Портретнi описи образiв у поемi Мертвi душi

Велика майстернiсть Гоголя-реалiста позначилося в поемi в створеннi
ïм галереï безсмертних образiв помiщикiв, яскраво
iндивiдуалiзованих. Ця iндивiдуалiзацiя досягається рiзноманiтними
прийомами. Насамперед серед цих прийомiв слiд зазначити пiдбор влучних
слiв (прикметникiв, iменникiв, дiєслiв, прислiвникiв), що
визначають ту або iншу сторону характеру виведеного дiючоï особи
От, наприклад, Манилов. Уже при першому згадуваннi про нього в 1-й главi
автор надiляє його наступними епiтетами: досить увiчливий i
чемний. В 2-й главi, присвяченоï Манилову, автор докладнiше
характеризує саме цю сторону особистостi Манилова, i це
виражається в епiтетах: риси особи його були не позбавленi
приємностi; у прийомах i зворотах його було щось запобiгливого
знайомства; вiн посмiхався заманливо (зрiвняй: Манилов, Маниловка, не
багатьох могла заманити); очi його робилися надзвичайно солодкими, i
особа приймала задоволене вираження; вираження не тiльки солодке, але
навiть нудотне.
В 7-й главi, де знову зустрiчається Чичиков з Маниловим у мiстi,
пiдкреслюються тi ж якостi: у зворотах самих тонк i приємних вiн
розповiв далi; присовокупляя iз приятною улибкою.
До Ноздреву застосовується ряд епiтетiв, що розкривають поняття
разбитной малий: вiдкритий, пряме, вiдважне; мисливець погуляти,
iсторичний людина, багатобiчна людина, тобто на всi руки; у нього
невгамовна в'юнкiсть i жвавiсть характеру
Собакевич, навпаки, з першоï ж появи рекомендується:
незграбний, i ця якiсть пiдкреслюється й розширюється
епiтетами, що характеризують не тiльки його особисто, але i його
господарство. Собакевич схожий на середньоï величини ведмедя
(кличуть Ми-хайлом). Незграбнiсть його натури зафiксована в тих
дiєсловах, якими вiдзначається процес його обробки: рубала
iз усього плеча, вистачила, колупнула, не обскобливши, пустила на
свiтло. У нього мiцний i напрочуд сточенний образ, вiн не добре
скроєний, так мiцно зшитий.
Ця незграбнiсть, мiцнiсть i громiздкiсть хазяïна доповнюється
й навколишнiми предметами й знаходить фiксацiю насамперед у вiдповiдних
визначеннях. Ґрати двору мiцна й непомiрно товста, мовець про те,
що хазяïн клопотав про мiцнiсть. На домашнi прибудови (стайнi,
сарай, кухнi) ужитi повновагi й товстi колоди, певнi на вiкове стояння.
У селi всi пригнано щiльно, всi було упористо, без похитни, у якiмсь
мiцному й незграбному порядку. Грецькi героï на картинах у вiтальнi
були мiцнi, з товстими стегнами, нечуваними вусами. Хазяïн, сам
людина здоров i мiцний, хотiв, щоб i кiмнату його прикрашали теж люди
мiцнi й здоровi.
У кiмнатi й iншi речi такоï ж властивостi: усе було мiцно незграбно
в найвищому ступенi; горiхове бюро — на пребезглуздих чотирьох
ногах: доконаний ведмiдь. Стiл, крiсла, стiльцi — усе було
найважчоï й неспокiйноï властивостi (зрiвняй: i хазяïн,
наступаючи на ноги, запитує: чиНе потурбував я вас?). Образ
Плюшкина, що перетворився в дiру на людствi, є втiленням
цiлковитого застою й загнивання, крайньоï старостi i заплiснявiли
ялини, i в характеристицi предметiв, пов'язаних з ним, Гоголь запам'ятав
цi якостi. Старiсть на всiх будовах; колода на хатах було темно й старо,
даху протягали, як решето; балкончики покосилися й почорнiли; клади
хлiба — застоянi; церква испятнанная, истрескавшаяся; городьба
зламана; замок дивився старезним iнвалiдом; два бельведери
пошатнувшиеся, стiни будинку ощелива-ли… нагую… ґрати;
сад старий, зарослий ш заглохлий, в спустiннi iз цiлим поруч, що
розкривають цi якостi, деталей; цвiль уже покрила старе дерево на
огорожi й воротах, юрба будов ветшавших; усе дивилося похмуро, це
— вимерле мiсце. У кiмнатi — зламаний стiлець, годинники iз
зупиненим маятником, що пожовк гравюр, що почорнiла картина й т. д.
