Силу пiдлостi й злостi здолає дух добра. Б. Пастернак

Я вибрав для розкриття теми письменника Валентина Распутiна, тому що
вважаю його творчiсть найбiльш значним у змiстi моральних шукань. Сам
автор — глибоко моральна людина, про що свiдчить його активне
громадське життя. Iм'я цього письменника можна зустрiти в рядi iмен
борцiв не тiльки за моральне перетворення батькiвщини, але й у рядi
борцiв за екологiю. Це теж проблема, пов'язана з нашою моральнiстю. На
мiй погляд, моральнi проблеми з найбiльшою гостротою поставленi
письменником у його повiстi Живи й помни. Добуток написаний iз властивим
авторовi глибоким знанням народного життя, психологiï простоï
людини. Автор ставить своïх героïв у складну ситуацiю: молодий
хлопець Андрiй Гуськов чесно воював майже до самого кiнця вiйни, але в
1944 роцi виявився в госпiталi, i життя його дала трiщину
Вiн думав, що важке поранення звiльнить його вiд подальшоï служби.
Лежачи в палатi, вiн уже уявляв собi, як повернеться додому, обiйме
рiдних i свою Настену. Вiн так був упевнений у такому перебiгу подiй, що
навiть не викликав рiдню в госпiталь побачити. Звiстка про те, що його
знову вiдправляють на фронт, уразила, як удар блискавки. Всi його
мрiï й плани виявилися зруйнованi в одна мить. У хвилини
щиросердечноï смути й розпачу Андрiй приймає фатальне для
себе рiшення, що у майбутньому зруйнує його життя й душу, зробить
зовсiм iншою людиною. У лiтературi багато прикладiв, коли обставини
виявляються вище сили волi героïв, але образ Андрiя дуже
достовiрний i переконливий. Виникає таке вiдчуття, що автор
особисто був знаком iз цiєю людиною. Непомiтно письменник як би
розмиває гранi мiж гарними i поганими героями й не судить ïх
однозначно.
Чим уважнiше вчитуєшся в повiсть, тим бiльше можливостей для
глибокого аналiзу морального стану героïв, ïхнiх учинкiв. Це
особливо менi й подобається у творчостi Распутiна. Читаючи
повiсть, я сам разом з його героями, раз у раз вирiшував, як би надiйшов
у данiй ситуацiï. Отже, Андрiй Гуськов робить свiй вибiр: вiн
вирiшує самостiйно ïхати додому, хоча б на один день. Iз
цього моменту його життя попадає пiд вплив зовсiм iнших законiв
буття, Андрiя несе за течiєю, як трiску, у мутному потоцi подiй.
Будучи по натурi людиною досить тонким, вона починає розумiти, що
щодня такого життя вiддаляє його вiд нормальних, чесних людей i
робить повернення назад неможливим. Доля хоробро починає керувати
безвладною людиною. Обстановка, що оточує героïв, незатишна.
Зустрiч Андрiя з Настеной вiдбувається в холоднiй, нетопленiй
лазнi. Автор добре знає росiйський фольклор, там лазня —
мiсце, де по ночах з'являється всяка погань. Так автор
починає в повiстi тему оборотничества, що буде проходити через все
оповiдання. У свiдомостi народу перевертнi асоцiюються сволками.
И Андрiй навчився вити по^-вовчi, у нього виходить так натурально, що
Настена думає, уже чи не теперiшнiй вiн перевертень. Андрiй усе
бiльше черствiє душею. Стає жорстоким, навiть iз деяким
проявом садизму. Коли вiн пiдстрелив козулю, то не став неï
добивати другим пострiлом, як роблять всi мисливцi, а стояв i уважно
спостерiгав, як мучається нещасна тварина. Уже перед самим кiнцем
вiн пiдняв ïï й заглянув в очi — вони у вiдповiдь
розширилися… Вiн чекав останнього, остаточного руху, щоб
запам'ятати, як воно вiдiб'ється в очах. Вид кровi як би визначив
його подальшi дiï й слова. Скажеш кому — уб'ю. Менi втрачати
нема чого, — говорить вiн дружинi. Андрiй стрiмко
вiддаляється вiд людей. Яке би покарання вiн не понiс, у
свiдомостi односiльчан вiн назавжди залишиться перевертнем, нелюдем.
