Бєлiнський i лiричний початок на прикладi творчостi Пушкiна

Тепер Бєлiнський особливо високо починає цiнувати в
лiтературi саме лiричний початок. Суб'єктивний Шиллер став для
нього дорожче об'єктивного Ґете . Вiн переглядає
колишнє негативне вiдношення до Горя вiд розуму. Тепер
Бєлiнський цiнує комедiю Грибоєдова за те, що це
благороднейшее гуманiстичний добуток, энергический (i притiм ще перший)
протест проти мерзенноï расейской дiйсностi… [11, 576]. Якщо
наприкiнцi 30-х рокiв Бєлiнський затверджував iдею несвiдомоï
художньоï творчостi , уважаючи, що поет — безпристрасний
споглядальник життя, то в 40-i роки вiн проповiдує iншу точку
зору: Свiдоме мистецтво не може не бути вище несвiдомого [6, 275]. От
чому твору Лермонтова були так важливi для Бєлiнського
Пiсля трагiчноï загибелi автора Героя нашого часу Гоголь
залишався єдиним великим росiйським письменником, у творчостi
якого була пiддана нещаднiй критицi вся крiпосницька дiйснiсть.
Бєлiнський чiтко усвiдомлює величезне суспiльно-полiтичне й
лiтературне значення Гоголя й саме тому вступає в активну полемiку
зi слов'янофiльськими друзями письменника, якi прагнули витлумачити його
добутки у вiдповiдностi зi своïми теорiями. Це була боротьба за
талант автора Мертвих душ, за розумний i свiдомий напрямок його
творчостi
Бєлiнський поглиблює й конкретизує висновок, до якого
вiн прийшов ще в 1835 р., про те, що Гоголь бiльше важливий для
росiйського суспiльства, чим Пушкiн . Пояснюється це тим, що
Гоголь бiльше поет соцiальний, отже, бiльше в дусi часу; вiн також менш
втрачає в розмаïтостi створюваних ïм об'єктiв i
бiльше дає почувати присутнiсть свого суб'єктивного духу, що
повинен бути сонцем, що висвiтлює створення поета нашого часу.
Для Бєлiнського Пушкiн став уже надбанням iсторiï. Але
значення Пушкiна в iсторичному планi було настiльки велике, що без
з'ясування змiсту його художньоï спадщини неможливо було
прогнозувати подальший розвиток росiйськоï лiтератури. От чому
центральне мiсце у творчостi Бєлiнського 40-х рокiв зайняв цикл
статей Твору Олександра Хутро (1843-1846). Значення цiєï
працi полягає не тiльки в тiм, що тут уперше вiдтворено
лiтературний портрет Пушкiна. 11 статей Бєлiнського по сутi
є iсторiєю всiєï росiйськоï лiтератури. У
першiй своïй статтi Лiтературнi мрiяння (1834) Бєлiнський
висловлював помилкову думку про те, що в Росiï немає
лiтератури. Тепер розумiння об'єктивних законiв iсторичного
процесу допомогло Бєлiнському дiйти висновку про закономiрностi в
розвитку росiйськоï лiтератури: Писати про Пушкiна — значить
писати про цiлу росiйську лiтературу: тому що як колишнi письменники
росiяни пояснюють Пушкiна, так Пушкiн пояснює письменникiв, що
пiшли за ним,. Цiлком закономiрно, що першi три статтi Бєлiнський
присвятив не Пушкiну, а його попередникам: Ломоносову, Державiну,
Фонвiзiну, Карамзину, Жуковському, Батюшкову, Крилову Значення
пушкiнського етапу в iсторiï росiйськоï лiтератури полягало,
як уважав критик, у тiм, що великий поет дивно вiрний росiйського життя,
що вiн виразив у своïх добутках нацiональний свiтогляд, що джерелом
його поезiï була живаючи дiйснiсть i завжди плiдна iдея що життя
показується Пушкiним у ïï природнiй, живiй красi. У
своïх статтях Бєлiнський уперше дав подання про поетичну
еволюцiю Пушкiна, зокрема, встановив внутрiшнiй зв'язок Кавказького
бранця, Циган i Євгенiя Онєгiна. Разом з тим цикл статей
свiдчив Л о внутрiшнiх змiнах критичного методу самого
Бєлiнського. I Його эстетический аналiз поступово
насичується iсторизмом. Це особливо виявилося в статтях,
присвячених Євгенiєвi Онєгiну.
Бєлiнський переконливо розкрив iсторичне й суспiльне значення
пушкiнського роману, що поклав разом з Горе вiд розуму мiцна пiдстава
новоï росiйськоï поезiï, новiй росiйськiй лiтературi.
Глибоко проаналiзувавши характери головних героïв роману,
Бєлiнський прийшов до найважливiшого висновку, установлюючи
залежнiсть людини вiд навколишнiх його обставин, суспiльного середовища
й визначаючи ïхню першочергову провину за неблагополуччя в життi:
Зло ховається не в людинi, а в суспiльствi. Критик затверджував:
Нiякi обставини не врятують i не захистять людину вiд впливу
суспiльства, нiде не зникнути, нiкуди не пiти йому вiд нього. Цi
судження пояснюють сприйняття Бєлiнським Онєгiна як
егоïста поневоле, його думки про еволюцiï Тетяни й т.д. У
подальших роботах другоï половини 40-х рокiв Бєлiнський
прийде до усвiдомлення бiльше складноï, диалектичной зв'язку людини
й середовища
Не всi конкретнi мiркування Бєлiнського витримали перевiрку
часом. Так, вiн недооцiнив прозу Пушкiна й зовсiм не прийняв його казок,
уважаючи ïх лише пiдробкою пiд народностi. Проте загальне значення
циклу статей про Пушкiна винятково велико. На широкому iсторико-
лiтературному тлi Бєлiнський розкрило значення пушкiнськоï
творчостi для росiйськоï лiтератури й росiйського суспiльства,
заклавши тим самим мiцнi основи для наступного розвитку пушкiнознавства.
Вiн перший сказав про iз цiннiсть пушкiнськоï спадщини для
майбутнiх поколiнь, про здатностi поезiï Пушкiна розвивати в людях
не тiльки эстетическое, але й моральне почуття
И все-таки в 40-i роки для Бєлiнського творчiсть Пушкiна було
вже переважно явищем iсторичним. Високо оцiнюючи iсторико-лiтературне
значення автора Євгенiя Онєгiна, критик думав, що Пушкiн
належить до тiєï школи мистецтва, час розквiту якоï вже
пройшло, тому що поет у своïх добутках виступає насамперед як
художник, але не як мислитель .