Своєрiднiсть реалiзму Котляревського
Котляревський закликає музу веселу, гарну, молоду,
орiєнтується не па старi класицистичнi зразки, а па новi
вимоги, що ïх висувала молода демократична лiтература . Поет
спирається на фольклорну, народну традицiю: пiду я до людей
старих, щоб ïх о пеклi розпитати.
Водночас свiтоглядовi Котляревського-просвiтителя були властивi й деякi
суперечностi, що певною мiрою вiдбивали погляди частини освiченого
дворянства (маємо на увазi, зокрема, ïхнє негативне
ставлення до французькоï буржуазноï революцiï, до тих
дворян, якi бунтували проти царя тощо). Це значно звужувало
просвiтительський реалiзм Котляревського.
Не забуваймо й того, що самий вибiр бурлескно-траве-стiйного жанру, при
всьому новаторствi й великому талантi автора украïнськоï
Енеïди, позбавляв письменника змоги порушувати в ширшому аспектi
кардинальнi соцiальнi проблеми й питання, вiдтворювати життя в тиiюпих
образах i типових обставинах.
Украïнська Енеïда не є в цiлому нi побутовим, нi
сатиричним гвором, але елементи сатири в нiй досить iначнi, Чимало
ïх, зокрема, в третiй частинi поеми, особливо в картинi пекла. Уже
в словах Спвiлли, яка жадає певноï винагороди за те, що
покаже дорогу до пекла, є широке типове, характерне для
власницького суспiль-сi вв узагальнення:
Ти знаєш дурень не бере: У пас хоть трохи хто тямущий, Умiє
жить по правдi сущiй, То той хоть з батька, то здере.
У картинi пекла (спочатку чистилища) головним i ви-iначальиим
критерiєм, за яким люди потрапляли сюди, i моралi, по етичний
принцип: злi мачухи, скупi тестi, сварливi зовицi, невiстки, ятрiвки.
Така мораль породження тодiшнього суспiльного ладу. Головне, що серед
тих, хто потрапляв до пекла, переважають чiтко окресленi соцiальнi тини:
Якiïсь злиднi ще стояли, Жовали все в зубах папiр, В руках каламарi
держали, За уха настромляли пiр. Се все десятськi та соцькiï,
Начальники, п'янки людськiï. I всi проклятi писарi; Iсправники все
ваканцьовi, Суддi i стряпчi безтолковi, Повiренi, секретарi.
I далi:
Панiв за те там мордовалп I жарили зо всiх бокiв, Що людям льготи не
давали I ставили ïх за скотiв.
При порiвняннi з поемою Осипова особливо впадає в око творча
немiчнiсть ïï, де в пеклi показанi пезакон-нонародженi дiти,
рогатi чоловiки. У Котляревського ж це соцiальнi типи пани. Слiдом за
самогубцями, якi є i в Осипова, i в Котляревського, в
украïнськiй Енсïдi переважають соцiально забарвленi
характеристики:
Багатим та скупим вливали Розтопленеє срiбло в рот…
Всiм старшинам тут без розбору Панам, пiдпанкам i слугам Давали в пеклi
добру хльору, Всiм по заслузi, як котам, Тут всякiï були цехмистри,
I ратмани, i бургомистри, Суддi, пiдсудки, писарi, Якi по правдi не
судили, Та тiльки грошики лупили I обдирали хабарi.
У пеклi ми бачимо рiзнi соцiальнi категорiï: i панiв, i мужикiв, i
багатих, i убогих. Сатирична спрямованiсть проти панiвних верств
феодального суспiльства в Енеï-дi Котляревського незаперечна це
яскраво iлюструють слова Венула з шостоï частини поеми, слова, що
стали крилатими:
Мужича правда єсть колюча, А панська па всi боки гнуча.
Про критичне ставлення Котляревського до сучасного йому феодальио-
крiпосницького суспiльства свiдчать i епiзоди морально-етичного плану з
певним соцiальним пiдґрунтям.
Еней питає свою провiдницю, хто цi праведники, що розкошують у
будинку пiдземного царя Плутона, у раю, хоч Котляревський нiде не
вживає цього слова.
Не думай, що буди чиновнi, Сивiлла сей дала одвiт, Або що грошей скринi
повнi, Або в яких товстий живiт; Не тi се, що в цвiтних жупанах, В
кармазинах або сап'янах; Не тi ж, що з книгами в руках, Не рицарi, не
розбишаки; Не тi се, що Кричать i паки, Не тi, що в золотих
шапках… Нагадаймо, що в Осипова зовсiм не було подiбних моментiв:
- Не видно здесь людей докучних, И не бнвает вовсе драк; Рассказчиков
нет глупых, скучньïх, Драчливых пьяниц, забияк; Хвастливих,
лживых самохвалов И бойких щеголей-нахалов Туда не впустят никогда.
