт полоненого духу. Методично, систематично
мучить Макихерн (немилосердя, непохитна авторитарнiсть, придушення
iндивiдуальноï людськоï волi). Наступний злочин здається
зовсiм iррацiональним — Кристмас убиває свою коханку Джоанну
Верден: вона хоче сiяти розум i добро, затверджувати iншого бога -
лагiдного й милосердного. Всi зусилля вона додає до того, щоб
очистити землю й людей вiд скверни расового насильства. Дока Хайнз
— мимовiльний дiд Кристмаса; це його дочка Милли, согрешив iз
проïзним циркачем, по виду мексиканцем, а насправдi Нiгером.
Маленький, кволий чоловiчок, замiрок, зберiг на все життя одне почуття,
уроджений iнстинкт — ненависть до негрiв. Коли Кристмаса пiймали й
повели у в'язницю, Хайнз угвинтився в юрбу, пробився до арештанта: ..
вiн виходив неспроможною люттю, i на губах його легкою й тонкою пiною
скипала слина. Рота йому не заткнули. Убийте виблядка! — кричав
вiн. — Убийте. Убийте його.
Фолкнеру потрiбно, щоб герой думав, що в ньому є домiшка
чорноï кровi, що вiн, отже, нiякiй расi не приналежна людина.
Кристмаса просто знайшли у дверей притулку в рiздвяну нiч — звiдси
й прозвання (рiздво). I з тiєï пори, як вiн себе
пам'ятає, все життя перетворилося в болiснi пошуки iменi й корiнь
, у чреду спроб пробити глуху стiну анонiмностi. При цьому нiякiй
допомозi — пещення, тепла, добра — прийняти вiн не хоче,
незмiнно неï вiдкидає. Йому поодинцi призначено нести хрест i
знак доблестi, вибраностi одночасно, незалежностi вiд прошлогои
майбутнього, вiд бiлих i чорних
Саме вбивство навiть i не показане, тiльки через деякий час серед
руïн (перед втечею Кристмас пiдпалив будинок) був виявлений
спотворений труп жiнки. Герой думає, що вбивства, ïм що
здiйснюють, — це акт звiльнення, шлях до знаходження власноï
особистостi, подолання того трагiчного положення, на яке вiн приречений
самою таємницею свого народження. На дiлi ж це лише вiхи руху до
визначеного кiнця, що тiльки й може дозволити його страждання, внести
гармонiю в безнадiйну роздвоєнiсть iснування. I Кристмас
iнстинктивно вiдчуває це. Мораль iсторiï Джо Кристмаса
здається однозначною: людина неминуче тягнеться до смертi, спроби
протистояти долi приреченi на провал, iндивiдуальнi прагнення нiщо в
порiвняннi з тими могутнiми силами, що спрямовано проти людини. Але адже
художня концепцiя книги далеко ще не вичерпується описом долi
цього персонажа Герой увесь час рухається по колу, постiйно
вертаючись до крапки, з якоï вийшов. Вiн iде, говорять нам, по
вулицi, але вона тягнеться нескiнченно — тисячi спустiлих
вулиць:…як для кiшки, всi мiсця були однаковi для нього. I в
жодному вiн не знаходив спокою. Давно замiчено, що доля героя Свiтла
в серпнi алегорично перегукується з новозавiтною легендою:
аналогiï провокуються постiйно, починаючи з iменi. Далi —
вiдгуки в сюжетi (Джо Кристмаса видає полiцiï пiдручний у
бутлеггерском промислi — учень, так сказати, Iуда. Скитаясь,
ховаючись вiд переслiдувачiв, Кристмас заходить у сiльську церкву,
наганяючи жах на паству, — це, звичайно, вигнання мiняв iз храму;
тиждень проходить мiж убивством Джоанни Верден i той момент, коли герой
вирiшує здатися владi, — жагучий тиждень; розправа над
Кристмасом змушує згадати страту в Єрусалимi (як i
народження в халупi Хайнзов — народження в хлiву)).
В автора часто запитували: Навiщо ви зв'язуєте iм'я Христа з
такою дурною людиною, як Джо Кристмас? Вiн роз'ясняв: Я думаю,
важко сказати про ту або iншу людину, який вiн — дурний або
гарний. Я допускаю, що є виключення, але взагалi людина —
жертва власноï природи, свого середовища, свого оточення, i нi про
кого не можна сказати, що вiн тiльки поганий або тiльки гарний. Людина
намагається бути краще в межах можливого. Що ж стосується
Кристмаса, те вiн просто не знав, хто вiн. Вiн розумiв, що нiколи й не
довiдається, i єдиний порятунок — щоб жити iз собою у
свiтi — полягало в тому, щоб вiдкинути людство, прийняти долю
iзгоя. Вiн спробував зробити це, але йому не дозволили, люди не
дозволили. Я не вважаю, що вiн погана людина, вона людина трагiчний.
