Твiр по оповiданню А. Солженицина На зламах

Пiдiйшло до кiнця 20е сторiччя, що було вiдзначено трагiчними подiями,
що вплинули на життя краïни й на долi живучих у нiй. Столiття
революцiй, вiйн, зламiв, катаклiзмiв, так по праву може бути
охарактеризоване столiття Хх-ий. Багато письменникiв напористо вступали
в лiтературу наприкiнцi 70х початку 80х рокiв, але мало хто залишився.
Хоча є й нинi живучi сучаснi письменники, що ввiйшли в iсторiю
вiтчизняноï словесностi другоï половини нашого столiття.
Ïхня присутнiсть у лiтературi як i ранiше вiдчутно, навiть якщо
ïхнi добутки не часто з'являються на сторiнках перiодики й не так
часто виходять окремими виданнями. Цi письменники пройшли через
випробування нинiшнього соцiального зламу без шкоди для творчоï
волi
Ситуацiя в суспiльствi й стан розумiв сьогоднi такi, що навiть А.
Солженицин виявився вiдтиснутим на другий план. В 1994 роцi вiн вернувся
в Росiю зi змушеноï емiграцiï. Його творчий шлях особливо в
жанрi публiцистики триває. Зараз вiн явно дуже багато чого
уточнює на своєму шляху самопiзнання, роздумiв про прийдешню
облаштованiсть Росiï. Письменник iнакше пiдходить до трактуванню
доль своïх героïв. Час руйнування iсторичних пiдвалин
Росiï пiд будь-якими гаслами пройшло
Солженицин нiколи не був просто письменником, вiн був ще й громадянином,
i фiлософом, i iсториком, i пророком-проповiдником (як вiн сам себе
завжди називав). Всi його добутки нерозривно пов'язанi з долею
краïни, з болями ïï й негодами; усi пронизанi цивiльною
тривогою. I ми не чекаємо вiд нього остросюжетного детектива або
любовного роману, а чекаємо солженицинского поглибленого й
пильного аналiзу, куди нероз'ємне вплавлено роздум, що,
безсумнiвно, важливiше прямоï вiдповiдi на кожнiй питання
Мою увагу залучив двох^-приватний оповiдання Солженицина На зламах,
надрукований у журналi Новий мир в 1996 роцi. У ньому автор зумiв дати
вiдповiдь на питання читачiв про змiст буття, вторгнувшись у нервовий
епiцентр дiйсностi, реально оцiнивши происходящее.
Солженицин називає оповiдання На зламах, що значить у момент самих
крутих соцiально-iсторичних зрушень, у самi критичнi хвилини особистого
й суспiльного iснування. Так, зненацька, одним з героïв оповiдання
стає талановитий дiяч вiтчизняного ВПК, промисловий заправила, що
зумiв устояти не тiльки в часи колишнi, але й у часи новi не дати
загинути своєму дiтищу заводу Iнший герой, бiльше молодоï, що
досяг висот фiнансового Олiмпу. Вiн глава великого провiнцiйного банку,
що хочуть повалити конкуренти, використовуючи всi можливi засоби, аж до
замаху на життя Олексiя. У минулому цей рiзнобiчно обдарований
Толковянов вздорил з державою, а тепер змушений iти просити в нього
захисту. Знайде лиоба персонажа для Солженицина втiлення
нацiональноï талановитостi й завзятостi, не показноï любовi до
краïни, що вони могли б i покинути, тому що нiде не пропали б, так
тiльки не лежить серце до закордону. Хочеться, щоб тут було гарно, та й
честолюбства досить, щоб не миритися iз приниженням втечi. Обоє не
бажають уступати навiть у самих важких умовах, у яких змушенi в силу
споконвiчноï росiйськоï плутанини самореалiзовуватися. Тому й
тримаються друг за друга
Схоже, на них i уповає Солженицин, на цю елiту, плоть вiд плотi
народноï. I що характерно, на минуле свого вэпэкашника вiн
закриває очi: адже не упустив нацiональноï гордостi, не
поступився нiкому першостi
Але й новоспеченого банкiра вiн не обвинувачує в тiм, що грошi в
банку народнi, що багатiє той, коли населення убожiє.
Солженицин розумiє одне: як би не було, а без талантiв такого
роду, без ïх хазяйськоï разворотливости не обiйтися. Його
надiя в тiм, що все нормалiзується, знайде цивiлiзованi форми, i
знайде ïх саме працями й зусиллями таких от молодих i лiтнiх
старателiв, для яких почуття волi нерозривно пов'язане з почуттям
самоповаги й бажанням самореалiзуватися в рiднiй краïнi
Надiï на вiдновлення й вiдновлення Росiï звучать i в iнших
сучасних письменникiв. У добутках В. Астафьева, В. Распутiна. Але
безумовно те, що На зламах коштує особняком, вирiшуючи цю проблему
в iншому ключi
Оповiдання сучасне й досить легкий для сприйняття. У ньому Солженицин у
доступнiй формi зумiв виразити складну iдею вiдродження краïни,
вiдродження поваги до людськоï особистостi. Чи буде Росiя будинком
для живучих у нiй. У цьому, як менi здається, нерв роздумiв всiх
сучасних письменникiв. Це ïхня головна тривога. Але й ми часто
замислюємося про долю своєï батькiвщини, а вiдповiдi
шукаємо у великих миру цього