Своєрiдним прийомом в окресленнi портрета дiючих осiб є
повторення тiєï або iншоï зовнiшньоï риси, що,
зовсiм природно, знаходить вираження всловах.
Так, наприклад, в образi Манилова, при першому ж знайомствi,
пiдкреслюється, що в нього ока солодкi, як цукор i що вiн ïх
щулив щораз, коли смiявся. В 2-й главi, де в основному
розкривається образ Манилова, Гоголь знову зупиняється на
його портретi й зауважує: У цю приємнiсть, здавалося, надто
було передано цукру. Коли Чичиков надзвичайно лестно вiдгукнувся про
губернатора, Манилов пiдтримав його в цiй оцiнцi й вiд задоволення майже
зовсiм замружив ока, як кiт, у якого злегка пощекотали за вухами
пальцем.
При зустрiчi Манилова iз Чичиковим: у мiстi, перед здiйсненням
купчоï, у Манилова вiд радостi залишилися тiльки нiс так губи на
особi, ока зовсiм зникли. Нарештi, коли все мiсто було стривожено
покупкою Чичикова й чиновники звернулися до Манилова, вiн вiдгукнувся
про Павла Iвановичевi в самих утiшних вираженнях, додавши кiлька думок
щодо дружби й симпатiï вже iз замруженими очами.
Наполегливе повторення типових для даного характеру зовнiшнiх рис
портрета впадає в око й в образi Собакевича.
В 1-й главi Собакевич характеризується як людина незграбний на
погляд. Ця якiсть пiдкреслюється й заглиблюється в 5-й
главi. Собакевич схожий на середньоï величини ведмедя. Гоголь
завзято обiграє це слово: фрак ведмежих кольорiв; Чичиков
визначає Собакевича: ведмiдь, доконаний ведмiдь. Кликали його
— Михайлом Семеновичем. чиНародився ти вуж так ведмедем або
омедведила тебе закуткове життя, — висловлює про нього свiй
висновок словами Чичикова Гоголь. Собакевич у своïй спритностi
зiставляється з ведмедем, який уже побував у руках, умiє й
перевертатися й робити рiзнi штуки на питання: А покажи, Миша, як баби
паряться? або: А як, Миша, малi хлопцi горох крадуть?
Незграбнiсть Собакевича розкривається многообразно: через процес
обробки його особи натурою; через портретнi деталi, данi прийомом
порiвняння: спина широка, як у вятских приосадкуватих коней, ноги,
походившие на чавуннi тумби, якi ставлять на тротуарах, взутi в чоботи
велетенського розмiру; через манеру триматися: тримав вiн свiй образ
бiльше униз, чим нагору; шиєю не перевертав зовсiм, i в силу
такого неповороту, рiдко дивився на спiврозмовника. Коли Чичиков
приступився до викладу своєï справи, Гоголь вiдзначає
позу Собакевича: вiн злегка пригнув голову; пiд час викладу Чичиковим
своєï справи Гоголь уважно стежить за повой Собакевича й
вiдзначає: Собакевич усе слухав, нахиливши голову (два рази),
нагнувши голову.
У портретi Плюшкина впадає в око насамперед пiдборiддя, що
виступає дуже далеко вперед, так що вiн повинен був щораз
закривати його хусткою, щоб не заплювати. Це пiдборiддя з нижньою
частиною щоки походив на скребницю iз залiзного дроту. Далi в портретi
вiдзначаються маленькi очi, якi пильно всiх оглядають, усi виглядають,
очi, що не потухнули й бiгали, як мишi, з-пiд високо вирослих брiв.
Особливо наполегливо пiдкреслюються його губи промурмотав крiзь губи
(зубiв у нього не було); став жувати губами; знову став ïсти
губами; зупинився, пожевал губами i тремтячi руки, як у справжнього
скнари (руки його затремтiли, як, ртуть; грошi вiд Чичикова вiн прийняв
в обидвi руки й понiс ïх до бюро з такою же обережнiстю, начебто б
нiс яку-небудь . рiдина, щохвилини боячись расхлестать ïï).