Риси лiтописного стилю в працi Iсторiя держави Росiйського
Авторська позицiя, розщеплена на два початки — аналiтичн i
художнє, — поєднувала весь вводи в Iсторiю матерiал,
визначала включення у виглядi цитат або переказу житiй, що входили в
лiтописi, повiстей, легенд i чудес i самого оповiдання лiтописця, що або
супроводжувався коментарями, або виявлявся злитим з думкою творця
Iсторiï. Лiтописний синкретизм — така головна особливiсть
жанру Iсторiï держави Росiйського.
Жанр цей — оригiнальне створення Карамзина — допомагав йому
й виразити росiйську нацiональну самосвiдомiсть у його динамiку й
розвитку, i виробити особливий етичний стиль оповiдання про
героïчнi нацiï, чиï сини вийшли з домашньоï
невiдомостi на театр народного життя. Досягнення письменника були
засвоєнi росiйською лiтературою. Його новаторське вiдношення до
жанру, пошуки особою, вiльноï жанровоï структури, яка б
вiдповiдала новому матерiалу, новому сюжету, новим завданням художнього
дослiдження дiйсного миру iсторiï, виявилися близькими новiй
росiянцi лiтературi
И не випадково, а закономiрно це вiльне вiдношення до жанру ми
зустрiнемо в Пушкiна (вiльний роман у вiршах Євгенiй
Онєгiн), Гоголя (поема Мертвi душi ), Толстого (Вiйна й мир). В
1802 роцi Карамзин писала: Францiя по своïй величi Iï
характеру повинна бути монархiєю. Через кiлька рокiв це пророцтво
збулося Наполеон проголосив Францiю iмперiєю, а себе iмператором.
На прикладах правлiння росiйських монархiв — позитивних i
негативних Карамзин хотiв учити царювати. Протирiччя обернулося для
Карамзина трагедiєю, полiтична концепцiя заводила в тупик. I,
незважаючи на це, письменник не змiнив своєму методу з'ясування
iстини, що вiдкривалася в процесi художнього дослiдження минулого,
залишався вiрний ïй, навiть якщо вона суперечила його полiтичному
iдеалу. Це було перемогою Карамзина — художника
Саме тому Пушкiн i назвав Iсторiю подвигом чесноï людини.
Суперечливiсть твору Карамзина вiдмiнно розумiв Пушкiн. Пушкiна не
тiльки розумiв i бачив художню природу Iсторiï, але й визначив
своєрiднiсть ïï художнього методу й жанру. По Пушкiну,
Карамзин виступав як iсторик i як художник, його твiр синтез
аналiтичного й художнього пiзнання iсторiï. Своєрiднiсть же
художнього методу й самого жанру Iсторiï обумовлено лiтописною
традицiєю. Думка ця й справедлива, i плiдна. Карамзин iсторик
використав факти лiтопису, пiддаючи ïхньому критику, перевiрцi,
поясненню й коментуванню
Карамзин художник освоював эстетические принципи лiтопису, сприймаючи
ïï як нацiональний росiянин тип оповiдання про минуле, як
особливу художню систему, що запам'ятала росiйський погляд на iсторичнi
подiï iсторичних дiячiв, на долю Росiï. Пушкiна вiрно зрозумiв
величезнiсть змiсту працi Карамзина, написавши, що вiн знайшов Росiю, як
Колумб Америку. Це уточнення дуже важливо: вiдкриваючи Древню Русь,
Карамзин вiдкривав iсторичну роль росiйського народу в утвореннi
великоï держави
Описуючи одну з битв, Карамзин пiдкреслює, що саме вiльнолюбство
надихало простих людей, коли вони героïчно боролися з ворогом,
робили чудесне остервенение й, думаючи, що вбитий ворогом повинен
служити йому рабом у пеклi, втикали собi мечi в серце, коли вже не могли
врятуватися: тому що хотiли тим зберегти вiльнiсть свою в майбутнiм
життi. Найважливiшою особливiстю художньоï стихiï Iсторiï
i є патрiотизм ïï автора, що визначав можливiсть
створення емоцiйного образа минулих сторiч. В Iсторiï запам'яталася
єднiсть аналiтичного вивчення й емоцiйного образа минулих сторiч.