Старухи злобнне ревнивы, Брюзглпвы старики ворчливн Исключеньï
здесь павсегда.
Найбiльш суперечливим мiсцем в Енеïдi є строфа и четвертiй
частiшi про заворушення латинських бояр:
Вельможi царство збунтовали, I [ротив царя всiх наущали; ВсльможII Лихо
буде нам. Вельможi! Хто царя не слуха, Таким обрiзать нiс i уха. I н
руки всiх оддать катам.
Звичайно цi слова трактуються як вияв певноï дворянськоï
обмеженостi Котляревського, вияв iдеологiï освiченого абсолютизму,
визнання автором царськоï вла-iп I. I Пльгук у бiографiчнiй повiстi
про автора Енеïди iробив спробу витлумачення ïх як iронiчну
передачу офiцiйного ставлення тогочасного реакцiйного суспiльства,
точнiше, аракчеєвщини, до боярськоï фронди. Саме н колi
офiцерiв, якi критично ставляться до заходiв ноною iмператора Павла I,
Котляревський читає наведену строфу, Чуються реплiки:
Здорово влiпив!
Обрiзать нiс i вуха! Залишить тiлький мiдний лоб i свинячу потилицю, як
в Аракчєєва!
Ха-ха-ха…
Правильно!
Просимо ще Iвана Петровича!
Звичайно, не виключене припущення, що згаданi рядки з четвертоï
частини Енеïди писалися або в часи аракчеєвщини, царювання
Павла I (17961801), або незабаром пiсля його вбивства гвардiйськими
офiцерами з кола придворноï аристократiï.
Разом iз тим не можна не вiдзначити, що бурлескно-травестiйна природа
поеми зобов'язувала автора iронiчно зображувати як самого царя Латина,
так i його вельмож (на йолопiв були похожi). I тiльки далi, де
Котляревський змалював формування латинських (читай: козацьких) полкiв,
вiн iнколи вiдходить вiд жартiвливого тону, пiдносячись до пафосу (Так
вiчной нам'ятi бувало…).
Енеïду Котляревського справедливо називають енциклопедiєю
украïнського побуту. Хоча у провiдних образах показано, зрештою,
украïнськi типи й характери, але iмена ïх, згiдно з античною й
травестованою фабулою, письменник повинен був зберiгати традицiйнi: Еней
, Анхiз, Дiдона, Юнона та iп. Але Котляревський вiдступав вiд римського
зразка i показував украïнцiв у типових обставинах ïхнього
життя. Вiзьмiмо тих людей, яких Еней зустрiв у пеклi. М. Осипов серед
друзiв i знайомих Енея називає Сарпедона, Антенора, Медона,
Партенопея, Адраста, Главка, ïiдея й Дейфоба. Як бачимо, всi
античнi iмена. А ось у Котляревського.
(Еней)
Знайшов з троянцiв ось кого: Панька, Терешка, Шелiфона, Леська, Олешка i
Сiзьона, Пархома, Iська i Феська, Стецька, Ониська, Опапаса, Свирида,
Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап , Овсiй I всi троянцi, що втопились,
Як на човнах з ним волочились, Тут був Вернигора Мусiй.
Жодного античного iменi. Так само украïнськi портрети дiйових осiб
переважно зовнiшнi. Ось портрет типовоï украïнськоï
дiвчини тих часiв: нарiччям, I. Срезневський у листi до I.
Снєгiрьова посилається серед iнших украïнських
письменникiв на Котляревського I82.
Невiдомий нам автор у газетi Северная пчела (1849) (можливо, той же С.
Стеблiн-Камiнський, який виступив того ж року у Полтавских губернских
ведомостях) писав про Енеïду, що вона далеко перевершила подiбного
роду пародiю Осипова, давно всiма забуту. В своïй переробцi
Котляревський мало наслiдував латинський текст поеми, а бiльше
зображував життєвий побут малоросiян. Легкiсть розповiдi, вiрнiсть
фарб, непiдробний, пезрiвняний комiзм Енеïди були в повнiй мiрi
новi, чарiвнi. Можна сказати, що Котляревський перший поклав основу тим
чудовим творiнням, якi пiзнiше вийшли з-пiд пера Основ'яненка, Гоголя та
iнших, що черпали з одного з ним джерела розкiшноï природи i
багатого повiр'ями та легендами пiвденноросiйського краю !83.
