Значення п'єси Мина Мазайло Н. Кулиша в нашi днi

Народився в с. Чаплинка на Херсонщинi. Учився в Олешковском мiському
училищi, приватнiй гiмназiï, на iсторико-фiлологiчному факультетi
Одеського унiверситету (не закiнчив), в Одеськiй школi прапорщикiв. Пiд
годину Першоï свiтовоï вiйни перебував на фронтi. З 1918 р.
глава мiськвиконкому Олешок, глава мiсцевоï ради. З 1922 по 1925 р.
працював iнспектором наросвити, 1925 р. Переведений у Харкiв . Брав
активну участь у лiтературному життi мiста, з 1926 р. став президентом
органiзацiï письменникiв ВАПЛИТЭ. Тiсно спiвробiтничав з театром
Березиль Леся Курбаса.
В 1934 р. був репресований, засланий на Соловки й розстрiляний там в
1942 р. Драматург. У своïх п'єсах зображував сучасне життя
Украïни з усiма ïï складностями й розбiжностями,
висмiював недолiки громадського життя. Твору Кулиша були новаторськими
за змiстом. Найвiдомiшi з них: 97 (1924), Народний Малахий (1927), Мина
Мазайло (1929), Патетична соната (1929), Маклена Траса (1933). Я запитую
в себе, у вас, у людей;
Я запитую в книжок, шукаю на кожнiй сторiнцi. Де той рiк, де той мiсяць,
той проклятий тиждень i день. Коли ми, украïнцi, забули, що ми
украïнцi?.. В. Баранiв
Уже бiльше як сiмдесят рокiв пройшло iз часу написання п'єси Мина
Мазайло, неодноразово мiнялися нашi орiєнтацiï, смаки,
з'явилися новi конфлiкти, новi рiвнi мислення, i тiльки п'єса Мина
Мазайло Г. Кулиша не залишилася комедiєю лише для наших дiдусiв i
бабусь. За винятком чисто тимчасових дрiб'язкiв, прив'язаних до
конкретного побуту пор, усе в нiй звучить досить актуально. I що вже й
говорити про актуальнiсть! От взяти хоча б мене. Прочитавши п'єсу
й добре осмисливши ïï, я дiйшла до висновку, що до кожного з
дiючих осiб виявляться прототипи в сучасному життi (так ще й не один!),
серед моïх знайомих. А в одному з персонажiв навiть пiзнаю себе! I
за прикладом ходити далеко не треба. От взяти хоча б мого дядька з
Росiï. Щороку вiн приïжджає до нас i розповiдає
нам правду про украïнцiв. Говорить, що Украïна такая-сякая,
бiдненька, i нiчого в нiй сроду не було й не буде, що хлiб у нас
дорогущий — куди там до житницi Європи — казки ! Що
Росiя без Украïни проживе, а от Украïна без Росiï —
просто нiкуди, що ми, чуби такi сякие; абсолютно безсоромно вiдiбрали в
них Крим, що обсiли нас iз усiх бокiв проклятi iдеологи й обманюють нас,
i що Шевченко — увага! — був багатiєм i такими грiшми
мав за своï вiршi, що нам i не снилося! Ну чиста тобi тiтка Мотя,
тiльки чоловiчого роду. Яке все-таки вiн про нас високоï думки.
Неприємно, звичайно, але правду нiкуди дiти А от вам ще одна
iсторiя з життя. Розмова двох дiвчин, що я особисто спостерiгала: Ти
знаєш, до мне друг з Росiï приïхала. Такий прикольний!
Сидимо ми з ним, дивимося украïнський канал, а там же все на
украïнському — ну ти знаєш. Вiн же нiчого не
розумiє, так як почне кричати: Що це за дурний канал такий, i мова
у вас якийсь дурний. Перемкни! А я с його смiюся. Такий прикольний
взагалi! Ну, скажiть, чим не сучасна Рина! Господи! Невже вже й краплi
гордостi в украïнцiв не залишилося, невже вже не зачiпають вас за
живе справдi прикрi, образливi слова? Украïнцi моï! Це
украïнцi ми з вами або як? Прокиньтеся ж зрештою, слiпого, глухого,
несвiдомi Мини Мазайли, поки ви принижуватися будете, поки будете
ганьбити Украïну? Чого чекаєте ви? Пошани чужоземця? Нi, у
ваш слiд вiн кине лише смiх — зневага. Зрозумiйте це зрештою. Не
забувайте своïх корiнь , нацiональних традицiй, рiдноï мови,
культури. Без усього цього людина не iснує, не живе.
Ти молився мовою старшого брата, Так устань же з колiн, i державнiсть
свою вiдроди…
Досить скиглити! Необхiдно вкрай переосмислити своє життя, змiнити
стереотипи мислення, вiдчути себе повноцiнними людьми, не гiрше iнших,
тому що є нам чим пишатися. Подумайте про той духовний зв'язок, що
iснує мiж людиною i його рiдною землею. Вiдчуєте його.
Украïнцi моï! Дай вам Бог i щастя, i сил, Можна жити й чубом,
i не зникне вiд того буханець. Тiльки хто ж тодi небо нахилить до ваших
могил, Як не вiддана вами, зневажена вами Украïна?!