Перевертнiв у народi ще називають нежитями. Нiжити — виходить,
живе в зовсiм iншому вимiрi, чим люди. Але автор залишає для свого
героя можливiсть болiсно думати: Чим я провинився перед долею, що вона
так iз мною, — чим Андрiй не знаходить вiдповiдi на своє
питання. Але менi здається, що вiн просто не хоче, боïться
заглянути в куточок своєï душi, де зберiгається
вiдповiдь на нього. Тому вiн бiльше схильний шукати виправдання
своєму злочину. Вiн бачить свiй порятунок у майбутнiй дитинi. У
нього миготить думка про переломний момент у його долi. Андрiй думав, що
народження дитини — перст Божий, указующий повернення до
нормального людського життя, i помиляється в черговий раз. Настена
й ще не народжена дитина гинуть. Цей момент i є тiєю карою,
який вищi сили тiльки й можуть покарати людини, що преступили всi
моральнi закони. Андрiй приречений на болiсне життя Слова Настени: Живи
й помни, — будуть до кiнця днiв стукати в його збудженому мозку.
Але цей заклик: Живи й помни, я впевнений, звернений не тiльки до
Андрiя, але й до жителiв Атамановки, взагалi до всiх людей. Адже на очах
у людей вiдбуваються всi подiбнi трагедiï, але рiдко хто наважиться
запобiгти ïх. Люди бояться бути вiдвертими iз близькими. Тут уже
дiють закони, що сковують моральнi пориви безневинних людей. Настена
навiть подружцi своєï побоялася сказати, що нiчим не
забруднила свого людського достоïнства, а просто вона виявилася мiж
двох вогнiв. Вона вибирає стращний шлях для виходу зi свого
положення — самогубство. Тут, менi здається, автор наводить
читача на думку про якiйсь заразi, що передається, як хвороба.
Адже Настена, убиваючи себе, убиває в собi дитя — це
подвiйний грiх. Виходить, уже страждає третя людина, нехай ще не
породжений
Зараза аморальностi поширюється й на жителiв Атамановки. Вони не
тiльки не намагаються запобiгти трагедiï, але й сприяють
ïï розвитку й завершенню. Сильний художнiй твiр на тему
моральностi, яка повiсть В. Распутiна Живи й помни, — це завжди
крок уперед у духовному розвитку суспiльства. Такий добуток уже самим
своïм iснуванням є перешкодою для бездуховностi. Добре, що в
нас є такi письменники, як В. Распутiн . Ïхня творчiсть
допоможе батькiвщинi не втратити моральних цiнностей
Подiï, описанi в повiстi, вiдбуваються взимку сорок п'ятого, в
останнiй вiйськовий рiк, на березi Ангари в селi Атамановка. Назва,
здавалося б, голосне, а в недавнiм минулому ще бiльш застрашливе —
Разбойниково. …Колись у старi роки тутешнi мужички не гидували
одним тихим i прибутковим промислом: перевiряли идущих з Лени
золотишников. Але мешканцi села давно вже були тихим i необразливими й
розбоєм не промишляли. На тлi цiєï незайманоï й
дикоï природи вiдбувається основна подiя повести —
зрадництво Андрiя Гуськова. У будь-якому художньому творi заголовок
грає дуже важливу роль для читача. Назва книги Живи й помни
наштовхує нас, читачiв, на бiльше глибоке поняття й осмислення
добутку
Цi слова — Живи й помни — говорять нам, що все те, що
написано на сторiнках книги, повинне стати непорушним вiчним уроком у
життi кожноï людини. Живи й помни — це зрада, низькiсть,
людське падiння, випробування любовi цим ударом. Перед нами головний
герой цiєï книги — Андрiй Гуськов, розторопний i бравий
хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до вiйни непогано
