Патрiотичний пафос Слова о полку Iгоревiм

У глибину вiкiв сягає iсторiя могутньоï слов'янськоï
держави, оспiвана в лiтописних легендах i давньоруських билинах, описана
вiтчизняними i зарубiжними iсториками.
Слово о полку Iгоревiм це високохудожнiй твiр , у якому
розповiдається про невдалий похiд 1185 року новгород-сiверського
князя Iгоря Святославича та його брата Всеволода, князя Трубчевського,
проти половцiв, якi своïми набiгами завдавали дошкульних ударiв
Руськiй землi.
Хто ж виступає головним героєм Слова…? Князь Iгор? Про
нього у творi говориться бiльше, нiж про iнших князiв. Iгореве вiйсько?
Але воно зазнало поразки i вiдкрило шлях Степу на Русь. Ярославна? Вона
прекрасна, вiддана, любляча, персонаж кращого, але єдиного роздiлу
твору. Святослав Киïвський? Але в поемi вiн тiльки висловлює
мiркування з приводу подiй i є другим поетичним я. Недарма ж його
слова переходять у авторське звертання до князiв. Справжнiй герой поеми
це Руська земля. Ïï спiвець вiддає увесь жар свого
серця, велику любов,синiвську вiрнiсть. Хоробрi воïни князевоï
дружини для
автора руськi сини, руськi полки, русичi, яких чекають жони руськi.
Патрiотичний пафос автора поеми це особистi уявлення про добро для
рiдноï землi. Вiн висловив те, що зрiло в умах кращих людей
тiєï епохи: треба жити заради Батькiвщини i, якщо випаде
померти в бою за Руську землю. ,У Словi… перед очима автора неначе
вперше постає Русь. Вiн по-новому показує рiднi й давно
обжитi мiсця: по берегах Дунаю i Днiпра слов'яни, якi почали свiй
iсторичний шлях мiж Вiслою i Карпатами, Одрою i Балтiйським морем,
селилися з античних вiкiв Троянових. Для руських людей XII столiття це
земля отчич i дiдич, за яку предки проливали свою кров. Русь виросла i
загартувалася у боротьбi зi Степом, де кочовi племена, знищуючи одне
одного, жили вiйськовою здобиччю. Намагаючись стримати степовикiв,
руськi князi вiддавали своïх доньок замiж за половецьких ханiв.
Нелегкою була доля жiнок, але бiда була i в iншому: сiмейнi зв'язки не
стримували кочiвникiв. Зять мiг легко напасти на землi тестя чи свояка,
пограбувати, захопити полонених i спалити все, що могло згорiти.
Автор Слова… засуджує тих князiв, якi покликали воïна
на рiдну землю, воювали мiж собою, опиралися об'єднанню всiх
патрiотичнi сил у боротьбi з ворогом. Настала невесела година, коли, за
словами спiвця, брат проти брата, i стали князi на мале говорити це
велике. Через чвари потерпала Русь, i автор з невимовною гордiстю
згадує минувшину: похiд Святослава грiзного i великого, який,
наступаючи на землю половецьку, через горби i яруги, замутив рiки i
озера, висушив потоки i болота, а поганого хана половецького, захопив у
полон. Нiмцi i венецiйцi, греки спiвають славу Святославу, адже
обороняючись, Русь не тiльки захищала i ïï державнiсть, свою
культуру вiд степовикiв, а й виконувала роль щита для Європи на
Сходi. Автор Слова… всiляко iдеалiзує Святослава,
оточує його ореолом слави, очiлює його на шанованого всiма
руськими князями володаря з єдиною цiллю показати, що на Русi
є люди, якi розумiють згубнiсть мiждусобиць.
Iдея загальноруськоï єдностi у боротьбi проти половцiв
найдужче промiниться у золотому словi Святослава. Князь сумує з
приводу поразки Iгоря , дорiкає ïм за необдуманий вчинок,
скаржиться на те, що князi не можуть допомагати йому у великiй справi
захисту рiдноï землi. Патрiотичний пафос Слова… надихав i
буде надихати новi поколiння ще не раз звертатися до генiальноï
пам'ятки лiтератури, щоб черпати в нiй новi сили.