Англiйська лiтературна школа вiльного обмiну

Вiдновлення в Англiï хлiбних законiв, полiтичнi успiхи Кобдена,
торговельнi трактати 1860 р. у Францiï, все це разом зробило
крайнє порушення розумiв в однiй частинi iспанськоï молодi.
Мiж студентами математичного i юридичного факультетiв утворилася цiла
партiя; iз всею гарячнiстю, з усiм легкодумством юностi, вона прийняла
за догмати абсолютнi теорiï вiльного обмiну, установленi
манчестерской школою, i порахувала ïх застосовними до всiх
краïн, до всiх рiзних умов економiчного життя народiв. Захоплена
духом прозелiтизму, цим споконвiчною властивiстю характеру iспанських
нацiй, вона ретельно й наполегливо стала проводити сприйнятi теорiï
в усi класи суспiльства
Памфлети Бастиа, написанi iз чисто пiвденним жаром, ще бiльше запалили
цього гарячого голови: адже так зручно й так спокусливо одержати
можливiсть вирiшувати, як просте геометричне завдання, самi складнi й
важкi запитання соцiальноï науки. З усiм, що вимагає великих
знань, повноï науковоï пiдготовки, цi юнаки, ще не зiйшовши зi
шкiльних лав, думали, разом покiнчить одним повторенням заключних
висновкiв Економiчноï Гармонiï, i одним словом Воля вiдповiсти
на всi питання й застрахувати себе вiд усяких заперечень
Вони, звичайно, ще не знали, наскiльки важливо для кожноï нацiй
бути не тiльки землеробськоï, або торговельноï, але й
промисловоï, a наслiдку такого непорозумiння, смiло заперечували
всяке заступництво держави, у чому б воно не проявлялося: у чи розвитку
нацiональних мануфактур, у чи полiпшеннi шляхiв сполучення, або в
необхiднiй допомозi самим численним i знедоленим класам населення, у
всякому разi, воно було ïм ненависно. У своєму крайнiм
захопленнi лiбералiзмом, вони забували неуцтво й убогiсть своïх
спiввiтчизникiв, не хотiли взяти до уваги, що цей бедний, слабкий народ
не може ще вступити в боротьбу зi своïми сусiдами, що випередили
його у всiх вiдносинах, бiльше сильними, бiльше богатими й iз кращими
знаряддями вруках.
На чолi цiєï молодi стали двоє цiлком уже зрiлих людей,
з яких один, дон Люис-Мариа Пастор, займав впливовий пост мiнiстра
фiнансiв у помiрному кабiнетi, a iнший, Оренсе, маркiз д'Альбанда, хоча
й нащадок древнього аристократичного роду, у все своє життя
боровся в рядах республiканськоï партiï; пiд вони^-те
предводительством, ця маленька армiя, у продовження цiлих восьми рокiв
(вiд 1860 до 1868 г.), не переставала дiяти на суспiльну думку
Iспанiï й збуджувати його.
Багато хто з розповсюджених нею теорiй представляли для iспанських нацiй
особливу принаднiсть новизни й безсумнiвно мали гарний вплив. Будити
любов до чесноï працi там, де люди споконвiку столiть звикли шукати
свого щастя в авантюризмi так у всякого роду азартi, звичайно, було
справою корисн i плiдним, але впадати при цьому в крайностi, -i
заперечувати всяке значення держави, пропонувати виснаженоï й
знесиленоï нацiй те, що тiльки можливо для багат i сильноï,
пiдводити всi висновки пiд одну улюблену формулу, -i це значило йти
небезпечним i помилковим путем. И дiйсно, самi того не пiдозрюючи, цi
легковажнi економiсти, пiд прикриттям лiберальноï пропаганди, у
сутностi прагнули оселити у своïй батькiвщинi фiнансовий феодалiзм
Жалюгiдний результат особливо сильно дав себе вiдчути, коли революцiя
1868 р. призвала до дiяльноï влади багатьох з тiєï групи
молодих людей, яку можна б назвати партiєю вiльного обмiну. Деякi
з них були не позбавленi таланта, так, напр., -i Морет, Эчегарай i
Габриэль Родригес, (перший -i адвокат, два iншi iнженери) кожний на
своєму поприщi, могли б помiтно видiлитися у всякiй краïнi,
але вуж напевно нiде, крiм Iспанiï, ïм не доручили б вiдразу
такоï важливоï й вiдповiдальноï адмiнiстративноï
ролi в державi. Помилковiсть цього вибору й не сповiльнила виявитися: як
тiльки влада перейшла в ïхнi руки, вони негайно ж стали
застосовувати до справи своï несостоятельния теорiï й, замiсть
того, щоб сприяти успiху краïни, гальмували його бiльш, нiж хто-
небудь. Нi Эчегарай, нi Фигуэрола не зумiли врегулювати iспанських
фiнансiв, дати належний напрямок суспiльним роботам; вони не тiльки не
змогли запобiгти того занепаду, до якого давно вже йшло ïхню
нещасну батькiвщину, але ще прискорили його своïми невдалими
експериментами. Вся справа в тiм,. що Iспанiя зовсiм не має
потреби у двигунах, подiбних Кобдену, — ïй потрiбний свiй
Кольбер.
На закiнчення ми повиннi згадати тут o iнших видатних членах
тiєï ж економiчноï партiï: Кольмеиро, Сану-Рому,
брати Войа — так само гаряче й невтомно ратували пiд прапором
вiльного обмiну; якщо вони й не займали таких високих постiв, за те,
може бути, ще з бiльшою ретельнiстю намагалися поширювати в iспанському
суспiльствi те, що називали своєю щирою вiрою
Кольмеиро переважно займався популяризацiєю наших вiдомих
економiстiв, тобто того навчання, яке найбiльше пiдходило до його
улюбленим теорiям: вiн з.дав трохи руководств до полiтичноï
економiï, складених за планом французьких i з точним дотриманням
ïхньоï програми. Сану-Рому мав вiд природи всi задатки, щоб
успiшно подвизаться на рядi iз самими блискучими ораторами свого часу,
але прийняте ïм напрямок перешкодив йому принести дiйсну користь у
ролi трибуна: нападати на мита в краïнi, що насамперед бiдує
в заступництвi своïй слабкiй мануфактурi, ратувати проти неiснуючих
фабрикантiв, — це значило зображувати iз себе Дон-Кихота, що
воює з вiтряними млинами
Зовсiм iнакше надiйшли брати Бона: вони самi ризикнули на промислове
пiдприємство й тим придбали можливiсть застосувати своï
теорiï до справи. Це найкращий спосiб пропагування всякоï
iдеï й найбiльш корисний для iспанських нацiй. Якщо досвiд
має величезне значення взагалi, то в Iспанiï вiн є
прямою необхiднiстю, i кожний письменник ïï, що трактує
o соцiальних питаннях, повинен би представляти наочний приклад того або
iншого ïх рiшення