Своєрiднiсть об'єктивного методу Флобера й роман Панi Бовари

У дусi часу вiн уважав, що матерiал для мистецтва мiстите у всiм i
скрiзь, немає бiльше заборонних, непоетичних тим. Зображувати мир
треба усе бiльше й бiльше наближатися до науки. Наука ж Припускає,
з одного боку, неупередженiсть зображення, а з iншого боку —
глибину дослiдження й широту. Тому письменник, по думцi Флобера,
повинен бути спiвзвучний всьому й усiм, якщо вiн хоче розумiти й
описувати. Ли-тература, як i наука, повинна стати не дидактичноï, а
наочноï
Пiд наочнiстю мистецтва вiн розумiв новий принцип вiдбиття миру, що вiн
сам назвав об'єктивним. Об'єктивна картина у творi Флобера
— це не фотографiя миру, але осмислене автором, творчо перероблене
його вiдтворення, що стимулює сприйняття читача. При цьому у
вiдповiдностi зi своïми принципами мистецтва новоï епохи
письменник прагне уникати драматичних ефектiв i випадкiв; вiн мрiє
створити книгу нi про що, книгу без зовнiшньоï прив'язi, що
трималася б сама собою, внутрiшньою силою свого стилю, як земля, нiчим
не пiдтримувана, тримається в повiтрi, — книгу, що майже не
мала б сюжету або, щонайменше, у якiй сюжет, якщо можливо, був би пошти
не бачимо.
Змiст такоï книги, у якiй буде описане повсякденне життя, як
iсторiя або епопея, може бути розкрито, по думцi автора, за допомогою
майстерноï композицiï й iронiï, створюваних
спiввiдношенням зображених картин. Щоб витягти поезiю з повсякденних
характерiв, Флобер висував особливi вимоги до правдивостi в зображеннi
зв'язкiв особистостi й обставин. Тут починав дiяти той фатальний
закон, що вiн почерпнув з фiлософiï Спинози. Вiрнiсть
психологiï, по Флоберовi,- одне з основних завдань мистецтва.
Прагнення до досконалостi форми у Флобера — це не формалiзм, а
бажання створити гармонiчнедобуток, що вiдiб'є мир i змусить
задуматися про його сутностi, що не тiльки лежить на поверхнi, але й
схованоï, виворiтноï
Наполягаючи на правi художника звертатися до самих вульгарних i
тривiальних сюжетiв, Флобер говорив: Поезiя, подiбно сонцю, змушує
й гнойову купу вiдливати золотом. Саме це й вiдбувається в Мадам
Бовари. Пiднята на найвищий рiвень правдивого аналiтичного мистецтва
банальна iсторiя дружини-перелюбницi знаходить у романi несподiвану, на
перший погляд, iдейно-фiлософську глибину й справжню эстетическую
значимiсть. Перед зiрким оком письменника-реалiста Емма Бовари,
залишаючись героïнею буржуазного адюльтеру, розкривається як
особистiсть трагiчна, питавшаяся повстати проти ненависноï
вульгарностi, але зрештою поглинена нею. Образ героïнi внутрiшньо
суперечливий
Неоднозначно й авторське вiдношення до неï. Занурена в трясовину
обивательського буття, Емма прагне вирватися з ïï. Вирватися
силою любовi — єдиного почуття, що (в уявi героïнi)
може пiдняти неï над обридлим сiрим миром. Тому вона, не
замислюючись, приймає речення Шарля й стає його дружиною.
Тому ж, обманувшись у чоловiку, вона, немов у вир, кидається в
объятья Родольфа, а потiм, важко переживши
зраду коханця, зi знову, що вiдродилася надiєю, i пристрастю
вiддається Леоновi. Однак скрiзь Емму як доля переслiдує
жорстоке розчарування Незадоволенiсть обивательським iснуванням у свiтi
затишно, що влаштувалися мiщан, i пiднiмає над трясовиною
буржуазноï вульгарностi Емму, наближаючи ïï до близьких
Флоберовi героям його ранньоï лiричноï прози. Ця особливiсть
свiтовiдчування Емми, треба думати, i дозволила письменниковi заявити:
Мадам Бовари — це я! Однак характер Емми новий, i автор ставиться
до неï iнакше, чим до своïх романтичних героïв, абсолютно
вiльним вiд вульгарностi й безкомпромiсним у протистояннi ïй.
Катастрофа романтичних iлюзiй почалося буквально з перших днiв замiжжя
Роман Панi Бовари став новим словом у французькому i європейському
мистецтвi. Це книга про буденне життя, де сюжет майже не бачимо. Але
одночасно це одна iз трагедiй, якi постiйно вiдбуваються в повсякденнiй
дiйсностi. У роману — багатозначний пiдзаголовок провiнцiйнi
вдачi. Однак для Флобера Немає провiнцiй — є Францiя.