чотири роки. Але от у мирне життя росiйських людей безцеремонно
вторгається Велика Вiтчизняна вiйна . Разом з усiєю
чоловiчою частиною населення пiшов на вiйну й Андрiй. Нiщо не
передвiщало такого дивного й незрозумiлого розкладу, i от, як
несподiваний удар для Настени, звiстка про те, що ïï чоловiк
Андрiй Гуськов — зрадник. Не кожнiй людинi дано пережити таке горе
й ганьба. Це подiя круто перевертає й мiняє життя Настi
Гуськовой. …Де ти був, людина, якими iграшками ти грав, коли тобi
призначили долю. Навiщо ти з нею погодився. Навiщо, не задумавшись,
вiдiтнув собi крила, саме, коли вони найбiльше потрiбнi, коли треба не
поповзом, а влiтку тiкати вiд лиха Тепер вона перебуває пiд владою
своïх почуттiв i любовi. Загублена в глибинi сiльського життя,
жiноча драма витягнута й показана Распутiним. Живаючи картина, що всi
частiше зустрiчається на тлi вiйни. Автор доводить до читачiв, що
Настена — жертва вiйни й неï законiв
Вона не могла дiяти по-iншому, по унiверсальному обраному шляху, не
пiдкоряючись своïм почуттям i волi долi. Настя любить i жалує
Андрiя, але, коли сором за людський суд над собою й над своєю
майбутньою дитиною перемагає силу любовi до чоловiка й життя, вона
ступнула за борт човна посерединi Ангари, погибнув мiж двох берегiв
— берегом чоловiка й берегом всiх росiйських людей. Распутiн
дає читачам право судити про вчинки Андрiя й Настени, пiдкреслити
для себе все гарне й усвiдомити все погане. Сам же автор — добрий
письменник, схильний скорiше прощати людини, чим засуджувати, тим бiльше
засуджувати нещадно. Вiн намагається залишити мiсце своïм
героям для виправлення. Але є такi явища й подiï, нестерпнi
не тiльки для навколишнiх героïв людей, а також i для самого
автора, на осмислення яких немає в автора щиросердечних сил, а
є тiльки одне неприйняття. Валентин Распутiн з невичерпноï
для росiйського письменника серцевою чистотою показує жителя
нашого села в самих несподiваних ситуацiях. Шляхетнiсть Настени
зiставляється автором зi здичавiлим розумом Гуськова. На прикладi
того, як Андрiй накидається на теля й задирає його, видно,
що вiн втратив людський образ, повнiстю вiдiйшов вiд людей. Настя ж
намагається образумить i показати помилку свого чоловiка, але
робить це люблячи, не наполягає. Автор уводить у повiсть Живи й
помни багато мiркувань про життя. Особливо добре ми це бачимо при
зустрiчi Андрiя й Настi. Героï нудяться своïми мiркуваннями не
вiд туги або неробства, а бажаючи зрозумiти призначення людського життя
Великi й багатограннi образи, описуванi Распутiним. Тут ми бачимо
типовий для сiльського життя збiрний образ дiда Михеича й дружини його,
консервативно строгоï Семенiвни. Солдата Максима Воложина, мужнього
й героïчного, що не жалели сил, що сражались за Вiтчизну.
Багатоликий i суперечливий образ iстинно росiйськоï жiнки —
Надьки, що залишилася однiєï iз трьома дiтлахами. Вона^-те й
пiдтверджує слова Н. А. Некрасова: …доленька росiйська,
доленька жiноча.Усе вiдбилося й здалося — життя пiд час вiйни i
ïï щасливий кiнець — на життi сiльця Атамановки.
Валентин Распутiн усiм, що написав, переконує нас, що в людинi
є свiтло, i погасити його важко, якi б не траплялися обставини! У
героях В. Г. Распутiна й у ньому самому є поетичне почуття життя,
протиставлюване устояному сприйняттю життя. Додержуйтеся слiв Валентина
Григоровича Распутiна — вiк живи — столiття люби.