У чому ж трагедiя? Трагедiя полягає в тому, що вiн не
знає, хто вiн, i нiколи не зможе довiдатися, а це, на мою думку,
найтрагiчнiший стан, у якому тiльки можна виявитися, — не знати,
хто ти. Iсус Христос надолужив смертию грiх людський, а
фолкнеровскому героєвi iдея милосердя, безкорисливого служiння
зовсiм далека. Письменник, зрозумiло, i сам це бачив, недарма в
перекликах, при всiй ïхнiй очевидностi, завжди зберiгається
якась приблизнiсть, можливiсть iншого тлумачення. Мотив дороги
(оповiдання починається з Лiни Гроув, що йде по дорозi, Джо
Кристмас, тiкаючи з-пiд стражи, запекло метається по вулицях).
Лiна не сама йде по життю, нею рухає iнстинкт, ïй пощастило
народитися зi знанням уставу, що вище всiх iнших уставiв, — уставу
часу й землi. При всiєï своєï зовнiшньоï
структурноï дробности Свiтло в серпнi виявляється
романом аналiтичним. Фолкнер тут намагається не просто запам'ятати
людське страждання, але зрозумiти змiст його й джерела. Експресiя
поступається мiсцем завзятому, наполегливому, уповiльненому плину
думки. Так виникає особливий стиль Свiтла в серпнi,
потрапляючи в який персонажi його виразно виявляють причини своïх
перемог i поразок. Соцiально-психологiчний тип часу, втiлений в
особистостi Гэйла Хайтауэра, для Фолкнера не новий: зло сучасного
iснування може бути переборено звертанням до минулого, до його мiфiв i
героïв
Людина, все життя стремившийся до спокою й самiтностi, раптом
виявляється свiдком злочину, що вiн не в змозi, хоч i
намагається, запобiгти. Згiдно фолкнеровскому етичному кодексу, i
на свiдка лягає тягар провини. У невигадливостi iсторiï Лiни
Гроув укладений високий змiст, що зовсiм не збiгається iз
сюжетними рамками. В образi Лiни iдея терпiння, стiйкостi перед ударами
долi як єдиноï духовноï опори людини в життi знаходить
завершене втiлення. Подорож ïï не має кiнця й початку:
воно неспинно, як кругообертання природи
В образi Лiни для Фолкнера персонiфiкується сама мати-земля, не
пiддана у своєму величному спокоï й незмiнностi нiяким
зовнiшнiм впливам, нiяким людським вторгненням. Тiльки така вiра,
переконаний Фолкнер, вiра що не припиняється, що переносить усе
мiнливостi буття, вiрнiше, як би й не зауважує тiльки вона
допоможе людинi вистояти й зберегти себе у ворожих умовах життя. Всi три
головних персонажi Свiтла в серпнi помiщенi в ту саму систему
эстетических вимiрiв, всi троє позбавленi самостiйностi думки й
дiï, усi сконструйованi, видрукуванi як та або iнша модель буття.
Потрапляючи в реальну обстановку, у середовище живих людей i подiй, вони
як би зупиняють коловращение повсякденностi, змушують ïï
пристосуватися до власного — уповiльненому й безособовому способу
iснування. Перси Гримм: зло не просто споконвiчно закладене в космосi,
воно привноситься в життя людьми
И щоб не звести справа до частки случаю, письменник уводить у тканину
оповiдання свого роду двiйника Гримма — старого Хайнза, дiда Джо
Кристмаса. учинки старого Хайнза, i особливо садистське вбивство
Кристмаса, здiйснене Перси Гриммом, збуджують найсильнiший iмпульс
протесту, порив до опору. Багато романiв Фолкнера, узятi окремо,
виглядають композицiйно ламаними й нецiльними. Але така побудова
виправдана: думка художника розвивається на наших очах, що
перевiряє живою дiйснiстю, себе й спростовує. Змiст
фолкнеровской життя в мистецтвi й складається в цiй постiйнiй
суперечцi, незгодi iз самим собою. Нерiдко у фолкнеровских романах
виникає многоголосье. I за кожним голосом — сам автор, що
розглядає ситуацiю з усiх бокiв, так i эдак поворачивающий
ïï.