У романi, початому пiсля смертi Бальзака вiн розвиває його
принципи: iсторiя головноï героïнi, по iменi якоï
названий роман, дає можливiсть побачити залежнiсть ïï
характеру вiд поглядiв i звичаïв середовища, а так само саме
середовище, що має в романi не менше значення Те, що це роман про
вдачi, пiдтверджує й композицiя: почавшись iз оповiдання про Шарле
Бовари, вiн завершується оповiданням про аптекаря Омi. Емма
з'являється тiльки в другому роздiлi, а пiсля ïï смертi,
випливають ще три глави, де автор малює лицемiрство церковникiв,
порожнечу церковного обряду, самовдоволення й кар'єризм Омi.
Шарль, незначний у своïй залежностi вiд зовнiшнiх факторiв,
засвоєних вiд Емми, пiсля ïï смертi пiднiмається
над всiма своïм умiнням любити й страждати
Флобер ставив перед собою труднейшую завдання — Передавати
вульгарнiсть точно й у той же час просто, а для цього вiн мiняє
тип композицiï, що зложився до нього. Особливо бiльше мiсце вiн
вiдводив експозицiï — 260 сторiнок, на основне вiдводив лише
120-160, а на заключну, смерть Емми, опис похорону й горi чоловiка
— 60. Таким чином, описова частина була б у два рази бiльше, нiж
зображення самих подiй. Але як захопити читача такою вульгарнiстю?
Флобер вiдмовився вiд цiкавого матерiалу, яким у його час широко
користувалися великi й дрiбнi романiсти, вiд Дюма й Эжена Сю до
Диккенса.
Тут не було нi буйного колориту iсторичноï епохи, нi звабноï
розкошi великосвiтського життя, нi сiмейних таємниць, нi
страшноï екзотики паризьких або лондонських нетрiв. Усе тут було
просто, занадто просто.
Навiть подiй нiяких не було. Флобер оповiдав про нерухоме провiнцiйне
iснування, про стояче болото нiчим не привабливого побуту, без драми,
без ревнощiв, майже без дiï. Iдучи слiдами Бальзака, вiн створював
новий тип оповiдання, противоре-чивший традицiйним лiтературним
поданням. Мадам Бовари, як i всi романи Флобера, побудована у виглядi
бiографiï. З погляду традицiйноï композицiï, це бiографiя
не Емми, а Шарля.
Роман починається з його надходження в школу, потiм докладно
розповiдається про його перший шлюб, вдiвство, потiм непомiтно в
його життя входить Емма — якось збоку, немов випадково, як це
завжди буває в дiйсностi. У продовження всього роману благополучне
iснування Шарля супроводжує довгу сiмейну агонiю Емми —
немов одноманiтна нота, складова нудне тло основноï мелодiï. I
пiсля смертi Емми, всупереч правилу ефектного кiнця, Шарль, уже один,
продовжує свою сумовиту бiографiчну повiсть. Флобер порушує
всi лiтературнi традицiï, i майстер концен-трированной
композицiï, як, наприклад, Бальзак , мiг би дорiкнути його в
нечiткостi структури й у непродуманостi плану. Вiдповiдно до правил
традицiйного оповiдального мистецтва, автор повинен був у ходi викладу
пiдказати читачевi значення тих або iнших подiй, висунувши на перший
план головне, вiдсунувши в тiнь другорядне. Вiн повинен був розставити в
оповiданнi логiчнi наголоси, щоб читач не розгубився в безлiчi фактiв i
вiдразу зрозумiв, куди його ведуть
Композицiя Флобера переслiдує саме протилежну мету. Не бажаючи
заплутувати читача помилковою видимiстю, як те робили автори детективних
романiв, вiн, однак, не хотiв нiчого пiдказувати й надавав читачевi
самому розбиратися в безстороннiй картинi життя. Логiчний акцент, не
вiдповiдному природному перебiгу подiй, здався б йому перекручуванням
дiйсностi й неприпустимим вторгненням автора. Такою установкою
пояснюється й побудова Мадам Бовари i звичайний для Флобера
бiографiчний принцип оповiдання
Убогiсть дiï, вiдсутнiсть усяких драматичних ефектiв i рiзких
тонiв, одноманiтнiсть картин, що вiдрiзняються лише вiдтiнками, —
все це полягало в самому задумi. Флобер писав у повнiм протирiччi з
французьким смаком i не хотiв iти нi на якi поступки. Додати оповiданню
бiльше зовнiшнього iнтересу значило б знищити всю художню систему роману