Тема i Варiацiï
Марко Вовчок надзвичайно скупо iнформувала своïх кореспондентiв пропаризькi зустрiчi й враження, обмежувалась переважно нейтральними
фактами. Але й те, про що йдеться у цих листах, часто доводиться
розшифровувати.
Ось, наприклад, кiлька рядкiв з листа до Макарова: Сюди приïхав
Боткiн i живе в будинку у нас. Його пустили тому, що вiн слiпий всi
англiйки тепер вiд нас роз'ïхались, а американка, хоча i бачить, що
Боткiн видющий, але знає, що вiн був слiпий. Я сиджу бiля нього за
столом, i вiн все запитує: Що це несуть?
Якби не зустрiчнi листи Тургепєва i Герцеиа, нам було б важко
зрозумiти, чим викликано це iронiчне зауваження. Виявлявться, помисливий
Боткiн, уявивши, що у нього розм'якшення мозку, зумiв перекопати у цьому
Тургенева, а той умовив Марiю Олександрiвну взяти його пiд свiй нагляд
(…вiн, бiдолаха, погано себе почуває: мозок i зiр ураженi.
Ми хочемо помiстити його до того пансiону, де мешкає М. О.
Маркович: вона така добра i доглядатиме його). Герцен , знаючи, що
Тургенєв легко пiддається панiцi, справився про Боткiна у
лiкарнi вiдповiв не без єхидства: Девiль розгнiвався на тебе за
те, що ти писав про його хворобу вiн каже, що Боткiн здоровий, що у
нього очi не болять. Бач який?
Здавалось би, зовсiм незначний епiзод, та як виразно розкриваються
характери усiх чотирьох письменникiв Боткiна i Тургенвва, Герцена i
Марка Вовчка!
I ще один приклад. В одному з листiв до Маркевича згадується
лекцiя Лабуле, яка ïй дужо сподобалась. Iнтерес до цього
радикального французького публiциста i полiтичного дiяча виник вавдяки
Пассску i тривав не один рiк. Професор порiвняльного правознавства
Коллеж де Франс Едуар Лабуле не приховував своєï неприязнi,
до режиму Наполеона III, i тому його лекцiï мали особливий успiх.
Марко Вовчок iз захопленням читала не лише полiтичнi памфлети i Блакитнi
казки , а й науковi працi Лабуле. Його книгу Лiберальна партiя вона
гаряче рекомендувала Єшевському.
Одна лише згадка, а як збагатилося духовне обличчя письменницi!
На питання, що вона робить, чим займається, Марко Вовчок
вiдповiдала однiєю фразою: Я учусi., читаю, працюю. Цi загальнi
слова повторяються i в листi до Єшев-ськоï, а ïï
чоловiк-iсторик мимоволi ïх. прокоментував, одночасно (наприкiнцi
1360 р.) написавши з Парижа: Вона працює багато, бере уроки
англiйськоï та iталiйськоï мов, страх скiльки читає й
пише. Днями вона скiнчила чарiвну повiсть Лихой человек, яку
надсилає до Русск[ого] вестпика. Я вважаю, що це чи не найкраще з
усього, що вона написала. Малоросiйського мовою написано вже 5
оповiдань, вiдправлених до НОВОГО малоросiйського часопису Основа. Я
дуже боюся, ЩО вона докопав себе… Не можна протягти довго, коли
спиш по двi години на добу i обiдаєш часом раз на два три
днi…
Ось що ховалося за словами: Я учусь, читаю, працюю!
О. В. Маркович затримався у пошуках служби в Петербурзi i став повiреним
у ïï лiтературних справах домовився з Тiбленом про повторне
видання Народних оповiдань 37, вiддав до Русского слова авторський
переклад повiстi Три долi, вiв переговори з Бiлозерським, одержував i
надсилав за кордон гонорари. Водночас О. В. Стан-кевич виконував
ïï доручення у Москвi. За iнерцiєю вона ще намагалась
спiвробiтничати в Руееком вестнике, та згодом припинила з Каткопим усякi
стосунки i забрала залишенi у нього рукописи. Станкевич дав ïй
зрозумiти, що вважає ганебним будь-який зв'язок з ним: Я не
повинен би вступати пi в якi стосунки з Катковим, але порушив цей
обов'язок на догоду вам. Листуватися з ним далi я не можу i не повинен.
Незважаючи на те, що ïï лiтературна праця у цей перiод щедро
оплачувалась, грошей катастрофiчно не вистачало: залишались старi борги,
з'являлись непередбаченi цитрати, багато йшло на пожертви та на допомогу
бiдним. Про своï добродiйнi справи вона згадувала у передсмертнiй
записцi: …за все життя я не залишила нiкого, хто зустрiчався па
моïй дорозi хворий i нещасний або ж вдавався менi таким, бея того,
щоб усiм серцем не намагатись полегшити, допомогти… Пам'ятаю, у
Парижi, якою смiшною майже iiсiм та усiм-таки здавалась моя бiганина п
лiкарню па другий кiнець мiста задля того лише, щоб вiднести пучок
фiалок малознайомiй помираючiй жiнцi- Я й тепер радо згадую, як
пожвавлювалось блiде, уже безкровне обличчя, коли я приходила.