При цьому iстинi не суперечив нi аналiтичний, нi емоцiйний метод
вивчення й зображення кожний допомагав ïï твердженню
своïм шляхом. Iстина служить пiдставою для iсторичноï
поезiï; але поезiя не iсторiя: перша найбiльше хоче збуджувати
цiкавiсть i для того заважає минуле з небилицею, друга
вiдкидає самi дотепнi вимисли й хоче тiльки iстини. Для Карамзина
в цьому випадку лiтописне оповiдання, лiтописна точка зору є тип
свiдомостi епохи, i тому вiн не вважає за можливе вносити
виправлення iсторика в подання лiтописця Розкриваючи психологiчними
засобами внутрiшнiй мир Годунова, малюючи його характер, вiн виходить не
тiльки з фактiв, почерпнутих у лiтописi, але й iз загальноï
iсторичноï ситуацiï, вiдтвореноï лiтописцем. Оповiдання
про Годунове тим самим вiдкривав сучаснiй лiтературi зовсiм новий тип
художнього пiзнання й вiдтворення iсторiï, що мiцно
опирається на нацiональну традицiю. Саме ця позицiя Карамзина була
зрозумiла й пiдтримана Пушкiним у його захистi Iсторiï вiд нападок
Полевого, вона й дала йому можливiсть назвати письменника останнiм нашим
лiтописцем. Художнiй початок Iсторiï i дозволило розкрити процес
вироблення психiчного складу росiйських нацiй. Аналiзуючи численнi факти
початкового перiоду росiйськоï iсторiï, письменник приходить
до розумiння величезноï ролi народу в полiтичному життi
краïни. Дослiдження iсторiï дозволяло писати про два лики
народу вiн добрий, вiн i заколотний. По Карамзину, чеснота народу зовсiм
не суперечила народнiй любовi до заколотiв.
Художнє дослiдження iсторiï вiдкривало письменниковi цю
iстину. Вiн розумiв, що не любов до установлень самодержцiв, але любов
до заколотiв, спрямованим проти самодержцiв, що не виконували свого
боргу пiклуватися про благо своïх пiдданих, вiдрiзняє народ
росiянин. Пушкiну при роботi над Борисом Годуновим використати вiдкриття
письменника. Ще не знаючи праць французьких iсторикiв, Пушкiн,
опираючись на нацiональну традицiю, виробляє iсторизм як метод
пiзнання й пояснення минулого й сьогодення, випливаючи за Карамзиним у
розкриттi росiйськоï нацiональноï самосвiдомостi, — вiн
створює образ Пимона. Карамзин в Iсторiï вiдкрив величезний
художнiй мир лiтописiв
Письменник прорубав вiкно у минуле, вiн дiйсно, як Колумб, знайшов
древню Росiю, зв'язавши минуле iз сьогоденням. Iсторiя держави
Росiйського по праву вторглась у живий процес лiтературного розвитку,
допомагала формуванню историцизма, сприяючи руху лiтератури по шляху
нацiональноï самобутностi. Вона збагачувала лiтературу важливими
художнiми вiдкриттями, увiбравши досвiд лiтописiв. Iсторiя озброювала
нову лiтературу важливими знаннями минулого, допомагала ïй
опиратися на нацiональнi традицiï. На першому етапi Пушкiн i Гоголь
у своєму звертаннi до iсторiï показали, як величезний i
важливий був внесок Карамзина. Iсторiя мала безприкладний успiх протягом
багатьох десятилiть XIX сторiччя, впливаючи на росiйських письменникiв.
Термiн Iсторiя має дуже багато визначень
Iсторiя оповiдання й подiï. Iсторiя — це процес розвитку. Це
минуле. Iсторiя повинна ввiйти у свiдомiсть суспiльства, вона не тiльки
написана й прочитана. У нашi днi виконує функцiю не тiльки книга,
але й радiо, телебачення. Спочатку iсторичний опис iснує як вид
мистецтва. Кожна сфера знань має об'єкт дослiдження. Iсторiя
вивчає минуле. Завдання iсторiï — вiдтворити минуле в
єдностi необхiдного й випадкового
Центральним компонентом мистецтва є художнiй образ. Iсторичний
образ це реальна подiя. В образi iсторичному виключений вимисел, а
фантазiя вiдiграє допомiжну роль. Образ створюється
однозначно, якщо iсторик що — те умовчує. Людина кращий
об'єкт для вивчення iсторiï. Головна заслуга культури
Вiдродження вона вiдкрила духовний мир людини. Подвиг Карамзина. За
словами Пушкiна Карамзин великий письменник у всьому змiстi цього слова.
Мова Карамзина, що пережила еволюцiю вiд Листiв росiйського мандрiвника
i Бiдноï Лiзи до Iсторiï держави Росiйського.
Його праця це iсторiя росiйського самодержавства. Iсторiя держави
Росiйського випала з iсторiï лiтератури. Iсторiя наука, що виходить
за межi; лiтература мистецтво, що переступає своï границi.
Iсторiя Карамзина це для нього сфера эстетического насолоди. Карамзин
формулює методологiчнi принципи своєï роботи. Iсторiю
держави Росiйського розглядають як пам'ятник вiтчизняноï
словесностi. Традицiя Карамзина в мистецтвi iсторiографiï не
вмерла, i не можна сказати, що вона процвiтає
Пушкiн уважав, що Карамзин присвятив iсторiï останнi роки, а вiн
присвятив цьому все своє життя. Увага автора Iсторiï держави
Росiйського притягнуто до тому як держава виникла. Карамзин ставить
Iвана III вище Петра I. 6 тiм присвячений йому (Iвановi III).
Iсторiєю мандрiвок простого росiянина на свiй страх i ризик, без
державноï iнiцiативи й пiдтримки Карамзин закiнчує розгляд
епохи Iвана III. Глави Карамзинского працi розбитi по роках царювання
того або iншого монарха ïм названi ïх iменами
