Нижегородське сказання про Коромисловe вежу

Три днi стояли пiд Нижнiм розбiйники-татари; всi жителi мiста замкнулися
в Кремлi, i на нову-те стiну сподiвалися, i татар-те боялися, нiхто не
смiв вийти за ворота кремлiвськi.
Була тодi в мiстi одна дiвиця-красуня, iм'я й батькiвщини ïï
не пам'ятають. Знадобилося ïй за водою сходити на Почайну рiку; не
хотiлося, видно, пити криничноï. От взяла вона цебра на коромисел,
а коромисел той був залiзний, тiльки два пуди вагою.
I пiшла вона, дiвиця, за мiсто на Почайну рiку. Татари помiтили неï
бiля вежi й, хто ïх знає, у чи повний хотiли взяти, чи красi
ïï позаздрили, тiльки кинулися все на
Ïï опрометью. От вона, бачачи лихо неминучую, поставила цебра
на землю й, взявши коромисел у руки, чекала першого татарина…
Пiдходили до ïй татари не по одному, не по двох, а цiлими сотнями:
i всiх тих татар дiвиця уклала бiля, вежi спати непробудним сном. Уже
цих татар вона била-била, а всi ïх багато було. Здолали нарештi
вони дiвицю, порубали неï на дрiбнi шматки й поховали у вежi разом
з коромислом ïï. Князi ж татарськi Сеит, да Булат, да Гойдалки
подумали-поворожили — та й вирiшили вiд Нижнього забратися подобру-
поздорову.
- Якщо баби в Нижньому такi сильнi,- говорили вони,- що ж нам буде, якщо
ратнi люди на нас виступлять?
От отчого та вежа зветься Коромисловой: бiля ïï було це
побоïще.
Нижегородське ськазання про Коромисловой вежу
Мiфи Древньоï Волги. Саратов. 1996. С. 405.