Тургенев, який перебував, за його власними словами, щодо М[арiï]Олександрiвни] на становищi дядька чи наставника, вiдзначав як позитивну
рису ïï характеру наïвнiсть i добродушнiсть, але завжди
посмiювався з властивоï ïй безладностi, вважаючи, що вона
пускає за вiтром i час i грошi. Марiя Олександрiвна] i досi тут
ЖИВЄ, i мила, як i ранiш, але скiльки витрачає ця жiнка,
сидячи на сухому хлiбi, в однiй сукнi, без черевикiв, це дивина. Це
навiть перевершує Б[акунiна].3а пiвтора року розтринькала ЗО 000
франкiв зовсiм невiдомо на що! писав вiн П. В. Анненкову у груднi 1860
року, а той включив цi рядки у своï спогади i додав вiд себе: Це
була дивовижна натура, без потрiбних засобiв для пiдтримування
своïх звичок, але з чудовою майстернiстю винаходити засоби для
добування грошей, що, у поєднаннi з поважнiстю, якоï надають
людинi праця, хист i гiркий досвiд життя, додавало особливого колориту
особi панi Маркевич i утримувало бiля неï багатьох розумних i
талановитих шанувальникiв досить тривалий час.
Б однiй iз записних книжок Марка Вовчка перераховано грошовi надходження
приблизно за три роки (1860 1862 рр.). Загальна сума наближається
до тiєï, що вказана Тургенєвим. Отже, ïï
заробiтки були вдвiчi меншi, нiж йому здавалось. Та й цiєï
великоï суми могло б вистачити на кiлька рокiв забезпеченого життя.
Марко Вовчок завжди була вiрна собi: i в роки нужди i в кращi роки
тратила грошi без лiку, причому на iнших бiльше, нiж на
себе.
Пiзнiше Герцен заявив Тургеневу, що зв'язок письменницi з малим Пассеком
ïï нi на йоту не применшує, нiби усi ми не виннi перед
царем i не грiшнi перед богом, i навiть пробував навести на розум
засмучену Тетяну Петрiвну: Велике дiло вчасно вiдпускати на волю дiтей,
рабiв i усе, що п веволi. Я шаленство батькiв не вважаю доброчеснiстю
сидiти i думати, що дитя в ожеледицю упаде а дитятi 25 рокiв, це ж
безглуздя. Залиште поки що волю перебiситься, краще буде. Щоправда,
потiм Герцен змiнив свою думку. Звичайно, якби Марiя Олександрiвна
щиросердо розповiла йому про своï стосунки з Пассеком, що викликали
стiльки пересудiв, вiн поставився б до цього не так, як iншi, i
утримався б вiд рiзких зауважень, якi трапляються у листах до
Тургенєва: Нехай би попа собi мала i десять iнтриг, менi дiла
немає до того i, звичайно, я не кипу каменя. Та загальна
фальшивiсть це аовсiм iнше. …Адже Ж. Санд не тому велика
письменниця, що багато капостей робила.
1 березня 1861 року вона виïхала з Богданом i Пассеком до Рима, де
на них уже чекав Єшевський. Тургенєв надiслав ïй
напутнього листа: Можливо, Ви добре зробили, ЩО поïхали…
Будемо вважати, що добре, бо тепер цього вже не повернути назад.
Намагайтесь принаймнi мати користь iз Вашого перебування у Римi: не
млiйте, сидячи годинами з Вашими, зрештою, наймилiшими приятелями;
дивiться на всi очi, вчiться, ходiть по церквах та галереях. Рим
прекрасне мiсто: воно до деякоï мiри може замiнити все: товариство,
щастя i навiть любов. I тут же Тургенєв сповiщав, що Тетяна
Петрiвна викликала його запискою для переговорiв про важливу справу:
Трохи здогадуюсь, про що ця дама буде зi мною говорити та вiд мене вона
доб'ється небагато i, цiлком iмовiрно, ВIДчуе ДО мене антипатiю.
Та не минуло i двох днiв, як пiд натиском Тетяни Петрiвни вiн надiслав
до Рима лютого листа, а слiдом за ним ще одного, з дружнiм
застереженням: Ви самi переконаєтесь, що Вам не можна йти далi
цiєю дорiжкою. А втiм, кожен має свiй розум у головi.
Письменниця стримано заперечила: Ви надто швидко звинувачуєте. Як
це ви можете протягом одного дня так змiнюватись? Якби я писала усе те,
що я чула, скiльки б менi довелося написати вам таких листiв з того
часу, як я вас знаю. Дуже, дуже багато листiв. Ось тiльки-но згадала я,
що говорили про вас: Вiн не лихий чоловiк, але його можна змусити
зробити все. Його можна змусити зробити все, хоч вiн i добрий чоловiк.
Чи правда це? Я все-таки вас запитую скажiть ви менi, чи правда це.
Тургенєв образився. Пiсля новоï серiï взаємних
докорiв почалися запевнення у вiрностi.
Ви кажете, писав вiн iз Спаського, що вiдданi менi навiки. I I,е багато
важить та я Вам вiрю, хоча Ви не без лукавства, як самi знаєте. Що
я Вам вiдданий це безсумнiвно; та, крiм цього почуття, у мене є
iнше, досить дивне, яке iнодi змушує мопс бажати, щоб Ви були бiля
мене як у моïй маленькiй паризькiй кiмнатцi пам'ятаєте? Коли
я згадую нашi тодiшнi бесiди я не можу не признатися, що Ви предивне
створiння i що Вас зрозумiти дуже важко.
Марко Вовчок пiдтвердила своï дружнi почуття i вiдповiла у тому ж
тонi: Чому ж би вам i не вiрити, що я вам вiддана, коли це правда. Я вам
вiддана завжди i вiрно. Ви для мене кращi за багатьох, багатьох,
багатьох людей, але, мабуть, я не за те люблю вас, адже був час, коли ви
здавались гiршим, i я тодi вас так само любила. А ви, будь ласка, будьте
кращим.
Ця епiстолярна дуель тривала ще ие один мiсяць. Обоє вони були
щирi, i обос помилялись. Дружба боïться фраз. Коли друзi починають
з'ясовувати стосунки i говорити про взаємну вiдданiсть, значить,
дружба не витримала випробувань.
