Викриття iндивiдуалiстичного свавiлля в романi Достоєвського Злочин i кара

Росiйська лiтература XIX столiття мала особливу мiсiю: вона була голосом
усiх прогресивних людей краïни, єдиною можливiстю говорити
про протирiччя i трагiзм сучасностi, вiдбивала напружене шукання
громадськоï й особистоï правди. Федiр Михайлович
Достоєвський усвiдомлював цю мiсiю повною мiрою, його особиста
доля i творчiсть це напружений пошук шляхiв удосконалення людства. За
його власним визнанням, вiн був лiтератором-пролетарем. Бажання
допомогти тисячам таких самих знедолених, як вiн, привело 25-рiчного
Достоєвського в гурток петрашевцiв, учасники якого ставили за мету
здiйснити полiтичний заколот.
Через два роки разом з iншими гурткiвцями його заарештували i винесли
вирок про страту. Про замiну цього вироку на каторжнi роботи письменнику
i його товаришам оголосили лише пiсля того, як вивели на плац i кiлька
хвилин, якi здавалися неймовiрно довгими, вони простояли iз завязаними
очима, чекаючи страти. Це психологiчне катування, навмисне використане
царем, щоб зламати петрашевцiв, глибоко вразило письменника, викликало
ненависть i огиду до будь-якоï жорстокостi, насильства. Лише через
десять рокiв письменник має змогу повернутися до Петербурга, де i
розгорнулася його лiтературна дiяльнiсть.
Достоєвський вважав, що росiйська лiтература його часу потребувала
нового слова, яке б належало росiйськiй людинi бiльшостi, яке б здатне
було передати i хаос ïï iснування, i складнiсть ïï
iнтелектуальних, моральних переживань. Це нове слово стало
орiєнтиром у його художнiй творчостi . Одне з найвидатнiших
творiнь Достоєвського, яке справило великий вплив на свiтову
лiтературу, роман Злочин i кара. Герой його Раскольников живе в тiснiй
комiрчинi, його вiдрахували з унiверситету через неспроможнiсть
сплачувати за навчання. Як людина смiлива, чесна, гарячоï думки i
внутрiшньоï сили, що не терпить нiякоï фальшi, вiн не
бажає пiдкорятися моральним засадам свiту, де багатий та сильний
знущається над слабким та знедоленим, де гине молоде, здорове
життя, задавлене злиднями. Вбивство жадiбноï, огидноï лихварки
здається йому викликом тiй моралi, якiй люди пiдкорялися
споконвiку, моралi, яка стверджує, що людина це безсила воша.
Та мало того, що перше вбивство веде за собою друге: одна i та ж сокира
вбиває i грiшника, i праведника (пiд час вбивства випадково
повертається сестра лихварки, бiдна забита Лiза-вета). Страшнiше
iнше: вбивство лихварки виявляє, що в самому Раскольниковi (хоча
вiн не усвiдомлює цього) заховалась горда, самолюбна мрiя про
панування над тварью дрожащей i над всем людским муравейником. Таким
чином, коло роздумiв i дiй Раскольникова трагiчно замикається.
Автор примушує героя зректися своïх наполеонiвських планiв,
iндивiдуалiстичного свавiлля, трагiчно пережити ïх наслiдки i
знайти нове життя, яке єднає його з iншими знедоленими i
страдниками. Його любов до Сонi стає символом цього нового життя.
Раскольников трагiчна фiгура, в його душi розгортається боротьба
добра i зла. Генiй Достоєвського полягає в тому, що вiн
художньо переконливо показав не тiльки причини iндивiдуалiстичного
свавiлля, а й розкрив його психологiю. У романi багато героïв, якi
на перший погляд безпосередньо не повязанi нi зi злочином, нi з долею
Раскольникова, але без них сюжет твору не набув би того грандiозного
фiлософського звучання, яке вiн має. Кожен iз персонажiв роману
вiдповiдно до своєï фiлософiï тлумачить вчинок
Раскольникова. Теорiя головного героя (бiльшiсть людей твари дрожащие,
якi не спроможнi на боротьбу за щастя, тому сильна людина має
взяти на себе право, хоча б i силомiць, привести ïх до щастя, такiй
людинi дозволено все, навiть кров i насильство) зрозумiла Лужину i
Свидригайлову, вони ïï не заперечують, навiть використовують,
але для досягнення власноï мети. Порфирiй Петрович розглядає
цю теорiю з точки зору закону, Разумiхiн як обиватель зi здоровим
глуздом i вiрнiстю iснуючим моральним нормам. Соня засуджує не
теорiю, а вчинки Раскольникова з точки зору християнськоï етики. Цi
образи показують, що теорiя Раскольникова виникає невипадково,
вона в окремих своïх елементах представлена у свiдомостi i
життєвiй позицiï iнших героïв.
Одним iз перших Достоєвський вiдчув, що бунт проти староï
буржуазноï моралi лише шляхом вивертання ïï на другий бiк
може призвести до страшних наслiдкiв. Обєктивно гасло
Раскольникова все дозволено являє собою зло з бiльш агресивним i
страшним обличчям.